Цікаво, у якій процесуальний спосіб потерпілий встиг ознайомитися із матеріалами незавершеного розслідування і якого саме – українського слідства Служби безпеки України чи правоохоронних органів князівства Монако і Франції, які шукають винних у цьому доволі гучному злочині у своїй юрисдикції? Мова йде навіть про створення спільної слідчої групи правоохоронцями трьох держав: України, Франції та Князівства Монако. У такому разі слідчі повинні узгоджувати свої дії одне з одним -– цікаво ті, хто дозволили привідкрити потерпілому матеріали слідства погодили це із слідчими інших двох країн? Загальновідомо, що розкривати матеріали слідства згідно українського законодавства можна суто з дозволу слідчого – цікаво чи мають такий письмовий дозвіл адвокати Єрмолаєва? І взагалі цікаво з якого це дива потерпілому знадобилося прямо зараз, не чекаючи завершення розслідування, публічно виступати фактично вже у ролі прокурора, розповсюджуючи гучні звинувачення? Загальновідомо, що серед мотивів злочину розглядається можлива причетність родини Єрмолаєва до діяльності мережі шахрайських кол-центрів. Саме його син Артур Єрмолаєв у квітні 2026 року, фактично визнавши провину, зміг уникнути ув’язнення за це в Естонії, внісши на депозит прокуратури 8,5 мільйона євро, після чого вилетів приватним літаком до Тель-Авіва.
Дивно також, що у тексті самої заяви жертва замаху дякує президенту Володимиру Зеленському «за особисту увагу до цієї справи та вже надану допомогу». Навряд чи така подяка потрібна була главі воюючої держави, який наприкінці 2023 року своїм указом вводив санкції проти Єрмолаєва за роботу його бізнесу в окупованому росіянами Криму. Між іншим санкції не завадили
Вадиму Єрмолаєву 17 травня, за півтора місяця до замаху у Монако, відвідав рідне місто Дніпро, зокрема там єврейська громада міста бачила його на прощанні із померлим місцевим підприємцем Леонідом Скляром.
Дивно також, що потерпілий звинувачує винятково Головне управління розвідки, зовсім не згадуючи про Службу безпеки України. Так, справді, Владислав Реут, один із двох затриманих в Україні підозрюваних у вбивстві виконавиці монакського замаху підривниці Анастасії Березовської, був військовослужбовцем воєнної розвідки. Але другий підозрюваний Віталій Жикович як виявилося, принаймні до квітня 2026 року був гласним позаштатним співробітником саме Служби безпеки України. Вона це була змушена визнати у відповіді на запит журналістів розслідувального проекту «Схеми» Радіо Свобода. У відповідь на запитання журналістів про те, чи є Віталій Жикович діючим або колишнім співробітником, у спецслужбі повідомили: «Зазначена вами особа серед співробітників-військовослужбовців та працівників, які уклали трудовий договір зі Службою безпеки України не значиться та у попередні роки в СБУ військову службу не проходила і не працювала. Разом з тим, на початку повномасштабного вторгнення, як колишній офіцер одного із правоохоронних органів України, він перебував у статусі гласного позаштатного співробітника СБУ». У відомстві додали, що особи, які мають такий статус, «не належать до особового складу служби і не здійснюють оперативну діяльність самостійно». «Вони не наділені повноваженнями щодо проведення оперативно-розшукових, контррозвідувальних чи слідчих заходів, не ухвалюють відповідних процесуальних чи управлінських рішень», – уточнили у спецслужбі. Фактично СБУ визнала, що колишній поліцейський Віталій Жикович був їхнім агентом. Саме їх часто використовують в оперативних цілях, а особливо при організації специфічних і не зовсім, скажімо так, юридично бездоганних операцій. Пряма участь у них є додатковим і зайвим ризиком для кадрових оперативних співробітників спецслужби, що воліють краще залишатися у тіні. Про можливу причетність саме СБУ до замаху у Монако одразу після його вчинення згадувала набагато авторитетніша за регіональну Nice-Martin французька газета Le Figaro.
Загалом замах у Монако з точки зору його організації і виконання був жахливо непрофесійним. По-перше, невдало обране місце його проведення. Князівство Монако із його нульовим податком на прибуток – це притулок багатіїв з усіх країн світу, які платять шалені гроші за можливість комфортно, у спокої, там жити і зберігати капітали. Проводити такий гучний у прямому сенсі слова злочин там – значить привернути зайвий міжнародний резонанс і надмірну політичну увагу влади Монако. По-друге, злочинцями не було досягнуто результату: на щастя, всі троє членів родини бізнесмена хоч і поранені, але живі. По-третє, ставити під загрозу життя не тільки самого Єрмолаєва, але і його дитини і жінки, це ознака радше кримінального злочину нерозбірливого у методах виконання. І ГУР, і СБУ, які іноді проводять спеціальні заходи – ліквідації воєнних злочинців на території країни-агресора у Росії – навіть там намагаються не ставити під загрозу життя невинних людей, зосереджуючись винятково на своїх цілях – російських військових. «Ні жінок, ні дітей» – це таке неписане правило у світі фахових світових спецслужб, коротко сформульоване ще героєм блискучого французького актора Жана Рено у прекрасному фільмі «Леон-кілер». По-четверте, виконавиця замаху громадянка України Анастасія Березовська точно не була фаховим оперативником чи кілером-ліквідатором, її було зафіксовано на численних камерах спостереження і швидко встановлено особу. Генпрокурор України Руслан Кравченко навіть оприлюднив відео самого підриву, яке, за його словами, оперативникам СБУ вдалося відновити після знищення виконавцями злочину. По-п'яте, вбивство вже самої Березовської по її поверненні в Україну, тільки додавало резонансу і без того цій брудній кривавій історії та зменшувало шанси її організаторів на уникнення правосуддя. І по-шосте, який такий мотив у вбивстві Єрмолаєва могла переслідувати спецслужба, яку він обвинуватив? Яку загрозу і кому він ніс? Він хоч і є підсанкційним бізнесменом, що відмовився від українського громадянства ще у далекому 2019 році, але точно не є військовим злочинцем як ті російські військові, за якими справді полюють і полюватимуть ще довго і ГУР, і СБУ.
Абсолютно нетиповою для українського правосуддя була і поява 9 липня у київському суді на обранні запобіжного заходу двох затриманих підозрюваних Реута і Жиковича у капюшонах і масках – таке можливо тільки з дозволу конвою, серед яких були оперативники спецслужб, які так само приховували балаклавами свої обличчя. Все це свідчить про те, що остаточних висновків у цій гучній і заплутаній історії робити ще зарано і варто дочекатися результатів розслідування. Між іншим не тільки українського.