Мого партнера звати Зорян. Ми разом шістнадцять років.
У березні цього року Верховний Суд остаточно визнав нас сім’єю. Три судові інстанції, кілька років, важка праця юристки, публічність — заради того, щоб держава нарешті побачила те, що бачить будь-який наш сусід.
А зараз Верховна Рада готується прийняти новий Цивільний кодекс, який забере в нас право називатися сім’єю.
Проєкт №15150 Рада схвалила у першому читанні наприкінці квітня. 254 голоси «за». У ньому є стаття 1474. Вона визначає «фактичний сімейний союз» — як спільне проживання двох осіб виключно різної статі. Одна нейтральна на вигляд норма, яка викреслює з правового поля тисячі пар.
Тепер історія з іншої країни, яку навряд чи можна запідозрити у надмірному лібералізмі.
7 жовтня 2023 року резервіст ізраїльської армії Сагі Голан загинув у бою в кібуці Беєрі, обороняючи його від бойовиків ХАМАС. Йому було тридцять. За тринадцять днів вони з партнером Омером Оханою мали оформити свої стосунки офіційно.
Коли до Омера прийшли з повідомленням про загибель, у державній формі не було графи, де він міг би підписатися як партнер. Ізраїльський закон визначав «вдову» і «вдівця» через «дружину» і «чоловіка». Омер не був визнаний під час обряду скорботи. Не мав права на державні виплати. Не мав права бути «вдівцем».
Ізраїльська влада відреагувала за місяць. Через дванадцять днів після загибелі Голана Міністр оборони адміністративно поширив пільги родин загиблих на одностатевих партнерів. Ще через вісімнадцять днів — рівно за тридцять днів після смерті — Кнесет ухвалив поправку до закону і зробив визначення гендерно нейтральним. Заднім числом ця норма поширилась на всіх загиблих на війні.
Заява Міністерства оборони: «Наш моральний борг перед сім’ями загиблих величезний, і ми не розрізняємо за релігією, расою, сексуальною орієнтацією чи будь-якими іншими ознаками. Міністерство оборони тлумачить закони про сім’ї загиблих військовослужбовців так, що вони застосовуються і до одностатевих пар». Не можу пригадати жодної схожої заяви з уст українських міністрів.
Ізраїль не переступив через свої розбіжності. Він переступив через дірку в законі — бо люди гинули, а їхні партнери не мали права навіть підійти до тіла.
Ще одна деталь, важлива для тих, хто відмовляється рухати одностатеві партнерства аргументом про Конституцію. В Ізраїлі взагалі немає цивільного шлюбу — все регулюють релігійні суди, які одностатевих пар не одружують. Ізраїльське законодавство, простими словами, теж не дозволяє укладати одностатеві шлюби. Але це не завадило державі побудувати повноцінне правове визнання партнерств поза шлюбом. Стаття 51 нашої Конституції — не є більшою перешкодою, ніж релігійне право в Ізраїлі.
Та і не варто ігнорувати нові важливі дані про ставлення українського суспільства до ЛГБТК питань, які були отримані у соціологічному дослідженні, проведеному у травні-червні 2026 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) на замовлення ГО «Точка опори». У ньому були підтверджені загальні висновки попередніх подібних опитувань, які останні роки проводили соціологи, щодо впевненої тенденції поліпшення ставлення українців до ЛГБТК людей та захисту їхніх прав. Зокрема, у 2026 році більше половини (54%) підтримали легалізацію реєстрованого цивільного партнерства для одностатевих пар, а 46% — право одностатевих пар на всиновлення дітей.
В Україні такі історії теж уже є.
Дмитро Ляcковецький та його партнером Євгенієм Донцем, яким суд відмовився у встановити факт проживання однією сім'єю, чи Анна із 411-ї бригади безпілотних систем «Яструб», партнерка якої Марія загинула на службі. Анні відмовили у групі підтримки для сімей загиблих — «іншим жінкам буде некомфортно». Це точнісінько той самий момент, у якому в Ізраїлі опинився Омер Охана. З тією різницею, що Кнесет знайшов рішення за місяць, а Верховна Рада за всі роки роки війни — не знайшла нічого.
Читайте такожНе лише доброзвичайність: що не так з проєктом Цивільного кодексу
Тепер про юридичну деталь, за яку тримається все.
№15150 — це не звичайні поправки до старого Кодексу. Це переписування Цивільного і Сімейного кодексів з нуля, в одному документі. Якщо в цьому Кодексі не буде місця для одностатевих пар, окремим законом «дописати» його потім буде вже нікуди. Тому що старого Сімейного кодексу, у який раніше можна було вносити зміни, більше не буде.
Автори №15150 і особисто спікер Руслан Стефанчук кажуть: сімейне право має бути «традиційним», а для одностатевих пар з часом буде «окремий закон». Таким, вже давно, міг би бути законопроєкт №9103 Інни Совсун, внесений у березні 2023 року. Три роки лежить у профільному комітеті без руху. Президент казав, що готовий підписати. Кабмін зобов’язувався ухвалити до кінця 2025-го. Термін пропущений.
А після ухвалення нового Кодексу він юридично стане непотрібним — бо не буде куди його вписати.
Тобто пропозиція «зробимо потім» — це не відкладення. Це відмова.
І ще одне, про що не можна не сказати. 1 червня 2023 року Європейський суд з прав людини у справі «Маймулахін і Марків проти України» прямо констатував: Україна порушує Конвенцію тим, що одностатеві пари не мають жодної форми правового визнання. Це рішення держава за законом зобов’язана виконувати — змінюючи законодавство. №15150 у нинішньому вигляді робить протилежне: він фіксує в головному кодексі приватного права саме ту відсутність визнання, яку ЄСПЛ уже назвав порушенням. Розділ 23 переговорів про вступ до ЄС з таким текстом не пройти.
Що можна зробити перед другим читанням — насправді небагато.
Змінити одне речення у статті 1474 — прибрати слова «протилежної статі». Це не революція. Це технічна правка одного місця в кодексі.
Додати в №15150 інститут реєстрованого партнерства, доступний парам будь-якої статі. Той самий, що мав створити №9103 — але вже всередині нового Кодексу, де для нього ще є місце.
І перестати казати «окремий закон буде колись». Три роки з №9103 показали, що не буде.
Друге читання №15150 — це не питання про одну поправку. Це питання, чи здатна українська держава впізнати мою сім’ю, яку вже впізнали три судові інстанції. Чи впізнати в Анні й Марії те, що впізнав командир на фронті. Чи впізнати в тисячах інших пар — військових і цивільних — те, що впізнав Кнесет за місяць у розпал війни.
Ізраїль зробив свій вибір за тридцять днів. У Верховної Ради є значно більше часу, щоб нарешті зробити свій вибір. Іншого разу не буде — не тому, що так думаю я, а тому, що переписаний з нуля Кодекс і є той «інший раз».