Моралізм базується на вирішальному значенні моральних приписів, сформованих людством і закарбованих у постулатах провідних світових релігій, які передаються поміж собою поколіннями вірян.
Реалізм сформований на підставі бажань та інтересів людини забезпечити свій добробут та самореалізацію, ігноруючи часто-густо приписи моралі, які обмежують чи, навіть, заважають досягати власної мети.
Видається, що між цими тенденціями існує споконвічне суперництво чи, навіть, агресивне протиборство, що становить виклик для людини у розв’язанні дилеми: чому віддавати перевагу – моральним принципам чи реаліям повсякденного життя?
Людина за своєю природою схильна віддавати перевагу одній з двох тенденцій в залежності від свого виховання, життєвої ситуації і вибудованих нею пріоритетів. Як правило, для більшості «мораль» стосується життя іншої людини, а «реалії» - мого власного життя. Саме тому, на мій погляд, у світі тривають нескінченно перманентні збройні та економічні війни – малі (регіональні) та великі (світові або міжрегіональні).
Прибічників моральних норм поведінки людини завжди була та є критична меншість, а прибічників реальних норм поведінки людини – критична більшість.
Постає майже риторичне запитання: Чи можливе поєднання «моралізму» і «реалізму» у житті більшості людей?
На мій погляд, можливе за однієї умови – не прагнути максималізму у реалізації цих тенденцій, а намагатися бути оптимально виваженим і стриманим у застосуванні моральних постулатів і реальної мети благополучного земного життя-буття.
Для того, щоби такий оптимум вдалося реалізувати необхідна одночасна ефективна діяльність держави, релігійних громад та інституцій громадянського суспільства, що спрямована на створення, розвиток та функціонування правової культури більшості суспільства на засадах втілення у повсякденне життя основоположних природних прав і свобод людини.
Чи є реальним таке завдання для сучасного суспільства?
Відповідь на це запитання залишається відкритою.