Погоджуючись з автором щодо розуміння базових термінів теорії і практики юриспруденції: правда, право, правовладдя, правний, правник, правничий – дозволю собі висловити також деякі міркування щодо необхідності розробки і запровадження словника української правничої (правної, правової) мови.
Не можна не погодитися з Сергієм Головатим щодо «забруднення» української офіційної, ділової і буденної мови словами-термінами, що є «калькованими» з мови московитян часів Російської імперії, Совєтського союзу і теперішньої ерефії.
Доводиться визнати, що протягом всіх років нашої сучасної державності в Україні панує ототожнення у теорії і практиці правознавства змісту термінів: «право і закон», «правник і юрист», «відповідальність і покарання», «конституція і закон», «справедливість і правосуддя» тощо.
Теоретики і практики, політики і політологи, законотворці та правники - всі, за поодинокими виключеннями, послуговуються цими майже «синонімічними» ототожненнями, особливо не розмірковуючи над реальним змістовним наповненням та етимологією цих слів-термінів. Оскільки так було «традиційно завжди». А ламати, чи змінювати «традиції» – це завжди психологічно складно, часом неприємно і недоречно (шкідливо), та й достатньо вартісно у всіх вимірах… Тому на цих «традиціях» продовжують навчатися і виховуватися десятки нових поколінь громадян України, у тому числі – й правників.
Мені відомі (не стверджую) лише два (з майже 200) університети в Україні – Києво-Могилянська академія (НАУКМА) та Український католицький університет (УКУ) - в яких структурні навчально-наукові підрозділи, що навчають майбутніх правників не містять у своїх назвах слова «юрист/юридичний)», що фактично є праслов’янською мовною транскрипцією латинських слів: Jus – право, juris-prudentia — праворозсудливість, правознавство.
Видається, навіть, можна стверджувати, що саме в цих правничих школах приділяється питома увага саме україномовному аспекту правничої термінології та максимально можливого уникнення синонімічного ототожнення вище зазначених слів-термінів. Свого часу, на початку ХХІ століття, на факультеті правничих наук Могилянки був започаткований і викладався вперше в українських юридичних/правничих ЗВО вибіркова комплексна навчальна дисципліна «Мова права і юридична термінологія», який включав три спецкурси: «Мова права», «Юридична термінологія», «Ділова українська мова для правників».
Верховна Рада України ухвалила Закон «Про правотворчу діяльність», який набув чинності, але, на жаль, буде введений у дію лише через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні. У контексті цього закону та аргументів висловлених Сергієм Головатим, висловлюю переконання у тому, що проблема створення «Словника української правничої термінології» є нагальною суспільно-державною потребою і вимагає негайної реалізації.
Такий словник буде умотивовувати і спонукати суспільство, державу, правничі школи України сприяти у своїй життєдіяльності утверджувати нашу ідентичність задля протидії ідеології «русского мира» та утвердження нашої реальної державної самостійності від будь-яких агресивних екзистенційних зазіхань на наше і міжнародне право.