Кавуни для черепахи
— Не називайте його Чебурек. Це ж не собака, — звертається хлопець до жінки, яка кличе самця шпороносної черепахи.
Час годування. Хлопець простягає черепасі кавун. Та вгризається своїм дзьобоподібним ротом у запропонований смаколик. Відкушує шмат за шматом, так що бризки летять навсібіч. Маленький відвідувач, що спостерігає за дійством, мрійливо каже: «Хочу херсонські кавунчики». Усі, хто поруч, його розуміють. Сонце вже розпікає землю, а навколо стоїть такий свіжий кавуновий аромат, що накочує єдине і непереборне бажання опинитися на місці Чебурека.
— Матильдо, іди сюди, іди бігом! — тепер кіперка кличе черепаху в сусідньому вольєрі.
Та неспішно, хоча, напевно, за черепашиними мірками все ж поспішаючи, перевальцем рухається в бік «накритого столу» з листям салату і скибками кавуна. Її найперше цікавить листя, яке вона починає методично утилізувати.
— Матильда краще за мене живе! — зітхає хлопчик у панамці.
— Їй дають, що вона хоче, а мені доводиться обмежуватися тим, що ти даєш, — дорікає він з цілком серйозним обличчям мамі, чим викликає в неї сльози на очах від тамованого сміху.
Матильда ділить вольєр з Дядею Сашею. Той застиг подалі від метушні і час від часу зиркає на людей. Хтось жартує, що він сьогодні встав не з тієї ноги. Зрештою і йому дістається скибочка кавуна. Але молодший самець не поспішає і ще якийсь час вичікує, удаючи, що йому байдуже. Тільки потім так само обережно просувається до кавуна.
— Дядя Саша з характером. У нього, скажімо так, сильний інстинкт самозбереження, — пояснює кіперка.
Непогана якість, як на наші часи.
Навіть цієї ночі в Києві лунали вибухи. А нещодавно зоопарк пережив найсильніший за наслідками обстріл.
У ніч проти 2 липня, коли російські війська атакували місто ударними БпЛА, крилатими й балістичними ракетами, в зоопарку постраждав акватераріум: знищені декілька скляних панелей купола зимового саду, випало скло басейну. Вибило вікна купола пташника та у відділі приматів. Уламки й вибухова хвиля пошкодили паркінг, ліфти, систему пожежогасіння та пожежної сигналізації, сонячні панелі. Частково зіпсована система відеонагляду. У сіносховищі розбиті фасадні панелі, вікна й подекуди розірвало дах.
Але життя йде собі — і зоопарк відкрився, як завжди, того ж дня.
Острів звірів
— Це ж ще і місце психологічної реабілітації. Приходить родина, вона бачить, що зоопарк працює, за тваринами доглядають, це надихає, — каже генеральний директор Київського зоопарку Кирило Трантін, поки ми стоїмо біля будівлі Острова звірів, яка ще зберігає сліди від атаки. Загалом ситуацію він характеризує як важку, але контрольовану.
Горила Тоні, мешканець Острова звірів, щойно покинув свої внутрішні апартаменти і вийшов на свіже повітря, де на нього чекає сніданок. Можна сказати, він був безпосереднім свідком біди.
— Яка є небезпека для тварин? По-перше, це влучання, по-друге, уламки, по-третє, коли йде вибухова хвиля — від того у вольєрах падає скло, — перераховує Кирило Трантін. — За п’ять років війни вже все зрозуміло, що і як летить, що і як руйнується. Якщо вибух поруч, як у нас було взимку, буквально за парканом зоопарку, пішло скло на Острові звірів. Там товсті стіни, і це добре для Тоні, але сама будівля рухається від вибухової хвилі, виникає тиск на скло, воно руйнується. І це створює ризики для крокодилів, черепах, риб. Але там, де вольєри для мавп, то ми вже все перекрили полікарбонатом, щось вінілом.
Скло посипалось і цього разу. Зокрема на крокодилів і черепах.
У будівлі звична напівтемрява. Один акваріум з розбитою вітриною, відгороджений стрічкою з інформаційним повідомленням, що це наслідок обстрілу. Його уламки поки не прибирають, бо слідчі дії тривають.
Кайман, який постраждав від скалок, уже на звичному місці. Його повернули в експозиційну залу після кількох днів спостереження за поведінкою. Тож нині крізь діру в скляній вітрині крокодила можна добре розгледіти. У басейні йому складають компанію червоновухі черепахи. Дві з них, які теж отримали порізи, на стаціонарному лікуванні. Вони повернуться у вольєр приблизно за місяць, коли рани повністю загояться.
Коли так просто дивишся на беземоційного, застиглого на місці крокодила, важко зрозуміти, як той почувається після пережитого. Проте, як пояснюють у зоопарку, оскільки від їжі він не відмовляється і харчується, як зазвичай, то все добре.
— Їх годують два рази на тиждень, і так можна зрозуміти, чи переживає тварина стрес, — каже Ігор Олійник, який сьогодні в ролі екскурсовода.
Острів звірів страждає від вибухової хвилі не вперше. І алігатор, біля якого розбилось скло, коли взимку «шахед» упав неподалік від зоопарку, оговтувався від того два тижні — не їв через стрес. Нині вікно біля його басейну забите фанерою. Таку саму поставлять і в каймановому просторі.
Тим часом Тоні поволі рухається своїми зеленими угіддями. Розтрушує солому в затінку, сподіваючись знайти щось заховане. Не знаходить, втрачає інтерес до справи та просто влягається. Ніч горила, як і інші примати Київського зоопарку, знову проведе у приміщенні.
— Коли вдень, буває, пролітають «шахеди», то ми теж відкриваємо шибер (заслінку) і запрошуємо його зайти. Він у нас такий мужчина прошений, може відмовитися. Тоді хтось з працівників стоїть тут, біля вольєру, і спостерігає. Загалом Тоні не реагує на обстріли. Мені здається, попри все, його старість нормально минає, він відпочиває, — каже завідувачка відділу приматів Валентина Дикарьова.
Тоні, спираючись на лікоть, ліниво сканує простір навколо, нагадуючи людину, в якої ще вся відпустка попереду.
З приматів просто неба вночі залишаються тільки котячі лемури, які живуть на острові.
— Швидше за все, вони ховаються або в крони дерев, або в будиночок. А наша задача після обстрілу рано-вранці прийти, перерахувати їх і пересвідчитися, що всі на місці й усе добре. Якихось ознак стресу я в них теж не бачу. Вони як стрибали, так і стрибають, як їли, так і їдять, — продовжує вона.
Валентина живе по сусідству з місцем роботи, тож у разі необхідності може швидко дістатися до підопічних. Хтось з відділу щоночі чергує в зоопарку. Загалом там залишаються на чергуванні два десятки співробітників.
— Якщо ж щось трапилося, телефонують мені. А я вже далі директору чи заступникам, ветклініці, якщо, не дай бог, щось із тваринами. І далі вже відпрацьовуємо, що потрібно робити.
Приміром, десь місяць тому через нічний обстріл уламки пошкодили сітку в зовнішньому вольєрі для сіамангів. Виявили це під час ранкового обходу, одразу викликали службу, яка залатала дірки, і приматів випустили у вольєр.
Між зовнішніми зеленими вольєрами Острова звірів і внутрішніми приміщеннями є так звана галерея, куди для безпеки заводять левів, тигрів і гієн.
— Якщо щось трапиться, то має бути якийсь бар’єр. Тварина в стресі, і що відбуватиметься, нікому невідомо. А це хижаки, — пояснює Кирило Трантін.
Проте сховати можна не всіх. З кимось доводиться домовлятися, а хтось просто дуже впертий.
Дати простір або сховок
Приміром, бегемотиха Лілі.
— Вона нам і досі каже: «Па-па, самі ховайтеся». Але переважно в басейні. Тому ми за неї більш-менш спокійні, — каже Вікторія Служенко, яка очолює відділ копитних.
Або слон Хорас, якого ми застали, коли він мирно поглинав сіно, а часом підхоплював його хоботом і розкидав над собою, влаштовуючи сухий душ.
Коли повітряна тривога і насувається щось серйозне, йому дають доступ у приміщення. Проте спочатку з тим, щоб умовити його зайти, були проблеми.
— Бо в нього є свій розклад, до якого він звик, — каже Вікторія. — Хорас знає, що о 10-й він виходить, о 5-й вертається до себе в приміщення. У нього вже все розписано. Об 11-й прийшов кіпер, о 12-й тренування, о 2-й його купають. Слони такі, знаєте, формалісти. Усе має бути чітко. Якщо раптом щось з розкладу вибивається, для нього це вже якась неприємність, непорозуміння. Приміром, ми йому винесли корм, він якраз їсть, а тут тривога. І нам треба його запросити в будівлю. Якщо ти просто прийдеш і даси йому команду «заходь!», він скаже: «Зачекайте, я поїм». А коли починаєш бігати, метушитися: «Хорасе, Хорасе, швидше!», тоді він відчуває, що щось коїться, і йде всередину. Ми всі розуміємо, що це не бомбосховище, але в будівлі стіни товщиною 60 см, то хоча б від уламків він захищений. Останні події вказують на це. Цього разу по вольєрах тих самих копитних зібрали їх багато. Це просто диво, що ніхто не постраждав.
Хоча прецедент був. Після обстрілу в листопаді 2025-го травмувався самець мунтжака, якого ще називають найменшим оленем у світі. Зараз Мо затишно вмостився біля невеличкого озерця, тож ця картина почала нагадувати старий гобелен у бабусиній хаті. А тоді злякався вибуху і пошкодив нижню щелепу.
— У оленів буває таке, що вони, наполохані чимось, раптово переміщуються і можуть вдаритись, зачепитися за щось. Тому, в принципі, коли вони на відкритій території, то це для них безпечніше. Є тварини, які, навпаки, люблять якесь укриття. Тобто їм необхідно десь заховатися, — пояснює Валентина. — Ми визначаємо, якій тварині, що потрібно. І якщо отримуємо попередження про якісь негаразди, то вже звечора готуємось: комусь даємо більше простору, щоб тварини могли переміщатися і не травмувались; когось ховаємо.
Мунтжак натурою з тих, хто ховається. Це тварина, яка мешкає в чагарниках, йому подобається, коли багато заростей, де він може знайти собі потаємну місцинку. У вольєрі мунтжаків є хатинка, до якої вони мають постійний доступ, у разі чого можуть укритися там.
— Але, на жаль, вийшло так, що навіть у захищеному просторі він травмувався. Це просто, знаєте, як прикрий випадок. Довелося вдаватися до екстрених заходів: робили наркоз, підшивали щелепу.
Мо й досі ходить з нитками, бо анатомічна будова щелепи така, що їх не можна знімати.
Допомогу йому надали на базі зоопарку. Ветеринари зробили операцію, підшили і замотали. А далі це вже була справа кіперів виходити його.
Але реабілітація — дуже крихкий процес. Вона тривала рік, і гарантії, що тварина виживе, ніхто не давав. Здавалося б, травма не критична, утім не для жуйної тварини. Їй потрібно жувати, а жував Мо так-сяк. Тож довелося перевести його на спеціальний раціон, що стало окремим викликом.
— Уся складність була в тому, що жуйна тварина спочатку споживає корм, потім відригує і повторно пережовує. Якщо ви дасте їй одразу рідку їжу, то вона не перетравиться, це призведе, зрештою, до здуття живота і загибелі особини, — пояснює Вікторія. — Тому ми пішли на маленькі хитрощі й додавали в їжу спеціальні ферменти, які виробляються під час пережовування. І просто надіялися, що все буде добре.
Цієї весни в пари мунтжаків народилося дитинча. Але це теж радше наслідок стресу.
— Спарювання в екстремальних умовах для диких тварин — це такий природний потяг продовжити свій рід, а потім хай що буде. Тому навіть з бинтом на щелепі Мо став батьком.
Зараз, за словами Вікторії, він уже спокійніше ставиться до вибухів.
— А які ознаки для вас, що тварина переживає стрес? — питаю в неї.
— Навіть те, що вона випорожнилася не в тому місці, де звичайно, хоча при цьому може виглядати нормально, їсти. Або тварина неспокійно харчується. Це стосується копитних. У дикій природі вони постійно «на стрьомі», у зоопарку ж спокійніші. А тут ви бачите, що тварина то підійшла до годівниці, то відійшла, потім знову повернулася, щось вхопила і пішла щось роздивлятися. Це вже ознака того, що є зміни в поведінці. Ми це фіксуємо і шукаємо причину. Бо ж вона може бути і не пов'язана з тим, що відбувалося вночі. Може, її щось турбує і потрібна, приміром, ветеринарна допомога.
За цей час Вікторія спостерігала різні реакції тварин на те, що коїться. Приміром, одного разу бізони, зачувши дзижчання дрона над зоопарком, збилися докупи, захищаючи молодняк у середині кола. Іншого разу, коли дрон упав недалеко від зоопарку, вона була свідком, як коні Пржевальського скупчилися на горбочку і виглядали дощ.
— Саванні тварини: зебри, бізони, ті, що мешкають на відкритих територіях, — ці всі спалахи і гуркіт, імовірно, сприймають як якесь природне явище. І, в принципі, на цьому вони і тримаються. Я сама з Вишневого, ви знаєте, яке в нас було лихо. Я тоді спостерігала за поведінкою серпокрильців, які чорну хмару диму і вибухи прийняли за насування грози. Це було так дивно бачити, що вони не полетіли геть, а піднялися вгору і чекали, коли ж той дощ випаде. Якщо вже це вибухова хвиля, то, дійсно, тварини отримують порцію стресу, але швидко відновлюються, бо не знають її джерела, на відміну від людей. Для них це просто якесь раптове явище. Ось його вже немає — і вони забувають.
Кіпери намагаються пришвидшити цей процес, створюючи для тварин комфортні умови. Це, приміром, можуть бути якісь смаколики, їжа, якої вони не отримують щодня.
— Це, певно, як людина йде в супермаркет після обстрілу за тістечком, — сміюся я.
— Так, я після всього, що трапилося у Вишневому, пішла і купила собі нову підставку під спеції. Давно хотіла щось таке купити, але ж не було нагоди, та й думала, ну не така це вже важлива річ. А тут... І у тварин так само. Вони стресонули, ми їм робимо якусь таку хорошу справу. Приміром, машину гілок завезли, вони там копирсаються. Ви, мабуть, чули про систему збагачення середовища (стимулює природну поведінку тварин — спонукає до пошуку їжі, фізичної активності, виконання інтелектуальних завдань. — LB.ua). От, наприклад, бізонам завезли велику гору соломи. Вони її використали як ліжко, полежали в цій лежанці — і для них це позитивний досвід. Тож вони скоріше забувають весь той дурдом, що відбувався вночі. І, з одного боку, це дуже сумно, що тварини адаптувалися до цих всіх вибухів. З іншого боку, коли реальна небезпека, як було нещодавно, то це вже геть інша історія. На жаль, навіть люди часто не мають змоги сховатися.
Вивезти не можна залишити
— Ми повинні працювати і робити так, щоб війна для тварин зоопарку була там, за парканом. Так, дійсно, ти не можеш відвести ракету або «шахед» від зоопарку. Немає бомбосховища для тварин. Дійсно, є проблема. Але в нас, перепрошую, немає бомбосховищ для людей, — каже Кирило Трантін. — Ще в перші місяці ми обклали сіном стіни для тварин, які лякаються. Побудували вольєри з сіткою. Там, де скло руйнується, ми ставимо полікарбонат. І за п’ять років війни у нас був тільки один випадок, коли зранку після обстрілу — тоді над зоопарком пролетіли два «іскандери» — ми знайшли загиблого лебедя. Вочевидь, він злякався і травмувався.
Так чи інакше, питання про евакуацію тварин регулярно виникає у містян. У червні навіть з’явилася петиція, в якій пропонують тимчасово перемістити окремі види тварин до закордонних природоохоронних установ.
— Буквально вчора прийшов запит від мешканки Києва про евакуацію. Відповів, що залюбки вислухаю пропозиції, куди і як. Дуже часто люди просто не розуміють, що таке евакуація. Що треба знайти тих, хто прийме, забезпечить догляд, — пояснює він. — Але ж уся Європа вже у тваринах з України. Чимало тигрів, левів, ведмедів вони прихистили з приватних зоопарків. Хоча правильно їх називати зоокуточками, бо зоопарки мають провадити просвітницьку діяльність, реінтродукцію, реабілітувати, досліджувати. А що таке транспортування? Це ж не кішку або собаку взяти, запхати в якусь пластикову переноску і кудись повезти. А потім бац, що з нею робити? От, приміром, вивезти Тоні. Для нього це стрес, і велика ймовірність, що він просто не перенесе дорогу. Або слон. Щоб евакуювати слона, треба готуватися десь пів року. Необхідно, приміром, навчити його заходити в транспортну клітку.
Щоб уявити масштаби події, можна навести приклад екстреної евакуації французького зоопарку Аркашонського басейну, яку довелося організувати через сильні пожежі 2022 року. У рятувальній операції, яку координувала Французька асоціація зоологічних парків, узяли участь близько сотні доглядачів з двадцяти закладів країни і п’ятнадцять ветеринарів, а також фахівці компаній, що спеціалізуються на перевезенні тварин між зоопарками. Тоді з 850 тварин (для порівняння, в Київському зоопарку їх три тисячі) вивезли майже чотириста. У пріоритеті були найвразливіші види, тому перевезли хижаків, приматів (зокрема людиноподібних і малих мавп), мурахоїдів, лінивців, птахів. Для когось транспортування було просто неможливим, наприклад, для носорогів, слонів. До того ж завжди треба враховувати, чи зможуть тварини впоратися зі стресом, пов'язаним з утриманням у клітках і переміщенням. Попри всі зусилля, під час евакуації загинули 14 тварин. Тому загалом це вкрай складна історія.
І поки що державні зоопарки притримуються більш-менш однакового раніше не організовувати масштабних евакуацій. Йдеться не тільки про Київський зоопарк, який з лютого 2022-го, навпаки, прихистив пів тисячі тварин, покинутих власниками.
— Мені це не подобається, бо зоопарк — не притулок. Але війна. Ми мусили, — каже Кирило Трантін. — Бо якщо екзотичні тварини не отримують правильного догляду, вони гинуть. От з Курахового до нас привезли сервалів. Так не має бути. Ви хочете невеличкий приватний зоопарк? Нема проблем. Свійські тварини, будь ласка. І мені хотілося б привернути увагу до цієї проблеми.
До речі, кайман і червоновухі черепахи, які постраждали через обстріл, саме з тих, кого зоопарк прихистив.
