За два дні до фіналу кілька дітей із нашого південного району Мадрида, де живе багато іммігрантів із Латинської Америки, весело підбігали до сусідів із проханням підписати петицію. Її суть була проста: якщо Іспанія виграє фінал Чемпіонату світу, громадський басейн, години роботи якого суворо обмежені правилами безпеки, має залишатись відкритим усю ніч. «У разі перемоги ми всі разом купатимемося в басейні», — пояснювали діти.
Вже наступного дня ця петиція, підписана загадковим «анонімом», з’явилась у ліфтах усіх будинків нашої комунідади. Перед фіналом у внутрішньому дворі біля басейну встановили великий екран. На матч зібралися майже всі сусіди.
Ейфорію після переможного голу у ворота збірної Аргентини важко передати словами. Не знаю, скільки підписів зібрала дитяча петиція, але тієї ночі басейн таки заповнився людьми, загорнутими в іспанські прапори.
У соцмережах багато жартували, що на два дні національний прапор перестав бути «символом фашизму». Це наслідок посттравматичного сприйняття спадщини франкістської диктатури: навіть звичайний браслет у національних кольорах або прапор на балконі тут часто сприймають як політичну декларацію й асоціюють із правими силами. У політичних дискусіях можна почути слово «фача» — ярлик, який ліві застосовують до своїх опонентів, хоча більшість із них не має жодного стосунку до франкізму.
У понеділок під національними прапорами стояли поруч ліві і праві, корінні іспанці й іммігранти. У 34-градусну спеку нескінченні потоки людей рухались до центру міста. Машини безперервно сигналили, незнайомці обіймались, а сім’ї з маленькими дітьми й люди на колісних кріслах разом чекали на появу чемпіонів.
Зазвичай строга, поліція цього дня дивилася крізь пальці на стихійну торгівлю пивом, національною символікою й навіть імпровізованими золотими кубками. За це правоохоронці отримували схвальні вигуки від натовпу: «Хай живе іспанська поліція!»
На площах Мадрида можна було зустріти людей із різних країн Латинської Америки у футболках своїх національних збірних. Багато хто підтримував Іспанію не лише через симпатію до команди, а й через ставлення до стилю гри суперника.
Читайте такожНе лише Мессі проти Ямаля. Фінал ЧС-2026 між Аргентиною та Іспанією як протистояння стилів
«Я вболівав за Іспанію через манеру гри аргентинців… Все, щоб просто виграти. Огидно, просто огидно. А ця бійка в кінці просто показала, що програвати вони не вміють. Їм хтось мав нарешті дати цей урок», — коментує чоловік у формі колумбійської збірної.
Його товариш жартує: «Заради цього можна було дозволити іспанцям ще раз украсти наше золото». Це натяк на колоніальне минуле, коли Іспанія вивозила золото та інші ресурси з колоній у Новому світі. Попри століття, що минули, — і попри те, що Іспанія заявляє про своє бажання бути містком між Латинською Америкою і Європою, — тема «вкраденого золота» жива у мемах, виступах коміків, політичних дискусіях і навіть дипломатичних суперечках.
Усі розмови затихли, коли на сцену площі Сібелес прибули головні герої — люди, які увійдуть у спортивну історію.
У кепці «Зробімо Іспанію знов великою» — з іронічним натяком на гасло виборчої кампанії Дональда Трампа — Ферран Торрес, 26-річний журналіст збірної, який свого часу мав складний період у кар’єрі й депресію. Його критикували за недостатню результативність і невпевненість у своїх силах. Втім через свою привабливу зовнішність він став улюбленцем іспанських жінок, які після історичного голу поспішили заявити, що завжди мали рацію. Площа зустрічає його вигуками «О, Ферран!»
Для людей, далеких від футболу, саме ціннісний і політичний контекст став однією з причин підтримувати Іспанію під час Чемпіонату світу. Для частини вболівальників перемога збірної також стала символічним моментом у контексті напружених відносин між Іспанією та Сполученими Штатами після публічних заяв Дональда Трампа.
У турецькій Анкарі під час пресконференції з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте Трамп різко висловився на адресу Іспанії. Через суперечку щодо витрат на НАТО він назвав державу «безнадійною», а її керівництво «поганими людьми». Американський президент пригрозив «повністю припинити торгівлю» з Іспанією. Саме бажання побачити, як Трамп вітатиме «поганих людей» із перемогою, і спонукало людей, далеких від спорту, танцювати з прапорами Іспанії в соціальних мережах.
Та найбільшим кумиром, судячи з більшості написів на футболках, став Ламін Ямаль. Геніальний у своїй грі хлопчина, зірка іспанської збірної, втілення великої іспанської іммігрантської мрії, який висловлював підтримку Палестині. Ім’я Ямаля на футболках маленьких дітей нового покоління іммігрантів свідчить, що сучасна іспанська ідентичність уже не обмежується одним походженням чи традицією.
Ямаля багато критикували за символіку Марокко та Екваторіальної Гвінеї, країн його батьків-іммігрантів, на спортивному одязі під час матчів; насміхались із його релігійності й подяк Аллаху за кожен гол. Вірусним стало відео з Ямалем, який після перемоги спокійно молився просто посеред поля, в той час як аргентинські футболісти билися з іспанцями.
Не менш символічною була історія Ніко Вільямса. Після фіналу він віддав золоту медаль матері. «Я швидкий, але не настільки, як моя мама. Вона втекла від смерті й перетнула пустелю Сахара з Гани до Іспанії. Я віддав їй свою медаль чемпіона, бо вона заслуговує на неї більше, ніж я», — сказав він на пресконференції.
Читайте такожРай для тих, кому більше нікуди йти
Ці історії стали своєрідним відображенням тієї Іспанії, яку намагається формувати уряд Педро Санчеса. Влада зробила ставку на відкритішу міграційну політику, зокрема вирішила легалізувати сотні тисяч іммігрантів, прагнучи протистояти посиленню правих настроїв у суспільстві. Ці тенденції стали помітнішими на тлі зростання глобальної нестабільності, міграційних криз і нових політичних конфліктів.
За кілька днів політичні суперечки повернуться. Знов говоритимуть про уряд Педро Санчеса, міграцію, Каталонію чи правих. І прапор знов для когось стане політичною маніфестацією. Але тієї ночі, коли діти святкували перемогу в басейні, а дорослі співали гімн під червоно-жовтими прапорами, він означав лише одне — спільну радість. І, можливо, саме це стало найбільшою перемогою Іспанії на цьому чемпіонаті.
