Кімната була такою порожньою,
що вона подумала: «ми тут ніби в камері.
Ці липи на вулиці, які я обожнюю,
ці важкі небеса, схожі на камені».
Жінка сяде коло вікна в зимовому одязі.
Чоловік перерахує птахів над будівлею.
Птахи, мов діти, застуджуються на осінньому протязі.
Ніч схожа на книгу, скажімо, на Біблію.
Але він розпалить вогонь і речі стануть простішими.
Стануть не такими страшними сумніви.
Можна ділитись усім – навіть мовчанням і тишею.
Можна любити все – навіть дощ і сутінки.
Чорні птахи, самотні в своїм переміщенні,
ходять повагом підвіконнями.
Скільки любові може вміститись в одному приміщенні?
Скільки там всього за дверима балконними?
Світить вікно серед ночі просторої.
Місяць між хмарами, наче звір між тернами.
І що залишиться з усієї цієї історії? –
24 рядки любові, 24 рядки темряви.
Вулиця за вікном стає вологою.
Ночі населені снами, як гирла сиренами.
Зранку вона босоніж ступає підлогою –
змішує світло знадвору зі світлом зсередини.