З якими станами працюють психологи і що дається найважче
Попри відмінність спеціалізацій, психологи найчастіше працюють з гострою тривогою, глибоким виснаженням, наслідками хронічного стресу, складним горюванням та переживанням втрат.
Команда ГО «Дівчата» розповідає, що найважче працювати з невизначеною втратою, коли близька людина зникла безвісти або перебуває в полоні. Це особливо важкий досвід, адже горе ніби не може завершитися: бракує ясності, немає можливості попрощатися, але й відсутнє відчуття безпеки чи надії, що ситуація вже завершена. Людина одночасно живе між надією і страхом, і саме ця невизначеність виснажує найбільше.
«Голоси дітей» вбачають також своїм топ завданням не лише працювати з уже наявними труднощами, а й допомагати стабілізувати емоційні стани, щоби запобігти їхньому ускладненню до рівня, який потребує медичного втручання. А це ще додаткові сили.
Ризик “втоми від співчуття”
Постійне вислуховування історій про насильство, горювання та невизначені втрати може призводити у фахівців до так званої «втоми від співчуття» – стану, коли знижується емпатія, з’являється дратівливість, зникає відчуття сенсу роботи.
Стається так зване емоційне «притуплення». Фахівці «Проліски» пояснюють, що люди ніби втрачають здатність відчувати – це захисна реакція на надмірний біль. А поруч існує й інший полюс – інтенсивні емоції, які важко втримати: розпач, злість, провина.
Це може супроводжуватися відчуттям безсилля, навіть певним цинізмом, порушеннями сну. Думки про роботу не «вимикаються» навіть після її завершення. Це схоже на явище професійного вигорання, яке існувало завжди – але війна його поглябила. Фахівці можуть відчувати не лише зниження мотивації, а й постійне відчуття тривоги, труднощі зі самозбереженням.
Схожі відчуття можемо переживати й ми, не будучи фахівцями з ментального здоров’я. Скажімо, вже можуть не вражати історії втрат, руйнувань будинків з людьми всередині, повернень після полону тощо. Бо це вже частина нашої буденності, наша психіка намагається самозберегтися.
Таке вигорання підступне. Найчастіше воно вражає людей чутливих, з високими вимогами до себе та інших, пояснює психотерапевтка і супервізорка команди психологів фонду «Право на захист» Олена Ступак. У гуманітарній сфері багато саме таких – соціально активних людей з виразною відкритістю до допомоги іншим – тому у них зростають і ризики вигорання.
«Для жінок-фахівчинь цей ризик може посилюватися через професійну допомогу іншим і одночасну відповідальність за сім’ю, дітей, побут та свій особистий стан», – додає психологиня, координаторка сектору психосоціальної підтримки ГО "Дівчата" Яна Горбунова.
Тривожні симптоми вигорання можуть набувати форм фізичного виснаження, частих захворювань, відчуття втоми і пригніченості навіть після відпустки. Поки одні прагнуть її взяти, інші – відмовляються від неї. Хтось впадає в апатію, втрачає інтерес до робочих завдань, стає байдужим до результатів. Люди починають уникати людей, або ж при кожній можливості знову і знову розповідають подробиці важких історій людей, яким допомагали. Вигорання переживається важко, потребує багато часу і ресурсів на відновлення, тому на перший план має вийти профілактика.
Як попередити вигорання
«Розуміння своєї ролі й внеску в суспільство, особливо в кризові періоди, допомагає мені не опускати рук і продовжувати роботу. Навіть невелика підтримка має значення – це усвідомлення зберігає мою мотивацію», – розповідає психологиня “Голосів дітей” Анна Застело. Анна живе і працює під постійними обстрілами на лівобережній частині Запоріжжя. Вона викарбувала своєрідну тріаду, на якій базується її професійна рівновага.
По-перше, згадує притчу про хлопчика і морських зірок: коли після шторму берег усіяний тисячами морських зірок, здається, що врятувати всіх неможливо, але маленький хлопчик ходить берегом, підіймає їх одну за одною і кидає назад у море, бо щиро вірить, що хоча б для когось це змінить усе: «Так, іноді «врятувати всіх» неможливо. Але це не аргумент, щоб не рятувати нікого».
По-друге, Анна переконана, що важливо вчитися помічати ресурси в повсякденному житті. Це можуть бути прості речі: природа у своїй циклічності, мистецтво в різноманітті, тепло людських стосунків, відчуття зв’язку з іншими.
І, по-третє, – внутрішня позиція. Готовність приймати обставини, які неможливо змінити, і водночас знаходити сили для внутрішніх змін. Цей підхід добре описаний у роботах Віктора Франкла. Він вважав, що навіть у найскладніших умовах людина зберігає свободу обирати своє ставлення до подій і знаходити власний сенс у житті.
З Анною погоджуються більшість спеціалістів, яких ми опитали: для збереження себе у професії необхідно мати психологічну стійкість. Втім, вона не є рисою характеру. Це навичка, яка формується щоденними діями. Тому важливо їх практикувати щодня, навіть у напруженому графіку.
«Регулярність важливіша за складність: у момент кризи людина спирається не на знання, а на сформовані звички. Особливо це важливо для молодих спеціалістів. Бо перші роки роботи формуватимуть їхні подальші способи реагування на стрес», – уточнює психіатриня та провідна експертка Карітасу України з психосоціальної допомоги Олена Бідованець.
Вона наголошує на важливості ритуалів переходу між роботою і відпочинком: прогулянка після зміни, душ, короткий запис у щоденнику або будь-яка дія, що символічно завершує робочий день. Серед базових практик, які реально працюють, також сон, регулярний рух, стабільна рутина, соціальна підтримка, дихальні вправи та обмеження інформаційного перевантаження.
Керівниця програми психологічної допомоги Гуманітарної місії «Проліска» Ольга Вегеріна наголошує на необхідності грамотного планування своєї роботи. Психологам потрібні регулярні супервізії (індивідуальні та групові), додаткове навчання в контексті складних тем, групи професійної підтримки колег, кризові розбори складних кейсів, психоемоційні відновлювальні заходи та реалістичний розподіл навантаження.
Можливість говорити про складний досвід і звертатися по психологічну допомогу має ставати частиною професійної культури психологів.
У «Праві на захист» окрім супервізій, кожна п’ятниця визначена як методичний день для спеціалістів, який дає можливість впорядкувати свою роботу та відрефлексувати тиждень, приділити більше часу навчанню. А раз на місяць проводиться великий програмний день, який об’єднує всю команду з різних регіонів.
«Ми також маємо досвід, коли через погіршення безпекової ситуації у регіонах спостерігали надмірний стрес у команд, тоді залучали зовнішніх фахівців для проведення EMDR-сесій. Також у Фонді зараз розвивається внутрішній сервіс психологічної підтримки для співробітників», – розказує заступниця координаторки Програми психологічної допомоги та протидії насильству «Права на захист» Катерина Зайцева.
Бути емпатійним не означає проживати чужий біль як власний. Межа проходить між двома «я поруч і розумію» та «я переживаю це замість тебе».
«В «Пролісці» ми використовуємо фразу: «Відкритий серцем – слухаю й підтримую. Захищений розумом – зберігаю свої межі», – розповідає Ольга Вегеріна.
