«Триматися», «не киснути», бути активним та життєрадісним за замовчуванням визнається благом — так само як і високий дохід. Наше емоційне життя, не краще за соціальне, поділене на прошарки: «добрі» емоції мають пригнічувати «погані». Радість пригнічує сум, виштовхуючи бідолаху на периферію нашого психічного. Але для мозку будь-які емоції — це чиста енергія, яка мусить конвертуватися у дії. А дії — накопичуватись і провокувати зміни. Вгадайте, на що сил витрачається більше? На підтримку хибної бадьорості під девізом «я можу все» чи на проживання, хоч і неприємних, але справжніх почуттів?
Що відбувається з психікою, коли ми вимикаємо біль?
Дослідження Джеймса Гросса (James J. Gross), світового авторитету в темі регуляції емоцій, довели: емоційне пригнічення — це найменш ефективна і найбільш руйнівна стратегія для нашого організму.
Коли людина свідомо пригнічує зовнішні вияви та внутрішнє проживання негативних емоцій (страху, люті, суму), її вегетативна нервова система починає працювати на межі витривалості. Рівень гормонів стресу (кортизолу) та серцебиття зростають навіть сильніше, ніж якби вона ці емоції відкрито висловила.
Ба більше, намагаючись силою «вимкнути» небажані біль чи гнів, мозок паралельно вимикає й здатність відчувати радість, близькість, задоволення. Цей стан називається ангедонією. А хронічна ангедонія разом із виснаженням нервової системи — це прямий вхід у депресію.
Інша дослідниця, професорка Єльського університету Сьюзан Нолен-Хоєксіма (Susan Nolen-Hoeksema), визначила, як люди реагують на емоційне пригнічення. Коли людина «забороняє» собі проживати складні почуття («я не маю права розклеюватися, іншим гірше»), вона потрапляє в глухий кут румінації — постійного, виснажливого «жування» думок: «Чому я така слабка? Що зі мною не так? Чому я нию, якщо мій будинок цілий і я в безпеці?».
Люди, схильні карати себе за так звані «негативні» емоції, мають значно вищі показники тривалості та глибини депресивних епізодів.
Пережити, щоб мати силу діяти
Виходить, що визнати свій біль, страх, сум чи розчарування — це зовсім не про слабкість і не про те, щоб провалитися на поверх нижче у своїх переживаннях. Проживати почуття — це єдиний доступний нам спосіб зберегти внутрішній ресурс, щоб допомагати собі та мати силу допомагати іншим.
Як свого часу писав психотерапевт Віктор Франкл у книжці «Людина в пошуках сенсу»: ми маємо знайти сенс, аби вижити, і вижити — щоб мати силу діяти. Шлях до сенсів лежить через почуття: чи то приємні, чи то ні. До того, що я врешті-решт захочу назвати «своїм».
Тому я не можу нівелювати свій біль, гнів чи розчарування тим, що комусь гірше. Амплітуда моїх почуттів — їхня міць, тривалість, глибина — визначається моїми індивідуальними особливостями. І наше завдання — не відсторонюватися від себе. Сидіти, спираючись на доступні поверхні. Нехай не завжди зручно. Нехай і не завжди прямо.
Читайте такожУ людей з депресією швидше розвиваються хронічні захворювання — дослідження