Формально Почаївська лавра належить державі (розпорядник — Міністерство культури України, балансоутримувач — Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник), але фактично використовується монастирем.
Важливо наголосити: перевірка була не майнова, а саме щодо афілійованості. З майном давно все зрозуміло: ще у 2024–2025 роках Міністерство (спільно із заповідником) зафіксувало тут численні порушення. Наприклад, незаконні розписи з ликами царської сімʼї (докладно про це нижче), самовільні забудови, у тому числі комерційні й господарські, тощо.
Додаткову перевірку тоді проводила Тернопільська ОДА. І зʼясувала доволі прогнозоване: низку обʼєктів, які нібито досі в підпорядкуванні лаври, насправді незаконно приватизували або перебудували ченці.
Отже, формальностей дотримано. І що тепер, московські попи заберуться з Почаєва?
Далі ДЕСС надає монастирю припис про усунення виявлених зв’язків з РПЦ і час на це. Ясна річ, ніхто нічого «не усуне». І тоді ДЕСС через суд вимагатиме припинити діяльність монастиря МП.
Хіба цей сценарій спрацював у Києво-Печерській лаврі?
Не до кінця. Суди тривають досі — три різних провадження. За три роки 15 суддів узяли самовідводи у справі лаври. Ще раз: 15 самовідводів за три роки.
Є всі підстави говорити про те, що з Почаєвом буде ще складніше.
«Уже три релігійні організації: Київська митрополія УПЦ МП, Корецький жіночий монастир і Голосіївська пустинь — визнали афілійованими. Але це нічого не змінило в їхній фактичній діяльності», — каже професор НУ «Острозька академія», доктор історичних наук Андрій Смирнов.
Зокрема, суд щодо Київської митрополії є ключовим і він досі триває — засідання постійно переносять, відкладають тощо.
Що таке Почаївська лавра нині?
Свято-Успенська Почаївська лавра — одна з найбільших православних святинь України і найбільша в Західній Україні, монастир УПЦ МП у місті Почаїв Тернопільської області.
«Для заходу України Почаїв — як Свята Софія для всієї України». Так вважає митрополит Тернопільський і Кременецький ПЦУ Нестор (Писик). Він каже, що Почаївська лавра має тут більше значення, ніж навіть Києво-Печерська лавра в столиці.
Комплекс споруд розташований на кількох земельних ділянках, найбільшу — на 12 га — незаконно передала лаврі в постійне користування Почаївська міська рада (тут такі пам’ятки архітектури, як Успенський і Троїцький собори, келії, дзвінниця тощо). Сталося це, як легко здогадатися, в часи Віктора Януковича — ще влітку 2003-го, в період його премʼєрства (безкоштовне користування на 49 років, тобто до 2052-го).
Монастир великий? Скільки там насельників?
Так, великий. Офіційно понад двісті насельників. Реально живуть понад триста. І це не враховуючи трудників (людей, які перебувають у монастирі тимчасово: моляться, виконують різні роботи — послушання) й паломників.
Саме цих людей керівництво лаври найактивніше залучає для «оборони», коли на територію приходять правоохоронці.
Зокрема, восени минулого року після обшуку відкрили кримінальне провадження за ч. 5 ст. 190 Кримінального кодексу України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах). Слідчі дії супроводжував «карнавал»: жінки і діти з хоругвами кидалися на правоохоронців, за їхніми спинами — православні тітушки.
Важливо наголосити: для невеличкого Почаєва лавра є фактично містотворчим підприємством, де працевлаштовано більшість місцевих. І вони зацікавлені відстоювати наявну систему навіть не з релігійних, а передовсім з економічних мотивів.
«Це держава в державі. І місцева влада, і правоохоронні органи тут повністю залежні від Почаївської лаври», — зазначає Смирнов.
Цікаво також, що коли повернули державі Києво-Печерську лавру, потік паломників до Почаєва не збільшився, як можна було б подумати. А саме «православні туристи» формують чималу частину лаврського бюджету.
Проти них тільки одна справа?
Паралельно розслідують справу про зникнення старовинних ікон, зафіксоване під час інвентаризацій заповідника. Водночас Служба безпеки України спільно з іншими правоохоронними органами веде проти керівництва та представників Почаївської лаври кілька кримінальних проваджень, які стосуються економічних злочинів і антиукраїнської діяльності.
То що з «русскім міром» — що там цікавого всередині?
Наприклад, розписи Успенського собору: зображення на стінах «родини мучеників» царя Миколи другого, питомо російських святих, що не мають до Почаєва жодного стосунку: Матрони Московської, Ксенії Петербурзької, Олександра Невського (значну частину мощей якого нещодавно втратили в ДНР, коли транспортували для молебню за подолання паливної кризи в Росії. — Ред.).
Читайте такожНесвяті на фресках. Чому портрети гетьманів і князів у храмах — це ок, а політиків і бізнесменів — не ок?
Примітно, що розписи зʼявилися між 2010-м і 2018-м, значна частина — вже після подій Майдану і початку АТО, розповідає очільник ДІАЗ Василь Ільчишин. Звісно, музейники на них дозволу не давали, а нині вдіяти вже нічого не можуть. Їхні реальні спроможності взагалі значно обмежені. Причина: на відміну від Києва і Святогірська, у Почаєві заповідник фізично розташований у Кременці — доступ на територію лаври для його співробітників суттєво обмежений.
До речі, до повномасштабного вторгнення охорону Почаєва здійснювали особи з шевронами «донських казаків». Ну а про наявність великої кількості пропагандистської літератури, присвяченої «русскому міру», яку масово видавали в місцевій друкарні і розповсюджували через церковні крамниці, говорити взагалі не доводиться.
Як взагалі сталося, що на Західній Україні функціонує лавра, яка є оплотом «русского міра»?
Перший ключовий етап — XIX століття, вже після поділів Речі Посполитої: територія Волині відійшла до Російської імперії, а після поразки Листопадового повстання 1831 року католицькі ордени звідси примусово виселили. Монастир спустів, і насельників завозили «з глибин Росії». Другий етап — радянський: коли лавра перетворилася фактично на «філію КДБ». На початках незалежності, в 1990–1991-му, ігумен був проукраїнським, але його змістили й запроторили до божевільні. За іронією, там само, на території обителі.
«Москва розуміла: хто володіє Почаєвом — той володіє західною частиною України. І ще з XIX століття Москва пильнувала, щоб тут не переважали українські ченці — їх переселяли в інші монастирі, а сюди заселяли росіян, молдован і представників інших національностей», — розповідає митрополит ПЦУ Нестор.
І нагадує історію преподобного Амфілохія (відомого ще як лікар УПА), котрого спровадили з лаври за відверто проукраїнські погляди.
Чому і закон вже є, і Служба Божа активно працює, і окремі «високопосадовці» УПЦ МП отримали вироки, а держава досі не може розвʼязати проблему раз і назавжди?
Дійсно, кримінальних справ проти «генералітету УПЦ МП» порушили чимало. Дехто, як-от митрополит Тульчинський Іонафан (Єлецьких), навіть поїхав на болота в рамках обміну — до близького друга патріарха Кирила (Гундяєва), який відзначив його орденом і тричі (!) подякував «за вірність РПЦ» (дослівна цитата).
Настоятель Святогірської лаври Арсеній (Яковенко) вже давно під судом — 2014-го в лаврі збиралися бойовики Гіркіна, там вони зберігали зброю, уже 2022-го Арсеній на проповідях закликав сюди «русскій мір» і здавав місце розташування ЗСУ поблизу. Але суд цей затягується. Як і над Павлом (Лебедем) (він же Паша Мерседес), якому значно помʼякшили домашній арешт — дозволили пересуватися Україною (з обмеженнями, але ж) і навіть час від часу служити.
«А ректор Почаївської семінарії архієпископ Іов (Смакоуз) 2023 року отримав вирок за розпалювання міжрелігійної ворожнечі — заплатив штраф. І все, більше нічого», — каже Смирнов.
Уже промовчимо про санкції і позбавлення українського громадянства на підставі наявності російського. Зокрема в голови УПЦ МП владики Онуфрія.
Але на фізичне повернення святинь усі ці справи ніяк не впливають.
«Досі багато парафіян і монахів Московського патріархату вірять, що Москва переможе. Вони цього очікують», — пояснює владика Нестор.
Звісно, коли їхній духовний центр упаде, частина може прозріти, але це не точно.
Читайте такожХрами УПЦ МП, які зруйнувала Росія – рахунок на сотні (ФОТО)
Рано чи пізно перемога буде, а московитів усе ж виженуть з Почаєва. Що тоді? Якою буде доля лаври?
Святе місце довго не пустуватиме. Відомо, що ПЦУ претендує на Почаївську лавру. І рішення Синоду про заснування Почаївського монастиря ПЦУ є своєрідною декларацією про наміри.
Однак наразі йдеться тільки про юридичне оформлення релігійної організації. «Ми не хочемо ділити шкуру невбитого ведмедя», — коментує митрополит Нестор, якого Синод призначив настоятелем Почаївського монастиря ПЦУ.
За його словами, щойно церква побачить перспективи, мобілізує всі сили, аби оновити святиню.
«Це не означає, що наступного дня, тільки-но передадуть якісь корпуси лаври, ми зможемо заселити там стільки ж монахів, як було в Московському патріархаті. І цинічно вимагати від нас цього. Та кількість насельників, які сьогодні є в монастирях Московського патріархату, не виникла за день. Вони це набували сотні років. Але я вірю, що коли ці святині перейдуть до Української церкви, цей процес пройде в десятки разів швидше і вже невдовзі ми будемо мати повноцінні монастирі», — зазначає владика.
Що буде з братією, священниками, послушниками нинішнього монастиря МП?
У ПЦУ кажуть, що монахів, які будуть готові перейти в ПЦУ, залишать у складі братії. Але будьмо відверті: навряд чи охочих буде багато — це зовсім не те саме, що окремі парафіяльні священники, які з громадами переходили до ПЦУ.
«Хтось скаже, що в нас багато подібного — ми православна церква, вони православна. Але ми цивілізаційно абсолютно різні. У нас різний світогляд, зовсім інші погляди на світ, на життя, на церкву, можливо, навіть на Бога. Хоча формально догматика однакова, але в Московському патріархаті вона настільки перекручена ідеологією «русского міра», що вони очікують спасіння тільки від Москви. Думаю, вони були б раді, якби Україна в цій війні програла», — каже митрополит.
Греко-католики теж заявляли свої права на Почаїв, хіба ні?
Саме так. В УГКЦ говорять про історичну справедливість — у XVIII–XІХ ст. ст. (1712–1831 рр.) лавра належала греко-католицькому чину василіян. Саме тоді збудували величний Успенський собор й інші будівлі, що сформували архітектурний ансамбль. Монастир став найбільшим осередком книгодрукування й інтелектуального життя на Волині. У лаврі працювала потужна друкарня, яка видавала не лише богослужбову, а й світську літературу. А коронація Папою Римським Климентом XIV Почаївської ікони 1773 року стала епохальною і ще більше прославила монастир.
Нині УГКЦ не висуває жодних вимог, але каже, що претендує на право здійснювати богослужіння у Почаєві.
«Нам не йдеться про майно, нам йдеться про можливість молитися», — пояснював глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук і закликав зробити Почаївську лавру доступною для всіх конфесій.
«Вигнання наших монахів з Почаєва було імперським актом, коли Москва хотіла перетворити Почаїв на форпост «русского міра». І так воно, на жаль, лишається і по сьогодні», — зазначав архієпископ.
Він вважає, що в Україні мають бути загальнонаціональні святині, які не належали б якійсь одній конфесії чи помісній церкві, а були б доступні для загальної молитви.
Святослав Шевчук порівняв таке явище із ситуацією на Святій Землі, де в певних храмах можуть почергово молитися та проводити богослужіння представники різних конфесій. «Я думаю, Свята Софія чи навіть Почаївська лавра мали б мати статус загальнонаціональних святинь», — сказав глава УГКЦ.
При цьому, за словами Василя Ільчишина, жодних офіційних звернень щодо можливої присутності в лаврі від УГКЦ до заповідника не надходило. (Що не означає, що вони не надходили в інші відповідальні органи.)
Коли все ж лавра стане українською, церкви зіткнуться зі ще однією проблемою, про яку зараз воліли б не думати. Це плата за оренду.
Нині МП має все в безоплатному користуванні. Наступникам, очевидно, доведеться сплачувати державі за користування пам’ятками чималі суми.
