Понад двадцять років роботи в системі освіти дали мені розуміння не лише її сильних сторін, а й тих системних проблем, які накопичувалися десятиліттями. Війна не скасувала їх — навпаки, лише загострила. Тому важливо було використати цей час не лише для забезпечення стійкості системи, а й для змін.
Насамперед нам вдалося посилити прозорість і доброчесність управління.
Було переглянуто підходи до фінансування університетів і запроваджено прозоріші правила розподілу державних коштів, які почали враховувати результати діяльності закладів, їхню наукову спроможність, міжнародну присутність, працевлаштування випускників та підготовку фахівців для пріоритетних галузей економіки.
Цей самий підхід — посилення ролі зрозумілих правил, критеріїв та підзвітності був поширений і на інші процеси в системі освіти. Він ліг в основу використання Prozorro Market для закупівель, системи DREAM для реалізації інфраструктурних проєктів, а також нових підходів до фінансування науки.
Це була спроба зробити систему більш зрозумілою, передбачуваною і менш залежною від ручного управління. Адже сильні інституції починаються там, де правила поступово стають сильнішими за персоналії.
Ще одним важливим результатом стало повернення освіти до переліку державних пріоритетів.
У державній політиці пріоритети визначають не словами, а ресурсом, який держава готова на них спрямовувати.
І в цьому сенсі останні роки були дуже показовими.
Попри повномасштабну війну та безпрецедентний тиск на державні фінанси, бюджет освіти зріс зі 156 млрд грн у 2023 році до 278,7 млрд грн у 2026 році — на 122,7 млрд грн, або майже на 79%.
Для країни, яка одночасно фінансує Сили оборони за власне існування, це не було очевидним рішенням. Кожна бюджетна гривня в таких умовах є предметом складного вибору.
Читайте такожУряд змінив підхід до формування держзамовлення у сфері освіти: орієнтиром стане прогноз потреб ринку праці
Саме тому ці цифри означають значно більше, ніж просто збільшення видатків. Йдеться не лише про поточні видатки.
У Бюджетній декларації на наступні три роки вже передбачено 78,5 млрд грн на реалізацію інфраструктурних проєктів у сфері освіти.
Це означає, що держава почала планувати розвиток освітньої інфраструктури за межами короткого горизонту поточних бюджетних рішень.
На мою думку, саме це є одним із важливих управлінських результатів останніх років.
Освіта повернулася у поле стратегічного планування держави. І це створило ресурсну основу для модернізації дошкілля, продовження Нової української школи, трансформації професійної освіти, змін у вищій освіті та підтримки науки.
Іншим важливим напрямом стало повернення міжнародної суб'єктності української освіти і науки.
На початку повномасштабної війни питання полягало не лише в тому, чи вистоїть українська система освіти. Йшлося також про те, чи віритиме світ у її майбутнє.
За ці роки вдалося побудувати безпрецедентну для української освіти екосистему міжнародної підтримки.
Сьогодні українську освіту системно підтримують понад 35 урядів та понад 90 міжнародних організацій — від дошкілля до вищої освіти і науки. Разом із партнерами вдалося залучити понад 1,5 млрд доларів міжнародної підтримки. Це найбільший обсяг міжнародних ресурсів, який будь-коли отримувала українська освіта.
Ці кошти дали можливість будувати укриття, відновлювати школи, модернізувати професійну освіту, підтримувати науку, закуповувати обладнання, автобуси, цифрові рішення та створювати нові можливості для дітей і педагогів.
Але найважливішими є навіть не кошти.
Найважливіше — те, що українська освіта перестала бути для світу лише сферою гуманітарного реагування. Вона стала сферою довгострокових інвестицій.
Мабуть, одним із найважливіших результатів стало й те, що нам вдалося продовжити зміни.
Війна створює багато аргументів на користь того, щоб відкласти реформи. Завжди можна сказати, що зараз не час, що спочатку потрібно вирішити більш нагальні проблеми. Але ми свідомо обрали інший підхід.
Попри спротив, критику, численні спотикання і нерідко непопулярність окремих рішень, вдалося продовжити раніше розпочаті зміни і мати сміливість запускати нові.
У дошкільній освіті було ухвалено новий Закон «Про дошкільну освіту», затверджено новий Державний стандарт, створено передумови для нових типів закладів та гнучкіших форматів організації освітнього процесу. Уперше за багато років дошкілля стало окремим пріоритетом державної політики.
У шкільній освіті було забезпечено продовження реформи Нової української школи, розпочато підготовку до реформи старшої профільної школи, суттєво збільшено інвестиції в безпечне освітнє середовище, укриття, обладнання, STEM-освіту та підтримку вчительства.
У професійній освіті розпочато наймасштабнішу за роки незалежності модернізацію майстерень і навчально-практичних центрів, оновлено обладнання та започатковано нову модель взаємодії з бізнесом, який став повноцінним партнером у підготовці кадрів для економіки та відбудови країни.
У сфері вищої освіти розпочато модернізацію мережі закладів, запроваджено державні гранти для студентів, закладено кошти для збільшення академічних стипендій та започатковано зміни, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності університетів.
У науці започатковано перехід до нової моделі підтримки досліджень, у якій дедалі більшу роль відіграють результати, ефективність та міжнародна конкурентоспроможність. Було розширено базове фінансування, підтримано оборонні дослідження, розпочато впровадження Національної системи дослідників України та залучено міжнародні ресурси для розвитку дослідницької інфраструктури.
Не всі рішення були простими. Не всі — безпомилковими. І далеко не всі — популярними. Але переконаний, що значно більшим ризиком було б залишити систему без змін.
Озираючись, можу сказати: за ці роки вдалося не лише втримати освіту і науку в умовах повномасштабної війни. Вдалося створити підґрунтя для їхнього подальшого розвитку.
Я вдячний Президенту України за довіру. Вдячний двом прем’єр-міністрам, з якими працював протягом цих років, членам уряду, народним депутатам, керівникам областей і громад, міжнародним партнерам, освітянам і науковцям.
Особливо вдячний команді Міністерства освіти і науки. Людям, яких об'єднували не лише професійність, а й спільні цінності та розуміння відповідальності, взятої на себе в один із найскладніших періодів в історії країни. Людям, які працювали в умовах постійної невизначеності, критики, обмежених ресурсів і величезної відповідальності, але продовжували йти вперед і брати на себе складні, а інколи й непопулярні рішення.
Освіта — сфера, у якій жоден результат неможливий зусиллями однієї людини. Усе, про що йдеться вище, є результатом великої спільної роботи багатьох людей.
Міністри змінюються. Команди змінюються. Але освіта завжди залишається справою довгої дистанції.
Тому дуже сподіваюся, що започатковані за ці роки зміни не будуть поставлені на паузу, а все створене буде збережене, посилене й примножене.
Зрештою ми всі працюємо не заради власних політичних біографій.
Читайте такожУкраїна вперше увійшла до Керівного комітету ЮНЕСКО з якості освіти