Саме тепер нам треба відкласти на бік чи то сатиру і жарти, чи то образи і докори, чи навіть огиду і ненависть по відношенню до найпотужнішої країни світу. Хочемо ми цього чи не хочемо, на сьогодні вона – єдина наша гарантія безпеки. І то з кількох приводів.
ЄС звичайно може допомогти, і скоріше за все підтримає Україну, але радше економічно і дещо зброєю. Проте навряд чи замінить повністю США у мілітарній підтримці. Просто тому, що багатьох видів озброєння, які має і надавало США, у Європи немає. Не говорячи вже про дані розвідки, кіберпідтримку, воєнні консультації. Щось там ЄС виділить, але цього буде недостатньо щоб зупинити путіна.
А тому, ЄС подібно як і США будуть рано чи пізно схиляти Україну до дипломатії, до переговорів і то на умовах, щоб враховувати status quo. Є одна проблема: гарантії безпеки. Як ЄС змусить путіна до таких гарантій, чи як їх сама забезпечить, якщо путін вважає Європу слабкою і що вона взагалі не є стороною у цій справі. Рашистська пропаганда ще донедавна твердила, що вони в Україні борються з НАТО і з США передусім, а тому вирішуватимуть питання України виключно з США.
А у США з росією свої інтереси. І вони геть не такі дружні, як би могло здаватися, а цілком прагматичні. Взагалі, складається таке враження, що сьогоднішнє керівництво США нікого в світі не любить, лише себе і свою країну. Нічого з цим не вдієш, хіба що використати цей момент мудро. Зрештою, не варто сумніватися, йдучи за російською пропагандою, що і росія по відношенню до США не змінилася, ніякою там дружбою і не пахне, і всі ті «Трамп наш» – то для простолюдинів.
Для Трампа і його прихильників головною проблемою для США є не росія, лише Китай. Звідси всі ці «дружні» реверанси в бік путіна, щоб перетягнути росію на свою сторону, щоб ніби почати «дружити». І таким чином відтягнути росію від дружби з Китаєм. Бо в очах Трампа симбіоз екноміки#2 + ядерної країни#1 – це смертельна небезпека для самої Америки. Тому Трамп докладає всіх зусиль, щоб задобрити росію. Ясно, що опозиція, тобто Демократична партія, будуть старатися, скажімо, коригувати такий підхід Трампа, питання наскільки дієво, а не лише на словах.
А тут Україна з війною на своїй території. Справу з війною треба вирішити, але так, щоб і вовки були ситі і вівці (більш менш, скільки вже вдасться) були цілі. Моральні цінності? Будапештські зобов'язання? Міжнародна справедливість? Покарання злочинців? На жаль, світ цей є таким, яким є, корисливими і прагматичним, а ідеальним є лише Царство Боже. Яке не на землі, а в небі.
Порішати з самою росією українське питання у США не вийде, тут потрібна теж Україна. А вона пручається. В тому сенсі, що пропонує США геть інший варіант, ніж пропонують США, а саме – просила і просить про мілітарну підтримку, США натомість пропонують дипломатичне вирішення справи, з великими компромісними складовими.
Чому так? Бо не вірять у можливість мілітарного вирішення, навіть при підтримці Заходу? Можливо. Але точно вірять, що потенційна перемога України і витіснення путіна з окупованих територій може спровокувати останнього до ядерних ударів і до ІІІ Світової війни. А тоді буде небезпечне протистояння між США з одного боку і знову таки економіки #2 (і теж мілітарно потужної) і ядерної держави #1 з іншого. З цієї війни США скоріше за все вийде живою, але пошарпаною і ослабленою. Яка тут MAGA?
Саме тому США згортають мілітарну підтримку Україні. І як би ми їх не переконували, вони, поки мають перед очима своє бачення загроз, не змінять думку, і що більше наших аргументів, то гірше для аргументів. Є наші інтереси, а є інтереси США, і тут вони не збігаються, нічого не вдіємо. Щоправда, несподівано винирнула ідея з рідкісноземельними мінералами України, на що Трамп і Ко клюнули. А так як перший варіант, з подальшою мілітарною підтримкою зі сторони США нам скоріше за все не світить, варто чіплятися за другий варіант, з мінералами. Тим більше, що це своєрідний «кіт в мішку». Не для нас, для США.
Ніхто достеменно не знає, скільки точно тих мінералів у нас там лежить. Ані не уявляє скоріш за все, як їх в наших умовах видобувати. Деякі з тих покладів лежать на окупованих територіях, як до них дістатися – не відомо. Крім того, видобуток рідкісноземельних мінералів – це ще ті витрати, передусім є велике затребування в електричній енергії. Це вам не залізна руда чи вугілля, це зовсім інший рівень. Врешті, витрати на цей видобуток почнуть повертатися десь так років через 10, плюс-мінус, від моменту запуску проекту.
Так як у Трампа крім глобальної візії світоустрою ще й дещо каші в голові, він легко може поєднувати непоєднуване. І це теж належить використати. Наприклад, Трамп і його прихильники вірять, що подальший мілітарний опір України, а тим більше і боронь Боже її перемога чи навіть часткове звільнення територій може спровокувати ІІІ Світову війну, яку почне росія. Відповідно, буде війна проти НАТО, війна проти США, одним словом, росія вбиватиме американців. Натомість, якщо США розмістить на території України – а це передусім центр, південь і схід України – свої підприємства по видобутку мінералів, і там працюватимуть, на тих американських фірмах, американці, то путін не відважиться порушити домовленості, бо тоді це загрожуватиме життю громадян США.
Не варто вже дискутувати з Трампом про абсурдність першої версії, про ІІІ Світову, яку нібито може почати пітерська моль і боягуз путін (перепрошую за ліричний відступ), бо Трампа в цій вірі навряд чи можна зневірити, натомість треба підтримувати другу версію і підписувати той Договір про мінерали. Тим більше, що там мова про 50 на 50, а це дуже непогано, зважаючи на шалену критику трампістами України, і фантастичні нібито витрати платниками податків на Україну то в 350 млрд доларів, то навіть 500 млрд.
Тим більше, що початок розробки американцями тих потенційних мінералів крім деякого забруднення середовища однак докине копійчину до бюджету, додасть робочих місць, сприятиме розвитку транспортної інфраструктури, енергетичної інфраструктури і можливо теж промисловості, ну бо ж можна не весь літій чи титан вивозити з України, лише тут на місці побудувати фабрики з виготовлення літієвих акумуляторів, якісь титанові заводи тощо.
Але головне, і цього належить всіма силами добиватися, чи то у Договорі, чи після нього, як то наполягає США, прописати чіткі і стабільні гарантії безпеки Україні. І вже тут США може тиснути на росію. Головне, прив'язати дію договору до виконання цих гарантій. Це зараз для нас головне, бо ситуація, що склалася, не на нашій стороні, чи як сказав Трамп Зеленському «у вас немає карт».
А що з НАТО, що з окупованими територіями і людьми, які там залишилися? Нічого на сьогодні, на жаль. На сьогодні не можна втратити України, її суб'єктності, не можна втратити націю, решту громадян, які залишилися в країні. Не можна втратити країну! Тому ті всі теж важливі питання - потім. Зараз – найважливіше питання.
Крім того, путін і Трамп – не вічні. Колись і Фінляндія не могла вступити в НАТО, бо росія (СРСР) забороняла; нічого, вступила. Колись і Німеччина була демілітаризована, але потім почала потихеньку озброюватися, будучи під парасолькою США. Та ж Німеччина колись втратила десь третину своє території, нічого, пізніше повернула (понівечену, з покаліченими мізками, але однак).
Мудрість – ось ця чеснота, яка нам зараз найбільше потрібна. Був час чесноти мужності, приклад якої ми давали цілому світу, час гордості за себе, час оптимізму і навіть ейфорії. Зараз, у час пригнічення і безнадії, мудрість – це саме те, що максимально належить використовувати. Не вираховувати тепер всім – і окупантам, і союзникам – про несправедливість з їхнього боку по відношенню до нас, бо це нічого тепер не змінить. На чесноту справедливості теж прийде час. «Мудре телятко дві корівки виссе, а дурне – жодної».
Заплющмо тепер очі і думаймо про Україну. Ми - гордий народ, але не час на гордість, не час ображатися, бо нас принижують. Пишатимемося собою, коли мудро з цієї прірви витягнемо країну, залучивши до цього якнайбільше друзів і не зробивши з них ворогів чи принаймні байдужих спостерігачів смерті. Маємо бути мудріші, ніж були наші попередники, за часів Хмельницького чи Петлюри. Тим більше, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Про це Святе Письмо декілька разів нагадує (1 Петра 5, 5; Якова 4, 6; див. Йов 22, 29; Прип 3, 34), отже це важлива мудрість.