Те, що Захід свого часу впав від масованих наїздів різних войовничих племен – ні, не чули.
Що язичницький Рим загруз у власному «carpe diem», тобто у споживацькому підході до життя – ні, не чули.
Те, що Церква рятувала залишки античності в Європі як могла – теж не чули.
Те, що у пізньому «темному Середньовіччі» з благословення Римських пап почали з’являтися університети – взагалі не чули.
Те, що саме на християнському Заході а не деінде розвинулися сучасні наука, економіка, культура, прогрес і демократія та свободи – «ето другоє», це «не завдяки, а всупереч християнству, яке це все гальмувало».
От, у інших регіонах християнства не було, ніхто отже не гальмував прогресу, а він чомусь саме в Європі розвивався...
Трохи лікнепу.
Вислів «Темні віки» має довгу історію й змінював своє значення.
Вперше ідея «темних часів» з’являється ще в XIV столітті у творах італійського гуманіста Франческо Петрарка. Він вважав період після падіння Риму часом культурного занепаду і «темряви» порівняно з античністю. Сам термін у формі saeculum obscurum («темне століття») почав уживатися саме тоді. Але Петрарка говорив радше образно, не як історичний термін у сучасному сенсі.
Натомість у XVII–XVIII століттях, особливо в епоху Просвітництва, історики та філософи (наприклад, Вольтер) почали системно використовувати цей вираз; ним позначали раннє Середньовіччя (приблизно V–X століття) як період: занепаду науки, домінування релігії, втрати античної культури.
Сьогодні історики ставляться до терміну обережно. Його вважають застарілим і упередженим; замість нього говорять про: «раннє Середньовіччя» або про конкретніші періоди й регіони.
Бо сучасні дослідження показують, що це не були «темні» часи: існували культурні центри, розвивалася освіта (наприклад, у монастирях), формувалися основи європейських держав.
***
Тим не менше, є і далі автори, про яких згадають чи то в Guardian чи то в The Times, світові медіа, які похвалять «чудову авторку і журналістку» Кетрін Ніксі, а деякі не менш шановні медіа оголосять труд «книгою року» (байдуже, що жіночка знається на питанні як рашисти на гуманізмі чи демократії), а прихильники цих «чорних легенд» про Церкву, передусім Католицьку, завжди знайдуться.
Бо що, хочете сказати, що Інквізиції не було, що Коперника, Галілео Галілея і Джордано Бруно не засудили і не спалили? Це ж всім відомо! Спалено «мільйони»! А може і «десятки мільйонів»! Те, що просвітники «гуманісти» цілими пачками вбивали «інакомислячих» – «ето тоже другоє» – у світлі часи таке можна, щоб їх ще більше «розсвітлити» від «темних мас».