Відмова від голлівудських кліше на користь брутальної реальності
Нова робота Крістофера Нолана — це не дослівний переказ тексту Гомера, а радше радикальний кінематографічний експеримент, який кидає виклик усім звичним тропам пеплумів та історичних драм.
Режисер виношував ідею екранізації понад двадцять років і зробив ставку на натурні знімання, масштабні фізичні декорації та практичні ефекти, відмовившись від студійної стерильності й надмірного хромакею. Нолан також відкинув піднесену мову на користь розмовної англійської з американськими акцентами, адже прагнув досягти максимально емоційного, а не інтелектуального резонансу із сучасною аудиторією. Троянський кінь у баченні Нолана не має коліс — це напівзатонула дерев'яна скульптура, що загрузла у піску біля прибою. Усередині ховаються брудні солдати, а сама конструкція створює ілюзію викинутої хвилями жертви богам, яку троянці самі мали б витягти з води й занести в місто як трофей.
Щоб передати відчуття справжньої Бронзової доби (XIII–XII ст. до н.е.), знімальна група вирушила у виснажливу 91-денну експедицію, що охопила шість країн: США, Марокко, Грецію, Італію (Сицилію та Еолійські острови), Ісландію та Шотландію. А композитор Людвіг Йоранссон створив тривожний звуковий ландшафт, використовуючи стародавні бронзові гонги, ліри й авлоси, де головну музичну тему завершує різкий звук натягнутої тятиви лука.
Метт Деймон про ПТСР, жорстокість війни й сирен-психоаналітиків
Щоб втілити образ легендарного царя Ітаки, Метт Деймон пройшов екстремальну фізичну й психологічну трансформацію. Спираючись на сучасний феміністичний переклад епосу від Емілі Вілсон (2017 рік), Нолан бачив Одіссея не просто героєм, а «складною людиною, дивовижним стратегом і дуже хитрим чоловіком».
Актор повністю відмовився від глютену, схуд до 76 кілограмів, аби виглядати «худим, але жилавим, як справжній солдат», і цілий рік відрощував бороду, оскільки режисер заборонив використовувати штучний грим у кадрі задля збереження природної фактури.
Ми запитали Метта Деймона, як йому вдалося витримати такі екстремальні фізичні навантаження, враховуючи, що більшість морських сцен знімали у відкритому морі на справжньому дерев'яному судні:
«Ще до початку виробництва Кріс [Нолан] дуже чітко попередив мене: "Це буде надзвичайно важко", — згадує Деймон, посміхаючись, але з помітною втомою в очах. — Я тоді відмахнувся, мовляв: так, так, я знаю, у мене за плечима понад 80 фільмів, я розумію, що таке важка робота. Але він подивився на мене дуже серйозно і повторив: "Ні, Метте. Це буде дійсно важко". І, треба віддати йому належне, він не збрехав. Це було найважче, що будь-хто з нас коли-небудь робив у кіно».
Актори та знімальна група перебували на 35-метровому кораблі в Середземному морі. Судно нещадно кидало на хвилях, і вже за годину багатьох людей нудило. «А Кріс у цей момент лише спокійно підходив і питав: "Вибачте, ви не проти, якщо ми знімемо вашу нудоту на камеру?". І всі погоджувалися, бо це була справжня агонія подорожі, яку неможливо зіграти в теплій студії», — ділиться Деймон.
Природа не давала перепочинку: від крижаного дощу та полярних білих ночей під час зйомок сцен в Аїді (в Ісландії) до шквальних вітрів у Марокко, світовій столиці кайтсерфінгу. За словами актора, саме ця спільна подорож об'єднала команду.
«Коли ти стоїш промерзлий до кісток посеред шторму й думаєш, що більше не витримаєш, повертаєш голову й бачиш режисера. Він стоїть за півтора метра від тебе, виглядає як потонулий щур, такий самий змерзлий, такий самий мокрий, але він ніколи не скаржиться, — розповідає Деймон. — Це створює неймовірне відчуття братерства в окопах. Це рівень епічних стрічок Девіда Ліна, де все робилося вживу» (Девід Лін — британський режисер, класик кіноепосу середини XX століття, еталон того типу кінематографу, який Нолан відтворює в «Одіссеї». — Ред.).
Коли розмова зайшла про тематичну глибину фільму, Деймон наголосив, що за міфічними монстрами ховається актуальна історія про повернення ветерана з війни та його екзистенційну кризу. Одіссей у фільмі Нолана — це глибоко травмована людина, яка несе на собі тягар відповідальності за життя побратимів і змушена жити з наслідками жахливих рішень.
«Кріс підійшов до міфічних елементів зовсім не так, як ми звикли бачити. Візьміть сцену із сиренами, — пояснює Деймон. — Зазвичай це сприймають просто як фізичне випробування спокусою. Але в нашій версії, коли Одіссей прив'язаний до щогли, сирени влаштовують йому безжальний психоаналіз через свою пісню. Вони препарують його душу, витягують на поверхню всі його найглибші страхи, провину за тих, хто загинув через нього, і змушують сумніватися, чи взагалі він вартий повернення додому, до родини».
Енн Гетевей і переосмислення Пенелопи: вулкан, що відмовляється бути декорацією
Не менш революційним став підхід режисера до жіночих персонажів епосу. Пенелопа в класичному патріархальному прочитанні століттями залишалася символом пасивного очікування, вірності й покірності. Проте у виконанні Енн Гетевей цариця Ітаки перетворюється на інтелектуально рівноцінну партнерку Одіссея, що веде власну політичну й психологічну війну.
Поки Одіссей воює з міфічними істотами, Пенелопа змушена тримати оборону Ітаки проти понад сотні агресивних женихів на чолі зі слизьким і надзвичайно маніпулятивним Антіноєм. Цю роль виконав Роберт Паттінсон, якого Нолан описав як актора, що випустив на волю свого «внутрішнього Алана Рікмана», створивши неймовірно моторошного й водночас харизматичного лиходія.
Ми звернулися до Енн Гетевей з питанням про те, як сучасні реалії материнства та жіночої сили вплинули на її бачення цієї ролі й наскільки складно було передати цей невидимий фронт.
«Мене найменше цікавило створення образу святої мучениці чи ідеалу терпіння. І Кріса, на щастя, теж. Він написав Пенелопу як справжній вулкан, що готовий вибухнути будь-якої миті, — поділилася Гетевей, аналізуючи героїню. — Ви маєте розуміти: ці 20 років — це не просто пасивне сидіння біля вікна. Це 20 років киплячої люті, стримуваних емоцій і безперервної інтелектуальної боротьби за збереження влади й спадщини, яку вони разом з Одіссеєм будували. У ті часи, коли абсолютну більшість шлюбів укладали виключно з політичних чи економічних причин, Одіссей і Пенелопа свідомо обрали одне одного. Вони розуміли цінність й унікальність свого зв'язку, усвідомлювали, що далеко не кожному випадає щастя мати справжнього партнера».
Гетевей також наголосила, що ключовим рушієм її персонажки стало прагнення захистити дитину. Коли на кону стоїть життя її сина Телемаха (у виконанні Тома Голланда), Пенелопа діє безжально.
«Я сама мама, і в мені точно живе цей інстинкт ведмедиці — ніхто не має права стати між мною та моїми дитинчатами, — емоційно пояснює акторка. — Пенелопа чудово бачила, наскільки вразливою мішенню був її син за відсутності батька. Особливо з такими жорстокими маніпуляторами, як Антіной, який постійно намагався психологічно зламати Телемаха, кажучи: "Я буду твоїм новим татком, я заміню тобі батька, якого ти ніколи не знав". Пенелопі доводилося бути неймовірно жорсткою й захищати свій дім на кількох рівнях одночасно. Це історія про виживання на внутрішньому фронті, що вимагає не меншої мужності, ніж битва під стінами Трої».
Сучасні паралелі: тактильне кіно як протест проти штучного інтелекту
«Одіссея» виходить у світ переломної для кіноіндустрії миті, коли студії активно дискутують про майбутнє мистецтва на тлі бурхливого розвитку генеративних нейромереж і штучного інтелекту. Крістофер Нолан, коментуючи ці тенденції під час престуру, зайняв жорстку позицію. Він зазначив, що глядачі вже починають відчувати презирство до так званого ШІ-шлаку (AI slop), натомість прагнуть відчутної, тактильної реальності та справжніх людських емоцій.
У цьому контексті його новий фільм стає своєрідним маніфестом людяності й ремісничої майстерності. Дружина режисера і постійна продюсерка його фільмів Емма Томас під час пресконференції резюмувала стрічку трьома словами: «Епічна, імерсивна й людяна». Вона наголосила, що, попри безпрецедентний масштаб зйомок і наскільки в далекому минулому розгортаються події, саме людський фактор — спільні страхи й надії — робить цю історію живою для сучасного глядача.
У фіналі зустрічі ми попросили акторів підсумувати, чим цей досвід відрізнявся від того, що вони робили раніше, і що, на їхню думку, має залишитися з глядачем після сеансу.
«Працювати з Крісом втретє — це подарунок, для якого мені навіть важко дібрати слова, — з теплотою відповіла Енн Гетевей. — Він завжди прагне досягти чогось, що трохи поза межами можливого. Коли ми знімали найважливіші сцени в Лос-Анджелесі, які заклали емоційний центр нашого шлюбу на екрані, незважаючи на все божевілля навколо, стихію, монстрів і епічні битви, у центрі завжди залишалася тиха глибока людяність. Це не просто казка про богів. Це історія про те, як розірвані війною душі знаходять шлях одна до одної, попри травми».
Метт Деймон підтримав колегу: «Я дивився на цей проєкт так, ніби це останній фільм, у якому я коли-небудь знімуся. Можливо, це звучить драматично, але сьогодні в Голлівуді більше не роблять таких картин — де протагоністам за п'ятдесят, де немає зелених екранів, де ти буквально відчуваєш кожну дошку корабля. Те, як ми це робили — з реальними людьми, справжнім потом і кров'ю, — це монументально. Ми хочемо, щоб глядачі прийшли в кінотеатри й відчули кожну краплю солоної води, кожен порив вітру й удар розбитого серця Одіссея на цьому довгому, болісному шляху додому».
Читайте такожФормаліст: Крістофер Нолан святкує 55-річчя