Навесні їхній підрозділ перекинули на схід. Довго збирались, швидко обживалися на новому місці. Нагадувало переїзд на щойно куплену квартиру – коли і старої не шкода, і нова не подобається…
У кожній норі, в кожному підвалі, на кожній станції метро хтось ховався. Грілися під ковдрами, ловили зв’язок, аби начитатись поганих новин, спали вдень. І всі чекали на хліб.
Старий приїхав зранку. Був у військовій формі, яка робила його чужим. Привіз якісь подарунки, під пахвою тримав кілька газет, куплених мабуть у привокзальному кіоску.
Як тобі в цьому світі, християнська етико? Чим ти можеш зарадити, бюргерська позико? В часи недовіри добре бути скептиком, зручно бути критиком і легко бути агностиком.
Уявіть собі цей осінній вечір, цей спадковий присмерк долин і пагорбів. Уявіть, як це – бути простором великої меланхолії, бути полем, на якому виростають маки депресії.