Режисер і перша екранізація
1990-ті для українського кіно буремні й неоднозначні. З одного боку, зникла радянська цензура: це розв’язало кінематографістам руки, як знімати, відкрило нові теми і твори як матеріал. З іншого, через економічний занепад і різкий перехід до нових форм кіноринку в Україні виникла сумнозвісна плеяда «яскравих дебютів» — режисерів і режисерок, які зняли по одній, іноді дві чи три роботу й припинили кар’єру в кіно. Хтось, як автор «Кисневого голоду» Андрій Дончик, перейшов на телебачення; а хтось, як режисер «Вперед за скарбами гетьмана» Вадим Кастеллі, взагалі пішов з професії.
Водночас 1990-ті позначені вибухом екранізацій української літератури. Часто в телевізійному форматі: від культового еротичного серіалу-антології «Острів любові» Олега Бійми (він об’єднав маловідомі твори Олександра Олеся, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської та інших) до фільмів за романами Івана Багряного «Сад Гетсиманський» і «Тигролови». Утім екранізувати роман Валер'яна Підмогильного «Місто», який у 1990-х отримав друге життя після років радянського забуття, ніхто так і не наважився.
Для Станіслава Битюцького (відомий як кінокритик, куратор Київського тижня критики, кінознавець Довженко-Центру) «Місто» стане дебютом у повному метрі. Режисерську кар’єру він розпочав ще у 2014-му, коли зняв короткий метр «До побачення, синефіли», що мав прем’єру на кінофестивалі «Молодість». Згодом доповнив фільмографію іншими короткими метрами: постгорором «Нетерпимість» (2020), що отримав приз від «Кінокола» за найкращий короткий метр, і драмою з елементами жахного «Кінець історії» (2023). На запитання, чи впливає бекграунд кінокритика й кінознавця на роботу режисером Битюцький посміхається і заперечує: «Раніше, коли знімав перші короткометражки, дійсно намагався всіх здивувати, зробити революцію в кіно. Хотілося зняти щось таке, що розуміли лише я і кілька моїх друзів. Зараз це вже відійшло. Хочу зняти більш ясну й орієнтовану на широкого глядача історію».
Головний герой і нові імена
Екранізація «Міста» сильно відрізнятиметься від літературного першоджерела. Герой Підмогильного (частково альтер-его письменника) — 25-річний ветеран Першої світової, учасник бойових дій Української революції 1917–1921 років. У Київ він приїздить, аби стати великим письменником, і занурюється у творче середовище 1920-х, що кипіло інтригами, драмами й романами. Герой екранізації Битюцького — юнак, молодший від призовних 25 років, який перебирається зі щойно деокупованого Херсона до Києва й пірнає у рейв-культуру. «Моє покоління (режисерові 42 роки. — Ред.) почало відкривати для себе творчість Розстріляного відродження після 2014 року, — каже Битюцький. — Знаю, зараз відбувається повторне його передвідкриття молодим поколінням, і тому ми хотіли вловити цей час, щоб розповісти історію “Міста”».
Режисер пояснює, що структура роману ідеально підходить для сценарію. Хоч події перенесли на 100 років уперед, у фільмі так само залишаються три жінки з життя Степана Радченка: старша Тамара, провінційна Надійка та містянка Зося. Однак тепер це буде історія дорослішання в сучасних умовах.
«У Підмогильного Радченко — ветеран; мені ж хотілося поговорити про сучасну молодь, яка, навіть не воювавши, має травми війни, — пояснює Битюцький. — Радченко вливається в літературну тусовку того часу; а через сто років її ідеальним відповідником є середовище рейв-культури й електронної музики. У нас це середовище дуже активне, але широка аудиторія мало про нього знає. І мені хотілося б розповісти історію про травми сучасної молоді та спосіб сховатися від воєнних буднів саме в рейвах».
Роль Степана Радченка виконав 25-річний актор Театру на лівому березі Максим Рягін. Це його дебют у повнометражному кіно. До цього Рягін знімався в серіалі про співробітників ДСНС «Кохання та полум’я». Як найпам’ятнішу сцену він згадує епізод з клубом К41 на Кирилівський. Заклад відомий суворим фейс-контролем: у більшості рейверів є історія про те, як їх не пустили всередину. У фільмі Степанові Радченку теж доводиться пройти цю рейверську ініціацію. «Мене теж свого часу не пустили, — сміється Рягін, — і от я відкриваю сценарій, читаю цю сцену і розумію, що грати мені взагалі нічого не треба, тому що все це реально відбулося зі мною, один в один».
Крім режисера й виконавця головної ролі, у фільмі будуть й інші дебютанти. «У нас взагалі багато нових імен, — каже Битюцький, — щонайменше п’ять-сім вперше знялися в кіно. Каст — це найбільша компонента нашого успіху».
Частина знімального процесу припала на російські комбіновані повітряні атаки. Зокрема, коли під ураження потрапила Кіностудія імені Олександра Довженка, де знімали нічні сцени фільму. «Нам дуже пощастило, що знімальні дні, а точніше ночі були якраз між атаками. Ми вирішили залишити в кадрі сцени бомбардувань, щоб максимально реалістично передати будні героїв. Тому в кадрі буду наслідки атаки», — розповідає Битюцький.
Місто в «Місті»
«Місто» знімали у пришвидшеному темпі: команда мала лише 20 знімальних днів, тоді як зазвичай на повний метр потрібно близько 30 (наприклад, «Назавжди-Назавжди» Анни Бурячкової знімали 32 дні, а «Королів репу» Мирослава Латика — 25). За добір локацій відповідав режисер Новруз Хікмет, активний учасник рейв-життя Києва, тож робота над «Містом» стала для нього особливо приємною. «Ми намагалися створити дуже реалістичне кіно, тож знімали на реальних локаціях, — пояснює Хікмет. — Це нічні клуби, як-от Closer, К41 на Кирилівській, «Брухт». При цьому спеціально залучали до масових сцен тих, хто в цій тусівці, щоб люди органічно виглядали в кадрі, щоб просто тусувалися, як тусуються завжди». У фільмі є камео багатьох зірок української електронної сцени, зокрема, диджея Богдана Зайця, композиторки й електронної музикантки Мар’яни Клочко, лайв-перформера Антона Сомінариста.
Локації, звісно, не обмежуються клубами. «У нас усі молоді актори, багато хто дебютант. Тож хотіли зробити і локації свіжими, — каже Хікмет. — Багато квартир. Проблема, що часто одні й ті самі квартири потрапляють у різні фільми. Тому ми просили знайомих “позичити” квартири для знімань. І коли люди чули, що це фільм про рейви, то всі погоджувалися. Дуже радий, що вийшло зробити багато свіжих локацій».
«Місто» обіцяє бути досить камерним фільмом, де події розгортатимуться переважно в обмежених просторах. Утім знайшлося місце і для публічного простору. У Підмогильного Київ — окремий персонаж. Вплив міста на людину — це те нове, що привніс в українську літературу цей роман. Поділ, Печерськ, Володимирська гірка, лівий берег — усі ці місця функціонують у романі не лише як простір, а як активна сила. «Ми теж фільмуємо знакові київські локації, — каже Хікмет. — У якомусь іншому фільмі це могло б виглядати попсово чи банально, але в “Місті” все це існує найбільш органічно. Шлях нашого героя починаємо з висоток Позняків і прокладаємо далі всім містом».
Чи збереже екранізація дух першоджерела? Чи спрацює перенесення сюжету на 100 років у майбутнє? Чи стане фільм таким самим явищем, яким став роман? Усе це ми зможемо дізнатися наступного року. Поки фільм очікує етап постпродакшну, тоді будуть фестивальні покази. А широкий прокат планують на другу половину 2027 року.
Читайте такожКарлові Вари-2026: як чеський кінофестиваль відсвяткував подвійний ювілей і підтримав українське кіно
