Тим не менше, тривають дебати і гарячі розмови. Є навіть такі, серед католицького духовенства в тому числі, – і то не лише в США – які починають розмову про «мучеництво за віру», і відповідно – про можливе «причислення до лику святих» Чарлі Кірка. Це був би «перший протестант, якого Католицька Церква канонізувала». У цієї ідеї є ціла маса прихильників, передовсім – з консервативних середовищ.
Інші пробують обережно висловити деякі свої застереження, як щодо ймовірного мучеництва саме «за віру», так і загалом щодо християнства Кірка, який часто «збуджував ненависть, расизм» і т. д. Ось що пише одна пані під новиною, що відомий католицький єпископ Роберт Барон висловлюється на каналі EWTN повністю прихильно не лише щодо особи Чарлі Кірка, але й щодо його діяльності, та ще називає його «свідком Христа»:
«Я не знала про нього багато, але чим більше я читаю про нього та його послідовників, тим більше мене турбує ідеалізація, яку він отримує. Я впевнена, що особисто він був чудовим сім'янином, і його робота, здавалося, була спрямована на залучення молоді до діалогу. Саме так я і думала.
Проте, що більше я дізнаюся, то більше здається, що він прагнув не діалогу, а перемоги в суперечках, як софісти давнини. Замість того, щоб залучати молодих недосвідчених студентів, я хотіла би почути його дискусію з більш обізнаними та досвідченими співрозмовниками. Він принижував вищу освіту. Більше того, багато його поглядів взагалі не були християнськими. Здавалося, що він поширював багато зневаги до багатьох груп людей, які не погоджувалися з його поглядами.
Нехай він спочиває з миром після цього жахливого злочину, але не робіть його консервативним католицьким святим. Він ним не був. Ще один лжепророк».
У нас, в Україні, то про Чарлі Кірка більшість дізналася після того фатального пострілу кілера, який мав місце в Університеті Долини Юти, де Кірк проводив на сцені свій черговий виступ. До речі, особисті погляди і родина того кілера тепер теж гаряче обговорюються, бо не все там так однозначно, як початково проголошував Трамп. Так ось, коли наші співгромадяни довідалися про висловлювання Кірка щодо російської агресії в Україні, про заклики припинити допомогу Україні, про наші території, які росія окупувала, і що нібито «мала на це право», то хоч якісь хоча б мінімальні симпатії в Україні до Кірка у абсолютної більшості ніяк не проявилися. Навпаки, вилилося слушне обурення, а часом навіть – на жаль – радість зі смерті чи ненависть до вже покійного.
Що цікаво, деякі наші консервативні активісти почали ширити у себе схвальні описи про діяльність Чарлі Кірка, тобто про його погляди і публічні дискусії чи то в питаннях родини, чи то абортів, чи то руху і пропаганди LGBT. Зрештою, саме за це і підтримували, а тепер особливо підтримують – вже post mortem - особу і активізм Чарлі Кірка в США і в багатьох інших країнах. Щоправда, якщо там можливо і мають право не знати про його позицію щодо України або просто її ігнорують, то у нас ця його позиція вийшла на перший план. Але в тих схвальних дописах наших подібних до Кірка активістів про це – мовчання, тобто свідоме замовчування незручної інформації. Як пояснюють це наші прихильники Кірка «він мав право не знати про Україну», або «це не його вина, а тих з нас, які йому не донесли правду» тощо.
Ситуація однак, дещо складніша. «Не знав про Україну», «не був належно поінформований» – можна би в це все повірити, якби це був поодинокий випадок. Проте для більшості представників MAGA, голосом якої був покійний Чарлі Кірк, ця тенденція є свідомим вибором і поставою, а не «недоінформованістю». Подібно як і інші погляди і постави є виразно свідомими: расизм, анти-мексиканізм, анти-українізм, ізоляціонізм, американський націоналізм, а у деяких навіть супрематизм білої раси тощо. Недоінформованість тут ні до чого, це просто така «політика трампістів». Найгірше це те, що більшість з них вважає себе християнами, але до слів Ісуса Христа з такими своїми поглядами їм так далеко, як нам до космосу.
Взагалі виникає цікавий феномен з більшістю консервативних людей на Заході, передусім з представниками різних право-радикальних партій, християнських консерватистів чи традиціоналістів. Майже завжди або у більшості випадків разом з їхньою виразною позицією щодо абортів чи LGBT йде як би «у пакеті» путінізм, тобто підтримка путіна і його політики. Цей феномен і взаємозв'язок, як здається, ще до кінця не вивчений і потребує глибшого аналізу.
Можливо, дійсно путінська пропаганда засмітила мізки тим людям ніби то «росія – захисниця традиційних християнських цінностей», чи теж як опозиція до того, що Україну в більшості у світі підтримують різні ліві партії чи представники більш ліберальних середовищ. Така собі постава: «а тому ми проти». Чи теж, можливо, «мета виправдовує засоби», тобто якщо для досягнення остаточної мети у цілому світі, а саме – перемоги «християнських ідеалів у суспільстві» треба пожертвувати якоюсь там Україною, чи примкнути очі на агресію росії, то що ж...
Все це дуже прикро і головне – не християнське. Бути ревним християнином в одному питанні і одночасно підтримувати нехристиянські погляди чи дії в іншому – це точно не під впливом Св. Духа, Який є Духом Істини. Зрештою, колись Тома Аквінський писав, що якщо хтось проявляє чи практикує деякі свої християнські чесноти, а інші паплюжить, то це означає, що всі паплюжить. Не можна бути християнином частково чи вибірково. Саме за цю вибірковість, яка була, здається, свідомою, і критикують деякі тепер покійного Чарлі Кірка, в той час як інші, заплющуючи очі на цю його частковість християнства, пробують зробити його «мучеником за віру» чи «святим».
У будь-якому разі, тепер Чарлі Кірк вже на Божому суді, перед Суддею, Який є хоч і безмірно милосердним, проте точно не належить до якоїсь партії чи ідеології.