Чи варто пов’язувати Бога і гроші? Чи не можна це розцінювати як зневагу до Бога, особливо, якщо гроші використовуються як хабар чи для реалізації якихось злих намірів?
Не можна бути християнином частково чи вибірково. Саме за цю вибірковість деякі критикують покійного Чарлі Кірка, в той час як інші пробують зробити його «мучеником за віру».
Критичне мислення завжди було прерогативою меншості населення Землі, проте головне, що воно не давало себе тій більшості заглушити чи випхнути з дороги.
США повинні зрозуміти врешті, що мирна угода чи припинення вогню настане тоді, коли путіна до цього змусять, і то силою, бо іншу мову ця моль не розуміє.
Попри взаємні образи, попри помилки, зараз, як ніколи треба єдності. На жаль, моновлада не подає прикладів цієї єдності, дико відкидаючи будь-які спроби об'єднання з опозицією.
Ще не пізно дати відсіч постправді. Не вистачить говорити правду, це правильно, але часто цього замало. Правду належить захистити, оборонити, зберегти і закріпити.
Був час чесноти мужності, приклад якої ми давали цілому світу, час гордості за себе, час оптимізму. Зараз, у час пригнічення і безнадії, мудрість – це саме те, що належить використовувати…
Домовитися між собою на час війни не боротися одне з одним не має способу. Але і це треба пережити, бо потрібно зупинити зовнішнього ворога, переборовши внутрішню неприязнь.
Чому ми можемо вважати, що в цій війні Бог за нас, по нашій стороні? Може нам спочатку потрібно навернутися, щоб виграти цю боротьбу, і тоді Бог буде за нас?
Не можна зупинитися на перемозі на полі бою. Належить виграти битву після війни, не допустити нової агресії з боку ворога, не дозволити реваншу чи ще більшого зла.
Чи варто пов’язувати Бога і гроші? Чи не можна це розцінювати як зневагу до Бога, особливо, якщо гроші використовуються як хабар чи для реалізації якихось злих намірів?
Досить ржати, час серйозно і по-дорослому взятися за порятунок своєї країни і себе самих.
Росія продовжує тестувати Європу на здатність оборонятися, а Європа поки що провалює іспити з приводу поганої підготовки.
Не можна бути християнином частково чи вибірково. Саме за цю вибірковість деякі критикують покійного Чарлі Кірка, в той час як інші пробують зробити його «мучеником за віру».
Рішення про народження дитини є особистим вибором, який людина має прийняти, враховуючи всі доступні їй ресурси та можливості.
Критичне мислення завжди було прерогативою меншості населення Землі, проте головне, що воно не давало себе тій більшості заглушити чи випхнути з дороги.
Навіщо вигадувати якісь промови, яких ще не було? І потім бездумно ширити їх без питання собі: де він це сказав, чи чому немає посилання на джерело?
США повинні зрозуміти врешті, що мирна угода чи припинення вогню настане тоді, коли путіна до цього змусять, і то силою, бо іншу мову ця моль не розуміє.
Попри взаємні образи, попри помилки, зараз, як ніколи треба єдності. На жаль, моновлада не подає прикладів цієї єдності, дико відкидаючи будь-які спроби об'єднання з опозицією.
Ще не пізно дати відсіч постправді. Не вистачить говорити правду, це правильно, але часто цього замало. Правду належить захистити, оборонити, зберегти і закріпити.
Був час чесноти мужності, приклад якої ми давали цілому світу, час гордості за себе, час оптимізму. Зараз, у час пригнічення і безнадії, мудрість – це саме те, що належить використовувати…
Домовитися між собою на час війни не боротися одне з одним не має способу. Але і це треба пережити, бо потрібно зупинити зовнішнього ворога, переборовши внутрішню неприязнь.
Більшість християн, які святкують Різдво, не сильно відрізняють християнські звичаї від язичницьких, а дехто навіть не переймається цим розрізненням.
Чому ми можемо вважати, що в цій війні Бог за нас, по нашій стороні? Може нам спочатку потрібно навернутися, щоб виграти цю боротьбу, і тоді Бог буде за нас?
Головне в екології і економіці – це здоровий глузд. Якщо ти «за природу», то ти теж маєш бути за її закони.
Як потрібно ставитися до мобілізації з погляду християнина? Чи можна говорити, що людина, ухиляючись від обов'язку, чинить гріх?
Допомога військовим, які захищають країну, – це цілком по-християнськи. Але чи можуть християни донатити засоби, які точно позбавлять життя?
Заклик до «білого прапора» – це заклик до ще більшого зла. Навіть якщо це несвідомо і наївно, нам від цього не легше.
Чи справді відчай – це смертний гріх? Чи можна взагалі позбутися тривожності і що б християнин мав для цього зробити?
Прощення кривдника і злочинця завжди є можливе і може настати, а вчення Церкви до цього заохочує.
Війни будуть на Землі, бо жадібні до загарбань не вгамовуються, але все одно не можна опускати рук і перестати боротися за мир.
Не можна зупинитися на перемозі на полі бою. Належить виграти битву після війни, не допустити нової агресії з боку ворога, не дозволити реваншу чи ще більшого зла.
Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
