Після стількох фантазій та очікувань, вершина виявилася не такою вже й привабливою. О 17:30 Пасанґ стояв на верхівці засніженого виступу тридцять метрів заввишки. На захід від цього виступу була канава, де виснажені альпіністи справляли нужду. От і все. На відміну від вершини Евересту, там не було пошарпаних молитовних прапорців. Сніг під ногами був такий, як і скрізь. Та все одно Пасанґ вважав цю вершину незрівнянним місцем.
Коли Пасанґ зійшов на найвищу точку хребта, то скинув рюкзак і закричав від радості. На якусь мить втома зникла. Від краєвиду у нього запаморочилося в голові. Сонце падало а К2 ніби мідна монета в кишеню, відкидаючи трикутну тінь
на темні гори Азії. Над обрієм розтяглася темна смуга багрянцю, а мереживні карнизи Чоголізи й Машербруму поринули в сутінки. Нижче Балторо розташувалися вкриті осипами льодовики Конкордії, що нагадували транспортну розвʼязку на автомагістралі. За спиною Пасанґа був Китай, попереду — Пакистан, а над головою — безкінечність. На висоті 8611 метрів він почувався найвищою людиною на Землі.
Пасанґ дістав із рюкзака відеокамеру Sony, увімкнув її і спершу зняв панораму фіолетових хмар і вершин, а потім альпіністів, що підіймалися гребенем вершини. Серед них були його двоюрідний брат Джумік, бос містер Кім та решта
групи «Летючий стрибок»: міс Ко, Пак Кьон-Хьо, Хван Тон-Чін та Кім Хьо-Кьон. Перед корейською групою йшли двоє норвежців, Ларс Несса й Сесілі, яка подолала останню ділянку шляху без чоловіка. Загалом 1 серпня на вершину К2 піднялося вісімнадцять людей. Після заходу сонця святкування тривало ще аж півтори години.
Насуплене обличчя дратівливого нідерландця Вілко засяяло блаженною усмішкою. Він стиснув у ведмежих обіймах свого товариша Джерарда, який заволав: «Ми на вершині Ка Двааааа!»
Містер Кім запалив цигарку, зробив затяжку й передав Джуміку. Ларс надів шапку з кролячими вухами й почав стрибати. Карім молився, споглядаючи божественний простір між землею та небом.
«Я більше ніколи тебе не покину, — говорив Юґ по супутниковому телефону своїй подрузі. — З мене досить. Цієї пори наступного року ми будемо відпочивати на пляжі!». Він направив камеру на свої зуби, щоб потішити дантиста в Ліоні. Проте Карім і Юґ були не в найкращому стані. «Вони використали весь кисень з балонів і ледве реагували на наші привітання», — пригадував Вілко.
З кашлем і сльозами на очах альпіністи дістали з рюкзаків дорогі для них речі. Джерард, перший ірландець на вершині К2, став на одне коліно й переможно встановив ірландський триколор. Чхірінґ, який зійшов на вершину о 18:37, схилився на коліна й розгорнув свій прапор. Полотно з двома вимпелами звисало спереду, наче фартух.
Марко, який зійшов на вершину останнім, розмахував лижною палицею з прапорами Італії й Пакистану та вимпелами спонсорів: агенції з тимчасового працевлаштування Mе´tis і банку Credito Valtellinese. У тьмяному світлі Марко зняв рукавицю й натиснув дванадцять кнопок на клавіатурі супутникового телефона. Заряду акумулятора залишилося мало, тож він коротко повідомив новину своєму банкірові Міро Фіорді, генеральному директору Credito Valtellinese. Спонсорські інвестиції банку окупилися.
Подібно до Марко, інші альпіністи також мали зобовʼязання перед спонсорами, які фінансували їхнє сходження. Містер Кім і міс Ко демонстрували товари компанії Kolon Sport — модельний одяг для висоти 8611 метрів; Чхірінґ рекламував дихальні маски ColdAvenger; на пуховику Вілко кольору манго був трикутний логотип Norit Group — компанії з фільтрації води, яка зробила шестизначний внесок у сходження. Майже на всіх фото, зроблених на вершині К2, був який-небудь логотип або інші зображення продукту. Альпіністи задокументували свій тріумф не лише для нащадків, а й заради розголосу. Ці фото рекламували їхню майстерність, а також меценатів та бізнес.
Фредрік, спонсором групи якого виступила компанія ColdAvenger, якось підрахував, скільки коштує сходження на вершину. У статті «Цінність для вас!» (The Value to You!) на своєму вебсайті він пояснив потенційним спонсорам, що інвестиція в розмірі 120 тисяч доларів може принести 4,3 мільйона доларів прибутку, забезпечити звʼязки з громадськістю та підвищити впізнаваність бренду. «Ми гарантуємо, що цінність піару вдесятеро перевищить обсяг вкладених коштів», — написав Фредрік, взявши за основу своєї оцінки вартість отриманої реклами. 1 серпня корпоративні гравці, які зацікавилися вершиною К2, натрапили на золоту жилу.
Висотні носії й шерпи також мали зиск зі сходження клієнтів на вершину. За кожного альпініста, якого вони супроводжували, їм платили щонайменше 1000 доларів. Така винагорода спонукала вести клієнтів далі, навіть якщо ті були не в змозі продовжувати сходження. «Коли твоїй родині потрібні кошти, — визнав Пасанґ, — ти не завжди наполягаєш на тому, щоб слабкий альпініст повернув назад».
А втім, сходження на вершину також має свою ціну. За пʼятнадцять хвилин до восьмої вечора 1 серпня стала очевидною ціна людського життя. Члени корейської групи почали спускатися з гори, немов пияки, що виходили з бару, галасуючи, лаючись і блюючи на черевики. Вечірка на вершині закінчилася. Тепер потрібно було знайти шлях додому.