Шляхетні родини й козацьку старшину, які часто виступали донаторами церкви, зображали в храмах у побожних позах на іконах Розп’яття, Воздвиження, Покрови. Традиційно світських осіб малювали й на картинах Страшного Суду. Причому праворуч від Христа — у товаристві праведників — можна було впізнати шанованих людей, еліту, фундаторів храму, а ліворуч, у пеклі — іновірців, ворогів держави й навіть односельців з кепською репутацією.
Зображення світських осіб бачимо у величних святинях: Софії Київській, Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому.
В Успенському соборі Києво-Печерської лаври були портрети ктиторів різних часів: князів Київської Русі, литовських князів, московських царів і гетьманів (зокрема, Богдана Хмельницького, Івана Скоропадського). На стінах інших українських святинь є портрети Івана Мазепи — відомого фундатора й доброчинця.
Зображення відомих сучасників з’явилися в храмах і у ХХІ столітті. Наприклад, художник Микола Гаврилів зобразив президента Віктора Ющенка з дружиною і сином під куполом церкви Архістратига Михаїла в селі Верині на Львівщині. Поруч з президентським сімейством добре ужилися сотники УПА, діячі ОУН, а також Іван Павло II, Бенедикт XVI, митрополит Андрей Шептицький, кардинал Любомир Гузар та інші. Такі розписи припали до душі і настоятелю, і парафіянам, які впізнають у зображеннях навіть обличчя односельців.
П’ятий президент і власник корпорації «Рошен» Петро Порошенко вирішив прикрасити своїм зображенням домашню каплицю у власному маєтку в Козині. На фресці поруч з головою родини можна впізнати його дружину й дітей. І хоч цю картину може бачити досить обмежене коло, свого часу вона спричинила бурхливу дискусію в суспільстві.
А зовсім нещодавно в луцькому кафедральному соборі Святої Трійці (ПЦУ) вирішили й собі увічнити донаторів на стінах храму, але щось пішло не так…
На нових розписах лучани впізнали бізнесменів-будівельників Віктора Чорнуху й Леонтія Іванішина, власника агропідприємства «Вілія» Євгена Дудку й інших. Побачили там й Ігоря Палицю — народного депутата, партнера Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова в нафтовому бізнесі. Загалом 12 портретів.
Першими обурилися парафіяни собору: мовляв, не місце тутешнім підприємцям поруч з небожителями. Далі самі бізнесмени відхрестилися від «проєкту» і навіть, як кажуть, попросили прибрати портрети. А потім втрутилася й церковна влада. Ситуацію обговорив Синод ПЦУ і створив комісію, якій доручили все з’ясувати.
У єпархії мусили виправдовуватися: мовляв, ктиторські портрети раніше розміщували в храмах, тож вони теж вирішили зобразити своїх меценатів.
На скандал відреагував голова Інституту церковної історії, митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій (Рудюк), який очолив комісію, створену Синодом. Він пояснив, що порівнювати сучасних бізнесменів з князями недоречно. Зрештою, зображення князів з’явилися після їхньої смерті.
«Так, історія церковного малярства знає зображення на стінах храмів їхніх патронів і меценатів. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври на стіні в лівій частині було зображено князів-ктиторів Острозьких і Сангушків. Є такі самі ктиторські зображення і в Михайлівському золотоверхому соборі (бічний Варваринський вівтар). Під Покровом Божої Матері на західній стіні зображені гетьмани-ктитори й інші сановиті люди. Але порівнювати сучасних бізнесменів-меценатів з князями давньої України, які здебільшого були зображувані на стінах після того, як відійшли в засвіти, й після того, як левову частку свого майна заповіли, наприклад, лаврі, є недоречним», — зазначив митрополит Димитрій.
Та й не всякого мецената можна назвати ктитором. Як зауважує провідний науковець Інституту історії України НАНУ, доктор історичних наук Ольга Ковалевська, ктитором називають фундатора храму, особу, яка фінансувала будівництво, а не кожного, хто жертвував, скажімо, на церковне начиння, священницьке облачення чи оклад до Євангелія. Чи за ці заслуги варто малювати персональний портрет у церкві?
«Неправильно увічнювати меценатів у розписах храмів. Так ми лише плекаємо гординю цих людей. Якщо хтось щиро хоче допомогти церкві, він повинен про це мовчати, а не вимагати свого зображення в церкві. Це категорично неприпустимо», — зазначає Ольга Ковалевська.
На думку митрополита Димитрія, портрети меценатів не викликали б такого несприйняття, якби їх розмістили в менш помітному місці, а не вгорі, де традиційно зображують небожителів — ангелів і святих.
«Порушення сакрального стінописного канону полягає в тому, що зображення цих людей занесене вгору, де має бути намальована Небесна Церква з її небожителями, тобто святими й ангельським світом. Я не можу собі уявити, щоб парафіянин собору, піднявши догори свій погляд, взорував там сучасного луцького бізнесмена, а не мученицький або ж ангельський чин. Меценатам у соборі можна було знайти інше місце, наприклад, там, де продають свічки, або ж поряд із зображенням Страшного Суду, якщо таке є у храмі, або ж узагалі розмістити якось у каноні розпису західної стіни. Це було б правильно», — зазначив ієрарх ПЦУ.
На думку Ольги Ковалевської, є добрі приклади вшанування жертводавців храму.
«Михайлівський Золотоверхий відновлювали зокрема й на меценатські гроші. І згодом, коли вже храм було відновлено, на південній стіні розмістили кілька мармурових таблиць, на яких висічено імена жертводавців. Навіть не при центральному вході, а збоку, де не кожна людина їх помітить», — зазначила науковиця.
Але, як каже Ольга Ковалевська, в цій справі не варто покладатися на смаки й моральні чесноти тих, хто відповідальний за вигляд храмів. Тож очевидно, мають бути інші запобіжники.
«Моральні закони чи естетичні смаки — це прекрасно, але, як показує практика, вони часто не спрацьовують. Якщо приходить заможна людина, яка хоче зробити внесок на церкву і водночас вимагає від священника, щоб це в будь-який спосіб було увічнено, то, скоріше за все, представник духовенства погодиться, бо він має дбати про фінансові надходження до свого храму.
Було б добре, якби очільники Православної церкви України створили, скажімо, експертну комісію для затвердження іконографії розпису церкви. У її складі можуть бути не лише церковнослужителі, а й мистецтвознавці, історики, громадські діячі. Тобто щоб було представлено і церкву, і експертне середовище, і громадськість», — зазначає Ковалевська.
Найближчими роками без фахових комісій нам не обійтися, причому їм доведеться розбиратися з дуже складними кейсами, особливо коли йдеться про пам’ятки національного значення.
Наприклад, що робити з портретами одіозного Павла Лебедя, якими він «позначив територію» під час свого намісництва в Києво-Печерській лаврі? Однозначно позбуватися, вважає професорка Ольга Ковалевська.
«Відновлення Успенського собору Києво-Печерської лаври відбувалося за державні гроші, і жодна церква чи монастир, зокрема й той, яким тоді керував Лебідь, стосунку до його відновлення не мали. Розпис храму затвердила Укрпроєктреставрація. Натомість архієреї УПЦ МП відверто проігнорували його, розписавши другий ярус на власний розсуд, додавши й свої портрети. Тепер, оскільки Успенський собор є памʼяткою архітектури, позбутися цього розпису не так легко — має бути зібрана кваліфікована комісія експертів, яка повинна затвердити новий план внутрішніх робіт, який передбачав би ліквідацію портрета Лебедя і його оточення, натомість запропонувала б іншу іконографічну програму розпису другого ярусу Андріївського приділу храму», — вважає Ольга Ковалевська.
Що ж до ситуації з луцьким собором, то його керівники вирішили просто замалювати портрети бізнесменів. Можливо, дослухалися до церковної влади. Але, швидше за все, були змушені під впливом громадської думки.
Парафіяни собору чітко заявили, що взагалі воліли б не бачити зображень місцевих бізнесменів — навіть біля церковної крамнички. Вони кажуть, що їх не влаштовує походження грошей меценатів і обурює, що мають дивитися на товстосумів біля святих і мучеників. Найрозчарованіші навіть стверджували, що не будуть ходити до храму. Інші нагадали, що на кожній літургії священники й миряни моляться за фундаторів і жертводавців. Для людини віруючої, яка сподівається заслужити на життя вічне, це було б найкращим виявом вдячності.
Цей випадок має стати застереженням для духовенства: не спішіть малювати поміж небожителями людей, які дали вам грошей.
Краще помоліться за них.