Під такими і подібними постами – сотні подяк, Богу в тому числі, сотні побажань, картинок з квітами, щирого захоплення і гордості. Більшість з тих щирих захоплених – знову таки старші тітоньки (часто – з закритими акаунтами), що дмухають на свою гордість синочка, який так відважно веде країну у світле вперед. І звичайно багато з них досить завзято захищає своє побажання, якщо дехто сторонній, з іншої бульбашки, вирішить засумніватися у величі найвеличнішого.
І власне, друга бульбашка, в якій під постом, де на фото цвинтарі з тисячами вбитих і похованих, зруйновані міста, чи різні відео з минулого, де сьогоднішній президент, а тоді ще актор, висміює Україну, приходить на сцену з велосипедом, чи відео зі стадіону у 2019 про «наш вирок», чи про «хлопців, що їх влада вбиває», чи про «наживання на війні»...
І там внизу сотні якщо не тисячі побажань сьогоднішньому чи то довічного за «втоплення країни в крові і десятки тисяч вбитих наших синів і дочок», чи то скорішого зникнення кудись за «знищення нашого майбутнього», чи просто побажання «застрелитися, зд0хнytи чи отримати справедливу відплату» за всі ті біди, які накликало його ігнорування попереджень від західних політиків про напад, його роззброєння напередодні вторгнення нашої армії і вливання коштів в дороги, за його корумповане і злодійське оточення, за переслідування військових тощо.
Так і живемо в цих своїх бульбашках, а що з цим всім робити, не сильно і відомо. Об’єднатися – немає сил і волі (та й необ’єднувальне воно якось – це різна ментальність і різні світогляди), домовитися між собою на час війни не боротися одне з одним не має способу (бо «зелеботи – то дебіли і не люди», бо «порохоскот – то виродки шоколадні»)...
Це все, звичайно, на руку ворогам. Але і це треба пережити, бо іншого виходу немає: зупинити зовнішнього ворога, перебороти внутрішню неприязнь. Ситуація важка і надскладна, але не безнадійна. Хоча в історії нашій такий розбрат закінчувався плачевно для країни, тепер однак живемо в більш глобалізованому світі, ніж колись, та й боремося з собою загалом лише словесно, а не як колись – навіть у боях. Тому і є надія, що крім наших зусиль, щоб з цього всього вийти, нам теж не дадуть геть потонути дорослі цього світу.
Contra spem spero.