1. Федоров «перебирав двигун на ходу»
Це те що ми називаємо Стратегія А: Аудит перевитрат, поліграфи, звільнення, тендери. Назвати, локалізувати, ліквідувати. Класичний фронтальний реформатор.
І тут спрацював механізм, який ми з Валерієм Пекарем описували як Корупційну Гідру, але з інверсією: зрубаною виявилась голова Ланцелота. Система відреагувала саморегенерацією через єдиний доступний їй канал — кадровий. Зброярські клани, відтиснуті від бюджету; правоохоронці; Гетьманцев; генералітет. І це навряд чи змова акторів — все це резонанс самої системи.
2. Постмодерн: відставка уряду як симулякр
Перезавантаження всього Кабміну, ймовірно, потрібне, щоб зняти одного міністра (так вважає, наприклад, Сергій Фурса). Спектакль битви, де справжня причина зникає у нескінченних інтерпретаціях. Що це було? конфлікт із Сирським? ТЦК? аудит? дрони? Кожна версія однаково правдоподібна. Але тому жодна версія сама по собі не є істинною. «Дракон» розсіявся по всій системі пояснень.
3. Гіпермодерн: генерали назвали Дракона його власним ім’ям
Звинувачення в «піарі» і «гейміфікації війни» — це як раз і є гіпермодерн. Дашборди, єБали, метрики ліквідацій, поліграф як інструмент управлінської гігієни.
Тому і зустрілася гіпермодерна метрика з премодерною логікою організації армії і ведення війни.
Конфлікт із Сирським — не конфлікт осіб і навіть не конфлікт компетенцій. Це зіткнення двох сутнісних режимів. Сам президент дає точну симптоматичну діагностику: «Вони живуть у двох різних світах». «Міша хоче цифровізувати, а Генерали хочуть, щоб їх чули». Це ж вочевидь суперечка про те, чим є війна як об’єкт управління, а не про «що і в кого закуповувати».
4. Квантовий рівень аналізу ситуації
Головне. Президент тут — не зовнішній спостерігач. Він сам у скриньці.
Питання, яке він поставив собі і фракції: «як збалансувати відносини армії та уряду, щоб МО і Генштаб не воювали між собою?» принцип Гейзенберга: те, що ми спостерігаємо, є не природою як такою, а природою, наданою нашому методу запитування. Питання «кого прибрати, щоб конфлікт припинився» вже має начебто очевидну відповідь, що прибрати треба одного з двох. І прибирають слабшого в конфігурації (або сильнішого іміджево). The Economist сформулював це раніше так: «Сирський знає систему набагато краще за Мішу і перехитрить його».
Інше питання, яке не було поставлене: «яка архітектура дозволяє двом концепціям війни співіснувати продуктивно, а не анігілювати?». Таке питання сколапсувало би реальність інакше. Але воно не було поставлене не тому, що хтось поганий, а тому, що постановка питання і є визначальним актом.
Федоров-інноватор і Сирський-система не існували окремо до конфлікту. Їх породив цей конфлікт. Без опору «генералів» Федоров не був би «тим, хто ламає систему»; без Федорова Сирський не був би «тим, хто її втілює». Власне саме тому прибирання одного агента взаємодії не веде до розвʼязки самої проблеми.
Драконом в нашій ситуації є не Федоров, не Сирський і не Зеленський. Дракон це скоріше сама конфігурація, де є: воююча країна, дві несумісні концепції війни, один арбітр (із ресурсом бездискусійної квоти і горизонтом планування в один цикл лояльності). Загороднюк, Резніков, Умєров, Шмигаль, Федоров – це вже, можливо, забагато міністрів оборони за 7 років. Але я вважаю що це не кадрові невдачі. Я б радше говорив про постійний стан системи, в якій умови виникнення «Дракона» (неефективності, корупції тощо) не змінені жодним із цих призначень.