Давайте почнемо з головного, аби не гуляти колами публіцистики. Чомусь, нас майже переконали, що Трамп може стати “чорним лебедем” для путіна. Саме тією непередбаченою силою, що повалить режим та дозволить нам перемогти. Чи це так? Можливо, але – точково.
Правда полягає в тому, що Трамп просто “чорний лебідь” для геополітики. І ризики для росії не більші за ризики негативного сценарію для нас. Невідомо звідки, але з’явилась впевненість, що Трамп – за нас та про нас.
Об’єктивно – це не так. А геть інакше. Трамп в першу чергу за себе, потім за Америку. Ніяких “потім” не існує. Є лише він і його бачення інтересів Америки.
Всі намагаються трактувати його заяви, але вже пора трактувати його дії та риторику його нової адміністрації. Яка змінюється швидше за весняний мусон з Азовського моря.
Отже, що зробив Трамп? Він надав Ізраїлю бомби, передачу яких зупинила адміністрація Байдена. Вже надав. Це – дія, яка вказує на його пріоритети та підтримку Ізраїля у війні на Близькому Сході. Навіть попри зупинення вогню, яке теж собі приписує Трамп.
Бачите подібні дії в наш бік? Навряд.
Далі майже оголошена торгова війна не Китаю, як провокували аналітики-свідки “чорного лебедя для росії”, а для Канади та Мексики. Наступ на Данію та Панаму. Увага до Колумбії в частині депортації. Все це знову – дії, що вказують на пріоритет Трампа. І в пріоритеті поки інтереси США в Арктиці та в Північній Америці. Китай, Росія, ми з Європою та НАТО десь там, внизу списку.
Заклики до ОПЕК щодо ціни на нафту без агресивних дій – лише заклики. Які можуть перейти до чогось більш агресивного, а можуть і ні. Поки – лише заклики.
Проте ми вже почули від Трампа про контакт з путіним, який ніде не був ані оголошеним, ані прокоментованим. Вважаєте це за який знак? Знак, що чорний лебідь летить до росії? Навряд. А якщо додати, що майже одночасно з цим держсекретар США Рубіо повернувся несподівано до риторики “треба йти на поступки” та “війна зайшла у глухий кут”. Невже ви думаєте, що це просто збіг, а не корегування напрямку дій.
І таких реальних сигналів більшає останнім часом. Але ми вперто продовжуємо вірити, що Трамп – наш. Хоча він – свій.
Тому, згадайте початок лютого та наше реагування на сигнали. Експертів, політиків та урядовців, які переконували нас, що навіть визнання “лнр” та “днр” не є ознакою підготовки до вторгнення, а 200 тисяч росіян на кордоні – це лише маневри. Повернення до звинувачень партнерів в тому, що вони розхитують човен. А потім згадайте себе о 4 ранку 24 лютого та несподіванку, що прийшла війна, яку так сильно заперечували.
А коли згадаєте, переживете це знову – переналаштовуйтесь. Переоцініть перспективи для нас та для себе. Та надайте собі відповідь, до чого насправді треба готуватись: до війни, миру та чи готові ви піти на капітуляцію, яким би “компромісом” вона не була обгорнута. Просто поверніться в реальність, як би важко це не було. Бо інакше на нас можуть чекати знову і знову розчарування вторгнення замість миру. Відступів замість контрнаступів. Тимчасове заморожування замість гарантій безпеки. Та мінські домовленості замість сталого миру.