Потенційна загроза
Почну із кількох цифр. Перша — станом на липень 2026 року близько 133 000 квадратних кілометрів території України зазнали впливу війни. До значної частини земель зараз немає доступу через окупацію або бойові дії. Які можуть бути виклики на цих територіях до проведення нетехнічного обстеження, ми можемо тільки здогадуватися.
Друга: понад 12 тисяч джерел іонізуючого випромінювання було в Україні станом на 2012 рік. До 2014 року з обліком таких джерел все було дуже чітко, бо за кожне джерело Україна звітувала перед МАГАТЕ. Після початку російсько-української війни Україна втратила спершу Крим, а потім і частину Донецької та Луганської областей. Із 2022 року туман війни ще більше розрісся. Разом з територією Україна втрачала підприємства і заклади, де використовували такі джерела. До прикладу, лише на «Азовсталі» були чотири джерела іонізуючого випромінювання. Що з ними сталося і чи вони не були зруйновані під час кількамісячного бомбардування заводу росіянами, ми не знаємо.
Чи можливе ізотопне забруднення на території, підконтрольній Україні? Так. Лікарні використовують джерела іонізуючого випромінювання для променевої терапії, брахітерапії, калібрування медичної дозиметричної апаратури тощо. Промислові підприємства застосовують такі джерела для радіографічного контролю зварних швів і металевих конструкцій, вимірювання товщини матеріалів, контролю рівня, густини та вологості речовин. А ще є наукові установи, виробники метрологічного та дозиметричного обладнання тощо.
Чи можуть росіяни бити по таких обʼєктах? Звісно. Вони обстрілюють навіть лікарні, то що вже казати про промислові підприємства, наукові установи тощо. Наприклад, лабораторію Харківського фізико-технічного інституту росіяни станом на осінь 2025 року обстріляли понад 70 разів. А саме там зберігають експериментальний пристрій під назвою «Джерело нейтронів» та кілька десятків кілограмів збагаченого урану. А понад рік тому росіяни цілеспрямовано атакували шахедами обʼєкт «Укриття».
Тому ситуація, коли саперам доведеться працювати на місці зруйнованого підприємства чи лікарні, де радіаційний фон перевищуватиме норму, не є чимось фантастичним. І загрозу потрібно вміти виявити і локалізувати, щоб уникнути значно гірших наслідків.
Небезпека зараження
Історія, що трапилася в Бразилії наприкінці 80-их, стала жорстким уроком для світової спільноти. У місті Гояні 250 людей зазнали радіоактивного зараження після того, як шукачі металу в закинутій лікарні знайшли у відділенні радіотерапії металеву капсулу із порошком, що світився. Це був хлорид радіоактивного цезію-137. Колбу продали власнику місцевого звалища, який наказав розрізати її, а порошок, що світився блакитним світлом, приніс додому. Внаслідок зараження померли чотири людини, зокрема шестирічна донька власника звалища, а місцева влада змушена була перевірити понад 100 тисяч людей, які потенційно могли контактувати із джерелом цезію.
Ще одним містом, де внаслідок радіоактивного зараження загинули люди, став Краматорськ. Наприкінці 70-их у одному з карʼєрів загубили капсулу з цезієм-137, яка використовувалась у радіоізотропному рівнемірі. Видобуток гравію та щебеню в карʼєрі припинили. Капсулу знайшли через кілька років — її вирізали зі стіни житлового будинку після того, як там померло від лейкемії кілька дітей і дорослих.
Знати, що робити
Ці випадки є яскравим свідченням того, чому до хімічної чи радіаційної загрози потрібно ставитися максимально серйозно. І якісно підготовлені фахівці-демінери, які першими заходять на звільнену територію, зможуть виявляти радіаційні відхилення чи хімічне забруднення.
Як це може працювати? Перед тим, як починати розмінування, проводиться розвідка території. Сапери знають, що тут була лікарня, а на іншій ділянці, наприклад, — лабораторія виробника насіннєвого матеріалу, і там могли бути джерела іонізуючого випромінювання. У такому випадку група забезпечується необхідним обладнанням для проведення радіологічної та хімічної розвідки. Якщо показники перевищують норму, демінери фіксують це і викликають спецпідрозділ ДСНС, який має необхідну кваліфікацію для роботи в умовах забруднення.
Коли я лише прийшла з ідеєю проєкту навчання демінерів, головним моїм страхом було те, чи комусь потрібні такі знання. І я дуже вдячна колегам із Французької національної академії офіцерів пожежної служби, які підтримали цю ідею і долучилися до навчання фахівців розмінування. Але найбільш цінними були відгуки учасників проєкту, з якими ми спільно напрацювали алгоритм реагування на нетипові, але не неможливі ситуації в гуманітарному розмінуванні. Бо той, хто знає і вміє, з меншою ймовірністю зробить помилку, яка може вплинути на людські життя.
Читайте також«Наша система дорого коштує, але ми можемо сказати, скільки розміновуватимемо кожну кадастрову ділянку»