Розкажіть про ситуацію у вашому монастирі: як його було захоплено? Як там «уживаються» дві общини, як вони співдіють або ні? Для українських Києво-Печерської, Почаївської, можливо, в майбутньому Святогірської лавр ця тема дуже актуальна.
Наш монастир — загарбаний. Його захопили люди, які не мають відношення до Церкви. Вони одягаються, як монахи і видають себе за них, щоб вводити людей в оману. Тим часом протизаконно захопили монастир Есфігмен.
Сьогодні ми (чернеча община) не живемо у самому монастирі, тому й кажемо, що він загарбаний. Ми проживаємо у столиці Афона, Карʼєсі, де знаходиться представницький офіс монастиря і проживає представник монастиря, який бере участь у зібранні духівників Афону. Це місце перетворилося на такий собі центр дії, де ми збираємося і організовуємося.
Ще раз повторю: люди, які зайняли наш монастир, не мають відношення до церкви. Вони діють фанатично, що йде у розріз із вченням Христа. І це стосується не тільки загарбників, а й тих, хто їх наслідує.
Скільки років це триває? І як сталося технічно, що їм вдалося захопити монастир?
Проблема почалася в 1972 році. У Греції були важкі часи. Це був період диктатури чорних полковників, і тоді Афон перервав стосунки з урядом. Священницька спільнота виявляла терпіння й чекала, що знайдеться слушний час і відповідний спосіб, що проблема розвʼяжеться сама собою.
Але коли у 1999 році помер тодішній керівник заколотників і на його місце прийшов той, хто очолює їх до нині, він незаконно оголосив себе ігуменом монастиря, почав поводити себе ще більше негативно. Почалися якісь дивні проповіді, повторні хрещення людей. Приходить людина до монастиря, а він їй каже: у тебе неправильний шлюб, неправильне хрещення і взагалі не такий спосіб життя.
Захоплення Есфігмену почалося у 72-му році. Це стосувалося тільки цього монастиря, бо на Афоні їх 20. Чи були такі випадки з іншими? Якщо ні, чому саме цей став об’єктом атаки?
Це стосувалося тільки цього монастиря. Чому? На той час у монастирі була малочисельна братія, монахів було мало. Скориставшись нагодою, туди зайшла група… у Греції ми їх називаємо «старостильниками». Вони є прихильниками старого (юліанського. — Ред.) календаря. Це окреме крило православʼя, яке визнано у Греції офіційною релігією. (З іншими православними церквами старостильні церкви спілкування не підтримують. — Ред.). Та Статут Святої Гори, який водночас є статтею 105 Конституції Греції визначає, хто має право постійного перебування на Афоні. Право оселитися на Святій Горі й жити там постійно мають ті, хто належить до Східної Православної Церкви, тобто до Помісних Патріархатів і Церков, які перебувають між собою в церковному (євхаристійному) спілкуванні.
Це означає, що наша вимога до них покинути монастир повʼязана не з їхніми релігійними переконаннями, а з тим, що вони не належать до Східної Православної Церкви.
Як у 72-му і у 99-му на захоплення монастиря відреагував Вселенський Патріарх?
Насамперед, Афон є автономним, на Святій Горі діє самоврядування: відповідальність за внутрішнє життя Афону несе сам Афон. Розвʼязання будь-яких проблем спершу має відбуватися усередині спільноти.
Вселенський Патріарх підтримав позицію решти ігуменів Святої Гори, цікавився, чи вирішується це питання, закликав бути терплячими. Коли ж у 1999 році відбулося загострення і стало зрозуміло, що порозумітися не вдасться, афонська спільнота вирішила діяти рішучіше — старостильникам дали останній шанс повернутися у лоно церкви.
Була призначена комісія з трьох представників від інших 19 монастирів. Вони провели 17 зустрічей із керівниками цієї групи, щоб знайти якісь спільні точки дотику. Але результату не було.
Чому я так детально розпитую. На території Києво-Печерської лаври досі залишаються 50-60 монахів Української православної церкви Московського патріархату (які відкидають приналежність до московського патріархату, що не відповідає дійсності). І проживає група — до 10 монахів — Православної церкви України. Фактично вони співіснують на території Нижньої лаври. І вже три роки тривають суди для того, щоб виселити монахів УПЦ МП з території Нижньої Лаври.
Або приєднатися до ПЦУ, правильно?
Так, але добровільно вони не переходять. А силою виганяти їх держава не збирається: це ж монахи — картинка буде вкрай погана для західних ЗМІ. Що ви порадите у такій ситуації — коли на одну територію претендують дві общини?
На жаль, у духовних питаннях дуже важко співіснувати двом спільнотам, які мають різне бачення.
У часи, коли існував імператор, він був абсолютною і найвищою владою над усіма. Коли виникали церковні проблеми — а проблеми виникають завжди — він втручався, скликав те, що ми називаємо Вселенським Собором. І був гарантом єдності.
На Вселенському Соборі одні викладали свої питання, інші виголошували свої погляди, обмінювалися думками і, з огляду на це, доходили до одного остаточного рішення, яке затверджував імператор своєю печаткою.
Я вибачаюся, але останній Вселенський Собор був понад тисячу років тому.
Але тут унікальна проблема. Коли ворог приходить у твою країну, у твій дім, погрожує тобі, і не просто погрожує — вбиває, ґвалтує, руйнує твоє життя, ти або виступаєш проти цього, або автоматично стаєш на його бік. Це проста логіка.
Я неодноразово публічно висловлювався, що, окрім духовних питань, в нашому житті має переважати також проста логіка. І цей розкол логіки, знущання над нею має припинитися.
Не можна казати, що ти перебуваєш у Церкві й об’єднаний з Церквою, яка благословляє зброю, того, хто прийде вбити твою матір, твого батька, твоїх дітей і тебе самого. Тому що така Церква вже автоматично не є Церквою, вона втратила своє місце і існування як Церква, втратила мету Церкви. Ти не можеш говорити, що ти духовна людина і одночасно перебувати у цій Церкві, не можеш терпіти тих, хто вбиває твоїх рідних.
Церква обʼєднує цей світ, а не розділяє його. Якщо хтось вирішує використати Церкву, щоб проповідувати свою політику, вона перестає бути церквою.
Все, що ви говорите, я зараз чую про РПЦ. І, відповідно, УПЦ МП.
Але повернемось до питання лавр.
На території України їх три. Про Києво-Печерську я щойно згадувала. Ще одна — Святогірська на Донеччині сильно постраждала під час обстрілів, її настоятель — під судом за підтримку Росії. А у Почаївській лаврі починаються ті ж процеси, що і три роки тому в Києві.
Зараз у Почаєві знаходиться Московський патріархат. Але зареєстровані ще два монастирі — Православної церкви України та Української греко-католицької церкви, які чекають можливості фізично туди зайти.
Тобто на цей монастир претендує одразу три чернечі спільноти. Як із цим бути? Бо ситуація досить загрозлива. З іншого боку, Афон — це спільнота монастирів, і в принципі деякі монастирі можуть нормально уживатися на одній території.
Основне, що треба брати до уваги, — ви знаходитеся у стані війни.
Коли під загрозою територіальна цілісність країни, життя багатьох людей, а Церква (мається на увазі УПЦ МП. — Ред.) протягом історії часто використовувалася як троянський кінь, — право і відповідальність української держави навести тут лад.
Православна Церква України не повинна брати до рук зброю, це не її справа — воювати з людьми. Тим більше в цей період, коли державі надається абсолютне право встановлювати порядок у країні, яка перебуває у стані війни.
Особливо у час війни головний обов’язок держави — забезпечити хоча б якесь, але мирне співіснування. Саме тому у Церкві ми молимося за те, аби Господь просвітив наших державних очільників, молимося за їхнє життя, здоров’я, щоб вони мали сили. Тому що якщо у них все добре, то і у нас все добре. Коли вони можуть «зверху» встановити мир, він буде і «знизу» також.
***
Хочу поговорити про «русскій мір» на Афоні. До Великої війни туди приїжджали багато паломників з колишнього Радянського Союзу, представників російських і українських еліт. Переважно вони їхали в Пантелеймонівський монастир. Він вважався найбільш схильним до підтримки РПЦ, до ідеї «русского міра».
Як ситуація змінилася зараз? Чи змінилася вона взагалі? Чи стало менше паломників, особливо VIP-паломників з Росії, після того, як у 18-му році Російська православна церква розірвала євхаристійне спілкування зі Вселенським патріархатом?
Росіяни приїжджають, але не з Росії, а через країни Європи, які підтримують її. Здебільшого це росіяни з європейськими паспортами.
Тут також проявилася підступна і хитра роль російської церкви: коли почався розкол у 2018 році і вона перервала спілкування з Вселенським Патріархатом, першим її кроком було використати Афон як один із засобів боротьби проти Вселенського Патріархату.
Тоді вийшов Іларіон Волоколамський (Алфеєв, єпископ РПЦ. — Ред.) і закликав російських паломників не їздити на Афон. Мовляв, в Росії багато своїх монастирів. Але якщо хочете все ж поїхати — тільки у Пантелеймонівський монастир.
Розриваючи спілкування зі Вселенським Патріархатом, росіянам заборонили причащатися на Афоні. Чи просять про це паломники? І чи причащають їх, зважаючи на те, що сам Вселенський патріархат не розривав євхаристійного спілкування з РПЦ?
Російські паломники їдуть тільки у Пантелеймонівський монастир. Але якщо би вони прийшли до нас із проханням про причастя, ми б їх причастили. Ми не розірвали спілкування. Вселенський патріарх досі поминає патріарха Кирила. Він терпить, чекає, не хоче ще більших проблем.
Аби тільки не вийшло, як з вашим монастирем. Коли чекали-чекали, а стало ще гірше.
Гірше, ніж є зараз, навряд чи буде (посміхається. — Ред.).
Це все виходить за межі Афону і того, для чого він створювався. Тому що росіяни, скажімо так, прокачують свою цю ідеологію і через голови монахів Пантелеймонівського монастиря. А їдуть туди не тільки росіяни, але й паломники з інших країн, в тому числі і з України, і питання у тому, що вони будуть там чути. І тут якраз проявляється дух Російської церкви: вона хоче розділяти. Як кажуть, «розділяй і володарюй».
Давайте трохи детальніше поговоримо про вплив «русского міра» на Афон. Як технічно це реалізовувалося? Тільки через те, що росіяни давали Пантелеймонівському монастирю гроші на відновлення приміщень, на побудову храмів? Чи в якийсь інший спосіб? Як вони здобували цю лояльність?
Через гроші. Але не тільки на Афоні. Це відбувалося по всій Греції.
Не знаю, чи знаєте ви грецьку історію, але за часів Катерини, Орлова тощо у Греції народилася така легенда, що прийде «білявий рід» і врятує Грецію від турків, які тоді були найбільшою нам загрозою. Відтоді — з 1700 року — і досі греки вірять, що прийде «білявий рід», люди зі світлим волоссям і порятують їх. Це — наратив, який навмисно заклали в людську підсвідомість. І це свідчить про те, що люди не читають історії: Росія завжди була по інший бік щодо Греції.
Але багато людей фанатично вірять у цю легенду, її активно використовують ультраправі політики. Зараз грецьке суспільство загалом дуже наелектризоване, і росіяни активно цим користуються — йде така промивка мізків, що тільки Росія урятує вас, вам допоможе. І це відбувається на рівні сімʼї, релігії, віри, звичайного суспільного життя.
Чи змінилися настрої на Афоні загалом і в Пантелеймонівському монастирі зокрема щодо Росії після початку великого вторгнення?
Є група монахів з різних монастирів, які вірять, що Росія хороша, а захід — поганий. Тим не менше на Афоні існує така практика, що монах розділяє позицію монастиря, який він представляє. Тобто діє безпосередньо через Священний Кінот (орган управління на Афоні. — Ред.). Але є монахи, підписані, як правило, як анонімні, які розповідають погані речі про Вселенського Патріарха, церкву, про Афон.
З цього ми робимо висновок, що правду все одно буде видно. Якщо ти ховаєшся, значить, ти боїшся. А боїться тільки той, хто винен.
До Великої війни серед бізнесової і політичної еліти — що української, що російської — було розповсюджено їздити на Афон не задля молитви, а з містичних намірів — дізнатися у старця курс долара (це я зараз не жартую), вірогідність призначення, приміром, губернатором, або переночувати у келії за 10 тисяч євро.
І оця містичність підтримувалася окремими монахами, що, власне, мало б суперечити їхньому світогляду та релігійним задачам. Чому у певних монастирях, переважно, знов таки, у Пантелеймонівському такі речі процвітали? І, мабуть, продовжують процвітати.
Таке завжди було і буде існувати (сміється. — Ред.). Поки будуть такі люди, будуть такі явища.
Це зрозуміло, але ж чому монахи це стимулюють?
Є окремі монахи, які самі вирішили чи їх хтось переконав, що вони — святі, й саме вони таким і займаються.
Буває, що Бог втручається і показує якийсь знак — ігумену, монаху, дівчині, випадковому перехожому, це може бути будь-хто — щоб він щось побачив, почув, щоб стрепенувся і заново розпочав своє життя. Бог дає можливості. І тут проходить тонка межа: якщо ти повіриш, що воно не від Бога, а від тебе самого, від цього моменту ти вже починаєш створювати навколо себе певну атмосферу — або ти, або її створюють навколо тебе інші. Вважається, що ти такий більш просвічений, більш духовний. І це передається з уст в уста.
Завершуючи з «русскім міром», хочу спитати, як так сталося, на ваш погляд, що невелике вчення — одне з сотні різноманітних — всередині Російської православної церкви стало фактично головною ідеологією і її і держави? А патріарх Кирило, який ще 25 років тому мав репутацію дуже прозахідної людини, демократично налаштованої, прогресивної, перетворився на «кривавого патріарха», як його в нас називають, і став головним рупором «русского міра»?
Він піддався впливу духу цього так званого старецтва. Якщо звернути увагу, усі ті, хто представляється як старці і є знаменитими, особливо на Святій Горі, чи відомими в інтернеті, вони всі є проросійськими.
Це, наприклад, хто?
Наприклад, Гавриїл (Карейський). Він виступає проти Патріарха. Але такий милий старенький.
Але чому так сталося?
Якщо говорити про греків, я вже згадував раніше, що багато поколінь у грецькому суспільстві сформувалися з переконанням, що Росія — наша старша сестра, велика мати, країна-захисниця. Це було закладено у свідомість, стало способом мислення. І коли ти з дитинства слухаєш усе це і маєш такі переконання, зберігаєш їх й ідучи до монастиря.
Коли Церква говорить про «русскій мір», це сприймається як щось хороше, бо все, що приходить з Церкви — святе.
Для греків Росія стала цукром після гіркої пігулки, з нею не відчувається гіркоти. І це була найбільша хитрість, найкращий спосіб завдати шкоди. Ідея «русского міра» глибоко проникла у свідомість багатьох людей, стала головною віссю для Російської церкви.
Вона була православною церквою і раптом почала проголошувати «русскій мір». Чому? Навіть вони самі не дадуть відповіді. Це таке перетворення людського розуму, коли влада розбещує.
Адже влада означає владарювати над людьми. Якщо ти не ставишся до цієї влади з належною відповідальністю і вважаєш її своїм особистим здобутком, дуже легко втрачаєш розум.
Саме тому ще в давнину говорили: «Влада показує людину». Ви знаєте цей вислів? Коли отримуєш владу, вона відразу показує, якою ти є людиною, який у тебе розум: чи будеш ти добрим правителем, чи станеш тираном. Твоє мислення відразу змінюється.
На жаль, у них мислення змінилося повністю. Церква ототожнила себе з державою, так само, як це було за Сталіна. Сталін ліквідував Церкву, а потім знову її створив, тому що йому потрібно було керувати народом через Церкву.
Отже, Церква була важелем, інструментом для контролю над народом. Те саме відбувається і сьогодні. Тобто народ за всі ті радянські роки, з тих труднощів, які він пережив, нічого не зрозумів. Бо сьогодні вони живуть так само. Відбулося ототожнення державної влади з Церквою, і Церква стала інструментом, який своїм благословенням прикриває державу, прикриває те, що держава хоче робити, те, що вона хоче нав'язати.
Це може суперечити совісті окремих людей. Але коли це благословляє церква, будь-які сумніви в думках одразу відходять убік, людина починає вірити, що все це благословенне.
***
Чи вважаєте ви, що очільники РПЦ, які благословляють зброю, яка нас вбиває, які на проповідях називають війну священною (дослівна цитата Гундяєва), мають нести таку ж відповідальність за військові злочини, як світські правителі — Путін, Лавров, військові керівники? Якщо так, то в який спосіб? Тому що у Гааги їх точно не покличуть. Як же це має відбутися?
Духовна відповідальність, яку вони несуть у цей момент, є набагато більшою за ту відповідальність, яку їм визначить Гаага чи будь-який інший суд.
У політиці є місце чомусь непередбачуваному. Політика не базується виключно на логіці. І тому іноді ми, прості люди, не можемо зрозуміти, чому політик вчиняє так чи інакше. Використовуючи логіку, ми не можемо витлумачити, чому так сталось. У політики свій спосіб думок — іноді правильний, іноді — несправедливий.
Мене не цікавить, чи вони потраплять у в’язницю, чи підуть у Гаагу. Моя мета, моя молитва і моє постійне бажання — щоб Бог просвітив розуми, щоб вони побачили: не має бути такого, що у 2026 році досі відбуваються війни. Це суперечить логіці. Чи така велика, яку Росія розпочала в Україні, чи на рівні сімʼї — це неправильно.
Ми зараз знаходимося на території Києво-Печерської лаври. З цієї точки добре видно, що відбулося з Успенським собором після двох прицільних уражень. Це не були випадкові дрони і ракети. Путін якось сказав, що лавра для нього є сакральною. Чому, на вашу думку, вони почали бити по лаврі вже прицільно, знищувати її? Розуміють, що програють і «не діставайся нікому»?
У будь-якої хворої людини, якщо в неї є якісь проблеми, які викликають цю хворобу, і вона переживає за це, це її якось нервує, всі її дії теж будуть обумовлені дією хвороби. Хворий розум як може діяти інакше? Це ж можна сказати і про політиків. Якщо розум хворий — в них немає ніяких етичних меж, гальм, внутрішніх обмежень.
Хіба можна зрозуміти чи пояснити хворий розум? Може бути причина, про яку ми навіть не думаємо. У хворої людини багато непередбачуваних думок. Якби ми, наче лікар, розкрили рану, всередині знайшли б дуже багато хворобливого
Останнє питання — про українців на Афоні і український Афон, який він зараз, який монастир чи декілька можна назвати найбільш проукраїнським, яке загалом ставлення до Томосу про автокефалію і як проявляються українські паломники військові, бо їх зараз багато?
Свята Гора Афон офіційно займає таку ж позицію, як і Вселенський Патріархат: ми з радістю приймаємо отців, які приїжджають сюди. Також приймаємо й військових, які прибувають із фронту.
Читайте такожПіднятися на Святу гору, щоб повернутися з війни
Ба більше, наш монастир навіть підготував спеціальний дозвіл, щоб приймати й на кілька днів надавати прихисток військовим — по черзі, щоб вони могли приїжджати на відпочинок. Але є й протилежні думки.
Є ті, хто керується Христом. Є й прихильники протилежної позиції. Проросійських меншість, проукраїнських — більше. Але інколи монастирі змінюють свою позицію і приймають українців.
Наприклад?
Наприклад, монастир Філофей спочатку був проти, а потім почав приймати. Так само й інші монастирі, пов'язані з Філофеєм.
Але таких, які б остаточно визначилися зі своєю позицією, мало. Вони вважають за краще мовчати, не виявляти свою позицію відкрито. Публічно не виступають. Навіть окремі келії можуть бути за чи проти. Тож монастирі переважно відмовчуються.
Де радо приймають українців?
У багатьох місцях — у Великій Лаврі, Ватопедському монастирі, у Симонопетра, приходили й до нас, в Есфігмен. Були в Ксенофонті, відвідували монастир Пантократор, Івірон. Багато монастирів.
