"Чорне – це біле, а біле – це чорне. Злочинець – це праведник, жертва – це агресор. Факти не мають значення, а що більше аргументів, то гірше для аргументів. Правда за сильним, слабкий завжди неправий". (С). Розум і логіка програють низьким інстинктам, емоціям, пропаганді, страху.
Правда теж не має значення, лише мета, до якої лицеміри йдуть. І ця мета виправдовує будь-які засоби, будь-яку брехню. Мораль також не має значення, бо "мораль" для сьогоднішніх лицемірів – це є "категорія слабких", сильні не граються в ці дурниці.
Постправда (post-truth), про яку вже почав писати Ніцше у ХІХ ст, дещо говорилося про неї у ХХ ст, на приклад Ганна Арендт писала про щось таке, як "дефактуалізація", то у ХХІ ст, особливо декілька років тому, цей термін перейшов загалом з теорії і з задвірків у практичну площину та несподівано став в авангарді. Ті, які його використовують направо і наліво, вдень і вночі, агресивно і постійно, ніколи не визнають цього. Навпаки, вони свої ідеї називають "правдою": комуністи називали свою головну газету, яку заснував Ленін ще 1912 року, "Правда", Трамп 2021 року заснував соцмережу під назвою "Truth". Співпадіння? Не думаю.
Оксфордський словник назвав цей термін, "постправда", словом року в 2016, давши йому таке визначення: «Постправда позначає обставини, за яких об'єктивні факти є менш значимими для формування громадської думки, ніж апелювання до емоцій та особистих переконань».
Трамп, путін, деякі їхні прихильники і колеги, різні популісти і теж деякі ЗМІ (у нас цим займалися, між іншим, не прямо, але через ток-шоу, комедійні шоу, фільми тощо особливо канали Коломойського та деякі інші), ввели постправду на порядок денний як щось нормальне і прийнятне.
Орвелл писав свій роман як застереження, подібно як і Макіавеллі, але деякі використовують їх як інструкції і дороговкази. Ще ніколи такі методи і шляхи не вели до миру, злагоди, добробуту і порозуміння, лише до авторитаризму, переслідувань, моря крові, воєн, знищень, горя.
Не малу провину до утвердження постправди і брехливого популізму, яку тепер культивують "ідейні фашисти ХХІ століття", відіграла й інша сторона, так звані "ліберали" на Заході, які не дивлячись на береги, поки мали владу, просували у суспільстві будь-які "ліберальні цінності", будь-яку "свободу", цілу гамму вседозволеності, підкріплюючи це насильною толерантністю, за спротив якій карали, цькували, називали неосвіченим чи темним. Нічого дивного, що на Заході, принаймні в США, ця напруга призвела до "короткого замикання" у суспільстві, і більшість суспільства кинуло у протилежний бік, який очолили цинічні лицеміри (які насправді мають десь антиліберальні цінності, просто використовують це для досягнення своєї мети), які власне за допомогою постправди прагнуть збудувати "прекрасний новий світ".
Проте, ще є шанс і час не допустити до цього всього, не стати знову на ті самі граблі, на які стала Європа і світ у ХХ столітті, що призвело до страшенної ІІ Світової війни. Ще не пізно дати відсіч постправді. Ні, не вистачить говорити правду, це правильно, але часто цього замало. Правду належить захистити, оборонити, зберегти і закріпити.
Батько брехні, диявол ("diabolon" - з грецької "той, хто ділить"), стоїть за всілякою неправдою, в тім теж і за її ріновидом, яким є постправда. Бог, Який є джерелом всілякої правди, Який є самою Істиною, в якому немає і тіні неправди, завжди і твердо, а одночасно з любов'ю і милосердям, стоїть по стороні правди і по стороні тих, які її люблять, цінують, які за неї борються, захищають чи навіть віддають своє життя. Христос сам своїм життям показав приклад жертовності заради правди. Нам дав цей приклад.
"Пізнайте правду, і правда вас визволить" – сказав Христос своїм учням. А перед тим зауважив: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми" (Йн 8, 31-32). Носії не є учнями Христа, ані навіть християнами, хіба що номінально. Вони належать до іншого табору. Не можемо дати себе до нього затягнути. Бо ми покликані до свободи, а не до рабства!