Від радіації до розмінування
Склалося так, що її кар’єра завжди була пов’язана з високоризикованими галузями. Олена Паренюк займається менеджментом радіаційних територій, забруднених через аварії, вивчає ґрунтові бактерії зони відчуження ЧАЕС. Працює в Інституті проблем безпеки АЕС у Чорнобилі, два роки провела в японській Фукусімі. Бачила майже всі радіоактивні місця, включно з ядерними випробувальними полігонами.
У 2023-му стала головним дослідником у проєкті науково-дослідної програми Horizon Europe — Radiation Resilience of Nuclear Facilities During the War Time, в якому задіяні 17 європейських наукових інституцій, що займаються ядерними ризиками. Саме вона й ініціювала його.
— Ми мали розробити різні сценарії подій для європейських атомних станцій в умовах війни. Я їх називала сценаріями апокаліпсиса. Цей проєкт відкрив широченний «радіаційний» нетворк, у який я завжди мріяла потрапити. Бо радіація — це робота мого життя. Але в тому ж 2023-му застрибнула в розмінування, — розповідає Олена Паренюк.
Тоді здавалося, що однією ногою. Долучитися до команди її запросив Ігор Безкаравайний, якого саме призначили заступником міністра економіки з гуманітарного розмінування.
— Він прийшов, подивився на своє поле роботи і вирішив, що потрібно вибудувати певну систему, — пояснює вона. — Зрозуміло, що насамперед держава має подбати про безпеку людей. Після деокупації населеного пункту туди заходить ДСНС. Вона дуже ефективно працює, якщо порівнювати з міжнародними стандартами — то просто на супершвидкості. Дороги й інфраструктуру розміновує Державна служба спецтранспорту. І тільки потім у порядку денному поля, луки, ліси, перелоги. Це вже і є сфера відповідальності Центру гуманітарного розмінування.
Співпраця мала тривати буквально півтора місяця.
— Але, на жаль чи на щастя, науковці не вміють робити щось на трошки. Це, певно, специфіка якоїсь наукової організації думки — ти кожного разу бачиш нову проблему. Підходиш до краю знаного, а там помічаєш ще більше того, що потребує вивчення. Тому в розмінуванні я зав’язла вже по самі вуха.
До проєкту Олена залучила дві команди — Товариство дослідників України, які на той момент досліджували забруднення територій вибуховими кратерами, і айтівців з UA Damage, що за допомогою дронів і супутникових знімків робили аналітику про зруйновані будівлі. Згодом до команди приєднався аналітик Світового банку і викладач Києво-Могилянської академії, дві професорки з Херсонського та Сумського державних університетів — докторка географічних наук і докторка економічних наук.
Зона відчуження 2
— 150 тис. км² територій громад (не всієї землі) зазнали впливу війни. 900 км² з них вважають замінованими. З огляду на загальну площу України ця цифра не видається дуже великою. Але є проблема з впливом бойових дій у ширшому розумінні.
Приміром, Товариство дослідників України аналізує, наскільки наша територія пошкоджена бомбами. Ці дані є тільки в нас. Наприклад, уся Харківська область буквально перерита кратерами — їх загальна площа — 40 км². І ще питання, що буде рости на ділянках, які пережили так звані бомбтурбації — це сам вибуховий кратер від снаряда і земля навколо, яку він виштовхує на поверхню. До цього треба додати хімічну зброю, яку використовують російські війська. У Харківській області ми й досі добре бачимо, де проходила лінія бойового зіткнення 2022 року, саме за інтенсивністю забруднення. Важко уявити, що буде на нинішній ЛБЗ. Там фізичне, хімічне забруднення, новий тип забруднення — оптоволокно.
Тобто це буде шрам на території України, така собі зона відчуження. І нам треба вирішити, що ми робитимемо з цією територією. Бо не все так погано. Мені дуже не подобається цей троп, який можна простежити особливо в іноземних медіа. Посипання голови попелом: усе, тепер тут нічого не буде. Як кажуть українці: ніколи такого не було, щоб нічого не було. Ми можемо посадити там соняшник, поставити сонячні панелі або посадити ліс — і так захоплювати вуглець з повітря, а потім продавати вуглецеві кредити Євросоюзу. Зрештою і природа завжди знайде шлях. Навіть якщо на територіях навколо ЛБЗ, назвемо їх так, ми не зможемо вирощувати пшеницю, це не означає, що ми не можемо їх використовувати. Є величезна кількість альтернатив, і дуже часто навіть корисніших за сільське господарство.
Наприклад, у Чернігівській області є певні доволі сильно заміновані ділянки. І можна почути: «Боже, що ж робити?». Як варіант — не робити нічого, а дати цим ділянкам заболотитися, бо це те, чого Україні вже не вистачає. У верхів'ях Дніпра ми повисушували всі болота, які мали б затримувати воду і потім її поволі віддавати. Через це після сніжних зим, як цьогорічна, можемо мати повінь.
Розставити пріоритети
— Мене запросили в команду як аналітика з пріоритизації. Питання стояло так: як визначити, яку територію треба розміновувати першою. На той момент ми ще не знали всі масштаби проблеми. Певні цифри звучали, але так, щоб дати точну відповідь, ми не могли. Знайти її і було моєю задачею.
Я, як роблять усі дослідники, місяць дивилася на стіну, у Facebook, а також серіали. І в мене з'явилася ідея, що насамперед необхідно розміновувати території, які потребують найменше уваги і зусиль. Це перший критерій. Умовно, якщо ми знаємо, що в нас є якийсь гектар землі, і ми очікуємо, що там одна міна, то саперний розрахунок може приїхати вийняти цю міну за добу і випустити ділянку у використання. А є дуже забруднені території. Наприклад, якщо ви їздили в напрямку Іванкова, то там є місця, де оператори розмінування працюють уже третій рік. Дійсно працюють, а не просто поставили знаки. Але через те, що ділянка складна, це триває довго. І отакі території ми будемо розміновувати в останню чергу. Адже на них можна застрягнути, фактично вони сковують ресурси.
Тому ми і придумали, що в першу чергу варто вивільняти те, що найлегше. І ви будете бачити, що впродовж наступних років швидкість розмінування сильно виросте, а потім потроху почне уповільнюватися.
По-друге, неможливо аналізувати територію виключно в категоріях «ось земля — ось міни». Завжди є якесь використання цієї території. І ми розробили формулу, якою оцінюємо її економічний, екологічний і соціальний потенціал, порівнюємо його з часом, який потрібен на розмінування. Виходить індекс пріоритизації ділянки. Якщо бачимо, що цей індекс високий, то або територія дуже дорога в плані економіки, соціології і екології, або не така дорога, але час на розмінування менший.
З цього, власне, почали будувати систему.
Скласти пазл
— Ми працюємо на рівні кадастрової ділянки. Такої докладної аналітики, яка зараз є в нашій системі, немає ніде в державі. І коли ми запросили до команди двох професорок з Херсонського і Сумського університетів, вони з острахом погоджувалися на це. Оскільки такий рівень гранулярності — це складно. Одна річ — розробити методику і проаналізувати статистику по країні чи області, а інша — коли в тебе є 500 м² і ти мусиш про них щось сказати. На такому рівні даних навіть не збирають. Але ми — команда молода і завзята — знайшли неочевидні джерела.
З того, що можу озвучити. Приміром, дані про щільність населення отримуємо від мобільних операторів. Вони знеособлені, плюс ми беремо їх із затримкою. У нас дуже багато безпекових запобіжників. Ми працюємо із супутниковими знімками у високій розподільчій здатності, найвищій, що доступна для цивільних. Але використовуємо старі знімки, яким щонайменше пів року-рік.
Усе це чутлива інформація, тому ми співпрацюємо зі світовим техгігантом Palantir, який має найвищий рівень безпеки даних, які там зберігають. Це надзвичайні партнери, вони прийшли і запропонували допомогу майже pro bono. Ми платимо їм певні гроші, нас підтримують донори, але порівняно з комерційними чеками цієї компанії ми їм навіть на каву не даємо. Просто таке рішення ухвалив менеджмент цієї корпорації.
Зараз у нашій системі вже 120 наборів даних з 30 різних джерел. А коли в тебе є багато даних і ти знаєш, які питання ставити, можеш знайти відповіді.
Модулі постійно додають залежно від запитів. Приміром, зараз у роботі задача: громади Харківської області кажуть, що найбільше потерпають через заміновані кладовища — а ми у своїй системі їх не бачимо. Тому шукаємо дані планування кладовищ (тепер я знаю, що в Україні їх 33 тисячі), добудовуємо модуль у системі, щоб підсвітити ці об’єкти й накласти на них заміновані території. І, власне, нам треба встигнути до Зелених свят.
Але, звісно, з даними не все так райдужно.
Знайти дані
— Найбільший виклик — знаходити їх. У Європі, наприклад, є система моніторингу землекористування. Вони точно знають, що в них і де, де ростуть ліси, коли ці ліси посадили, де їх межі, і все це до дрібниць оцифровано. У нас Держгеокадастр мав оцифрувати дані протягом десяти років і досі ще не завершив роботи. Щоб ви розуміли, зараз він охоплює 84 % території України.
І так по різних галузях: є або щось космічного рівня, або щось на контурних картах. А ми це все зводимо докупи. Наприклад, мені вчора прийшли дані у вигляді буквально сфотографованих контурних карт 1942 року. Дуже детальні, і почерк у картографа був гарний. І це не одна карта, йдеться про величезні території.
Або, наприклад, питання: скільки дітей на конкретній кадастровій ділянці, якщо маємо цифру тільки по громаді? Але є певні методи, як це дізнатися, і ми це дізнаємося.
Зараз починаємо співпрацю з підрядником, який надаватиме інформацію про червонокнижні види рослин і тварин з геолокацією. Бо машинне розмінування просто переорює територію — і там уже ніякий червонокнижний полин або червонокнижні лілії не виростуть. Оператори гумрозмінування не хотіли б нищити це, просто вони не знають, що є на цій території і чим вона цінна.
Так шар за шаром ми складаємо оцей величезний інформаційний пиріг з даних, починаючи з таких точкових історій, як кадастрові ділянки. Агрегуємо, агрегуємо — і так до рівня загалом по країні, а потім робимо зрозумілу людям аналітику. Підсвічуємо те, що може бути важливим для ухвалення рішень. Водночас наші замовники мають абсолютно різний рівень. Тобто прем'єр-міністерка може спитати про аналітику по країні. А може спитати голова громади. Йому не потрібна аналітика по країні, він має знати, скільки могил на кладовищі заміновані. Це такий величезний геп.
Масштаб — окремий виклик. На щастя, є Palantir з його штучним інтелектом й обрахунковими потужностями. Але що важливо, у рамках GRIT штучний інтелект не ухвалює жодного рішення. Як би цинічно це не звучало, але він у разі помилки в тюрму не сяде, відповідальності за життя не понесе. Тому всі рішення завжди ухвалює тільки людина. І я маю бути впевнена, що ця людина розуміє, звідки взялися передумови для рішення, як була створена аналітика, з чого. А ШІ ми використовуємо як підсилювач, збільшуване скло. Наприклад, у нас 20 млн кадастрових ділянок. Мені, умовно, треба площу кожної помножити на три і взяти квадратний корінь. Я задаю цей алгоритм ШІ, він працює цілу ніч, бо ніякий Excel це не подужає, а Palantir може — і на ранок маємо результат.
Рівень деталізації, з одного боку, а з іншого, масштаб і кількість даних — це те, що ускладнює задачу. Але ми відповідаємо за кожен квадратний метр. Ми знаємо, звідки цифри, і ніколи нікого не озброюємо даними, в яких не впевнені. Бо це моя репутація, репутація мого начальства.
Фінальне рішення
— Система дозволяє бачити багато цікавого. Приміром, минулого року ми з’ясували, що в Херсонській області обробляють високий відсоток територій, котрі вважають замінованими, — більш ніж 10 %. Це означає, що оператори гуманітарного розмінування колись приїхали туди, оглянули, сказали: «Це заміновано». Поставили знаки. Приїхав фермер, подивився на це: «Дуже цікаво, але я тут працюю». І виніс ті міни. Бо що? Земля не має гуляти. І це про героїзм. Ми розповідаємо цю історію міжнародним партнерам, а вони: «Боже, як так можна?». Тому-то пріоритизація така важлива, щоб люди не розміновували самі, бо ж це українці, у них посівна.
Або ось Харківська область, яка в нас найзамінованіша. Там працює Центр протимінної діяльності, тобто він фактично з нуля створив свою систему менеджменту замінованих територій. Це ого-го яка робота. Ми маємо підтримку уряду, працюємо з техгігантом і бачимо більше, але люди, можна сказати, на колінці зробили те, що працює для області. Тому зараз інтегруємо дві наші системи, щоб ми могли їм вивантажувати свою аналітику, а вони нам передавали свої запити. І це такий важливий для нас трек інтеграції в регіонах, оскільки ніхто не знає свою територію краще, ніж громади.
І фінальне слово у визначенні пріоритетів або в якихось інших рішеннях, які ми пропонуємо, завжди за громадами. Загалом важливо розуміти, що наша система — це не система ухвалення рішень, це система підтримки прийняття рішень. Тобто ми говоримо: ось така статистика, такі цифри, такі дані, шановні десижинмейкери, вирішуйте. Неетично і неправильно щось пропонувати нам як аналітикам, тому що завжди є фактори, які ми не можемо побачити і не можемо прорахувати.
Загалом в Україні багато в чому унікальна ситуація. Ми перша країна у світі, яка відкрила свій ринок послуг гуманітарного розмінування, бо розуміємо, що не справляємося з масштабами. Як це працює. Скажімо, фермер пише заявку в Центр гуманітарного розмінування. ЦГР проводить тендер, приходять оператори, хтось виграє, отримує направлення на розмінування. Витрати компенсує держава.
Нині в нас приблизно 130 операторів гуманітарного розмінування: благодійні, державні або просто приватні організації, які заробляють гроші.
Водночас минулого року, приміром, бюджет на розмінування повністю не використали. Не всі приватні власники подають заявки, хоча відомо, що територія замінована. Є ділянки в комунальній, державній власності, їх теж треба розміновувати в якомусь порядку. І цього року GRIT уже допомагав створювати цей план, і в нашій системі можна відстежувати прогрес його виконання. Якщо Центр гуманітарного розмінування бачить якихось вільних операторів, то він відкриває тендери навіть без заявок. Бо в нас є система пріоритетів і оця громада — наш пріоритет.
Це важливо з різних точок зору. Наш улюблений приклад: на територіях, що зазнали впливу, розташовано більш ніж пів тисячі шкіл. Зрозуміло, що школу треба розміновувати в першу чергу. Але яку? Ми можемо це рахувати і давати відповідь на такі складні питання. Бо як пояснити громадам, чому розміновуємо цю школу, а не цю. Ми ж показуємо цифри і кажемо: зараз працюємо в цій громаді, це забере стільки-то місяців, потім перейдемо у вашу громаду, і у вас розмінування триватиме стільки-то. Це як з відключеннями світла. Українцям нормально без світла, тільки дайте графік. Люди можуть потерпіти, але вони мають знати, що в певний час роботу зроблять. І чим більше ми говоритимемо публічно про те, що в нас є план, що ми його виконуємо, тим більше буде довіри. Бо GRIT аналізує потреби, дивиться на спроможності, ми це все поєднуємо і говоримо саме про реалістичний план, а не той, який залишатиметься на папері.
Переписати світові стандарти
— Звичайно, я вивчала досвід, накопичений до нас. Мені здається, що інакше не можна. Стрибну для прикладу в бік радіації. У кожного покоління чорнобильських науковців з’являється ідея створити науковий хаб у Чорнобилі. Уже є штук п'ять концепцій. Тому навіщо тобі створювати шосту, якщо можна просто подивитися, що зробили до тебе?
Так само і тут. У той перший місяць я не тільки у стіну дивилася чи Facebook, але й читала різні публікації. І проблема з попереднім досвідом у тому, що такого масштабу замінування ніде не було. Такої варіативності вибухонебезпечних предметів ніде не було з часів Другої світової війни. І таких технологічних можливостей, інтелектуального потенціалу, як у нас, немає в жодній країні, яка зараз замінована.
Багато чого ми вчимось у Хорватії, яка тільки минулого року завершила розмінування. Але зрозуміло, що коли вона розробляла план й ухвалювала рішення, то які там хмарні обрахунки і штучний інтелект? Усе, що було до цього, не мало такого рівня технологій.
Ми бачимо цю необхідність переписувати світові стандарти розмінування. І ми їх потроху переписуємо, бо це вже запит від міжнародної спільноти. Тому так, ми відштовхуємося від світового досвіду, стоїмо на ньому, але вже достатньо зміцніли, щоб пропонувати, як рухатися далі.
Самостійне плавання
Розробники GRIT прагнуть, щоб система працювала як самостійна. І людина, в якої є доступ до неї, могла б сама скористатися платформою та знайти необхідне. Але півтора року показують, що поки це так не працює і не через саму систему.
— Потенційні користувачі завантажені своїми питаннями і проблемами, — каже Олена Паренюк. — Вони не хочуть заходити в систему, вчитися, але хочуть написати в приват, спитати: а скільки в нас церков заміновано? — і швидко отримати відповідь. Команда намагається це змінювати, проводить тренінги, але поки працює за запитами.
На всі питання про цифри Олена відповідає дуже обережно. Пояснює, що зараз 9 тис. км² територій ще чекають на нетехнічне обстеження. Тільки після його завершення можна буде озвучувати якісь приблизні дані, зокрема і про площі ділянок, які доведеться залишити, як є.
— А щоб сказати точно, то треба дочекатися завершення бойових дій. Оскільки території, які зараз доступні для розмінування, з великою ймовірністю очистять усі, просто щось швидше, щось повільніше, — пояснює науковиця. — А от на те, що відбувається на нинішній лінії бойового зіткнення, ми навіть не дивимося. Це не означає, що ми закрили повністю цю можливість. У нас є домовленості про співпрацю з військовими, коли закінчаться бойові дії.
Щодо самої Олени, то, за її словами, коли система, яку з командою зараз будують, уже не вимагатиме її наукового няньчання, вона зможе знову повністю повернутися в Чорнобиль.