Режисер і перша екранізація
У 1990-х роках українське кіно переживало буремні та неоднозначні часи. З одного боку, зникла радянська цензура: це розв’язало кінематографістам руки в плані того, як знімати кіно, і відкрило нові теми та твори, про які можна знімати. З другого боку, економічний занепад та різкий перехід до нових форм існування кіноринку призвів до того, що в Україні виникла сумнозвісна плеяда «яскравих дебютів» – режисерів та режисерок, які зняли по одному, іноді два чи три фільми, і на тому припинили кар’єру в кіно. Хтось, як автор «Кисневого голоду» Андрій Дончик, перейшов на телебачення; а хтось, як режисер «Вперед за скарбами гетьмана» Вадим Кастеллі, взагалі пішов з професії.
Водночас період 1990-х відзначив вибух екранізацій української літератури. Часто це відбувалося в телевізійному форматі, від культового еротичного серіалу-антології “Острів любові” Олега Бійми (він об’єднав маловідомі твори Олександра Олеся, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської та інших) до телеекранізацій романів Івана Багряного “Сад Гетсиманський” та “Тигролови”. Утім, екранізувати роман Валер'яна Підмогильного “Місто”, який в 1990-х отримав друге життя після років радянського забуття, ніхто так і не наважився.
Для Станіслава Битюцького “Місто” стане дебютом в повному метрі. Битюцький більше відомий як кінокритик, куратор “Київського тижня критики”, кінознавець Довженко-Центру. Режисерську кар’єру він розпочав ще у 2014-му, коли зняв короткий метр “До побачення, синефіли”, що мав прем’єру на кінофестивалі “Молодість”. Згодом фільмографію Битюцького доповнили інші короткі метри: постгорор “Нетерпимість” (2020), що отримав приз від “Кіноколо” за найкращий короткий метр, та драма з елементами жахного “Кінець історії” (2023). На запитання, чи впливає бекграунд кінокритика та кінознавця на роботу режисера, Битюцький посміхається і говорить, що вже ні: “Раніше, коли я знімав перші короткометражки, я дійсно намагався всіх здивувати, зробити революцію в кіно. Хотілося зняти щось таке, що розумів лише я і кілька моїх друзів. Зараз це вже відійшло. Хочу зняти більш ясну і орієнтовану на широкого глядача історію”.
Головний герой і нові імена
Екранізація «Міста» сильно відрізнятиметься від літературного першоджерела. Герой Підмогильного (частково альтер-его письменника) – це 25-річний ветеран Першої світової та учасник бойових дій Української Революції 1917-1921 років. У Київ він приїздить з метою стати великим письменником і занурюється в творче середовище 1920-х, що кипіло інтригами, драмами та романами. Герой екранізації Битюцького – це юнак, молодше призовних 25 років, який перебирається з щойно деокупованого Херсона до Києва і пірнає у рейв-культуру міста. «Моє покоління (режисерові 42 роки – Ред.) почало відкривати для себе творчість Розстріляного Відродження після 2014 року, – каже Битюцький. – Знаю, що зараз відбувається повторне його передвідкриття молодим поколінням, і тому ми хотіли вловити цей час, щоб розповісти історію “Міста”».
Режисер пояснює, що структура роману ідеально підходить для сценарію. Хоч події перенесли на 100 років вперед, у фільмі так само залишаються три жінки з життя Степана Радченка: старша Тамара, провінційна Надійка та містянка Зося. Однак тепер це буде історія дорослішання у сучасних умовах.
«У Підмогильного Радченко – це ветеран; мені ж хотілося поговорити про сучасну молодь, яка, навіть не воювавши, має травми війни, – пояснює Битюцький. – Радченко вливається в літературну тусовку того часу; а через сто років її ідеальним відповідником є середовище рейв-культури та електронної музики. У нас це середовище дуже активне, але широка аудиторія мало про нього знає. І мені хотілося б розповісти історію про травми сучасної молоді і про спосіб сховатися від воєнних буднів саме в рейвах».
Роль Степана Радченка у фільмі виконав 25-річний актор Театру на Лівому березі Максим Рягін. Це його дебют у повнометражному кіно. До цього Рягін знімався в серіалі про співробітників ДСНС “Кохання та полум’я”. Як найбільш пам’ятну сцену з фільму він згадує епізод з клубом К41 на Кирилівський. Цей клуб відомий суворим фейс-контролем: у більшості київських рейверів є історія про те, як їх не пустили всередину. У фільмі Степанові Радченку теж доводиться пройти через цю “рейверську ініціацію”. “Мене теж свого часу не пустили, – сміється Рягін, – і от я відкриваю сценарій, читаю цю сцену і розумію, що грати мені взагалі нічого не треба, тому що все це один-в-один зі мною реально відбулося”.
Крім режисера та виконавця головної ролі, у фільмі будуть й інші дебютанти. “У нас взагалі буде багато нових імен, – каже Битюцький, – щонайменше п’ять-сім взагалі вперше зніматимуться в кіно. Каст – це найбільша складова нашого успіху.”
Частина знімального процесу припала на російські комбіновані повітряні атаки Києва. Зокрема на час, коли під ураження потрапила кіностудія імені Олександра Довженка, де знімали нічні сцени фільму. “Нам дуже пощастило, що знімальні дні, а вірніше ночі були якраз між атаками. Але ми вирішили залишити в кадрі сцени бомбардувань, щоб максимально реалістично передати будні героїв. Тому в кадрі буду наслідки атаки”, – розповідає Битюцький.
Місто в “Місті”
“Місто” знімали у пришвидшеному темпі: в команди було всього лише 20 знімальних днів, тоді як зазвичай знімання повного метру триває близько 30 днів (наприклад, фільм "Назавжди-Назавжди" Анни Бурячкової знімали 32 дні, а "Королі репу" Мирослава Латика – 25 днів). За підбір локацій відповідав режисер Новруз Хікмет. Він – активний учасник рейв-життя Києва, тому робота над екранізацією “Міста” стала для нього особливо приємною справою. “Ми намагалися створити дуже реалістичне кіно, тож знімаємо на реальних локаціях, – пояснює Хікмет. – Це нічні клуби, як-от Closer, К41 на Кирилівській, Брухт. При цьому, ми спеціально залучали до масових сцен тих, хто в цій тусівці, щоб люди органічно виглядали в кадрі, щоб просто тусувалися, як тусуються завжди”. У фільмі камео самих себе зіграли чимало зірок української електронної сцени, зокрема діджей Богдан Заєць, композиторка та електронна музикантка Мар’яна Клочко, лайв-перформер Антон Сомінарист.
Утім, локації фільму не обмежуються виключно клубами. “У нас всі молоді актори, багато хто дебютант. Тож ми хотіли зробити і локації свіжими, – каже Хікмет. – Ми багато знімаємо в квартирах. Є проблема, що часто одні і ті самі квартири потрапляють в різні фільми. Тому ми просили своїх знайомих “позичити” квартири для знімань. І коли люди чули, що це фільм про рейви, то всі погоджувалися. Дуже радий, що в нас вийшло зробити багато свіжих локацій”.
“Місто” обіцяє бути досить камерним фільмом, де події розгортатимуться переважно в обмежених просторах київських клубів та квартир. Утім у ньому знайшлося місце і для публічного міського простору. У “Місті” Підмогильного Київ – це окремий персонаж. Вплив міста на людину – це те нове, що привніс в українську літературу цей роман. Поділ, Печерськ, Володимирська гірка, навіть Лівий берег – всі ці місця функціонують у романі не лише як простір, а як активна сила. “Ми теж фільмуємо знакові київські локації, – говорить Хікмет. – В якомусь іншому фільмі це могло би виглядати попсово чи банально, але у “Місті” все це існує найбільш органічно. Шлях нашого героя ми починаємо з висоток Позняків і рухаємо його далі усім містом”.
Чи збереже екранізація дух першоджерела? Чи спрацює перенесення сюжету на 100 років у майбутнє? Чи стане фільм таким само явищем, яким став роман? Все це ми зможемо дізнатися в наступному році. Наразі фільм очікує етап постпродакшну, потім – фестивальні покази. А широкий прокат стрічки планують на другу половину 2027 року.
Читайте такожКарлові Вари-2026: як чеський кінофестиваль відсвяткував подвійний ювілей і підтримав українське кіно
