Практично щодня Дональд Трамп дивує американців і решту світу рішеннями й ініціативами. На перший погляд, 47-й американський президент поводиться хаотично, наче слон у крамниці посуду, і штампує укази направо й наліво. Але це враження поверхове.
На відміну від початку першої каденції, зараз у рішеннях американського президента можна побачити певну системність: значна частина його указів спрямована на демонтаж ліволіберальної спадщини й запроваджених у роки правління Обами й Байдена практик. Тотальна відмова від політики DEI (розмаїття, рівність та інклюзія) і повернення до принципів меритократії під час призначень на посади, деконструкція мультикультуралізму й масові депортації нелегальних мігрантів, курс на зменшення ролі уряду і спроби демонтувати «глибинну державу», визнання лише двох статей і заборона на операції зі зміни статі в дітей, скасування екологічного порядку денного, перегляд освітніх програм — ось основні акценти внутрішньої політики Дональда Трампа.
«Ми створимо суспільство, яке буде дальтоніком і засноване на заслугах. Відсьогодні офіційна політика уряду Сполучених Штатів така: є лише дві статі — чоловіча й жіноча», — наголосив Дональд Трамп в інавгураційній промові 20 січня.
Однак за загалом правильними консервативними акцентами не можна не помітити ознак політичної амбівалентності. Ініціативи й заяви новообраного президента США, особливо деяких його соратників, часто-густо пронизані популістською риторикою та схильні до гіперболізації. Чого лише варті промови Ілона Маска на підтримку «Альтернативи для Німеччини» або висловлювання Роберта Кеннеді-молодшого про фінансування через USAID Євромайдану в Україні. Та й тролінг Канади — мовляв, слід перетворити її на 51-й штат — на межі фолу.
Здається, у Трампа вирішили: консерватизмом і популізмом можна досягти значно більшого, ніж просто консерватизмом — звичайним, добрим і перевіреним історичним досвідом.
Перемога Трампа на виборах — це важливий етап змін у глобальному масштабі. Адже консервативний поворот відбувається не тільки у США. Паралельно зростають рейтинги правих і ультраправих сил у більшості країн Європи. Цей процес розпочався ще кілька років тому й уже зараз призвів до трансформації політичної карти в окремих державах Європи.
На виборах до Європарламенту в червні 2024 року праві суттєво наростили представництво, тоді як соціал-демократи, ліберали й зелені втратили 46 мандатів.
Ще більш разючі процеси політичної трансформації відбуваються на рівні держав. Маятник, який у попередні десятиліття надто змістився ліворуч, тепер здійснює свій зворотний рух. Ми є свідками ідеологічної консервативної корекції західного світу. Однак вона відбувається паралельно з різким зростанням популізму.
Чому західний світ повертає праворуч? Є кілька причин. У чомусь вони ідентичні і для Америки, і для Європи. У США через ідеологічне зміщення Демократичної партії ліворуч за президентства Обами й Байдена значно поширилися суперечливі соціальні практики. Саме тоді пишним цвітом у державних і приватних структурах розквітнули відділи DEI. Дослідження центру П’ю 2023 року показало, що 52 % американських працівників брали участь у тренінгах з інклюзії та різноманіття. Гротескних форм набуло поширення гендерної ідеології та її відгалужень. Опитування Public Religion Research Institute (PRRI) зафіксувало: 65 % американців визнають існування лише двох статей. Однак адміністрація Байдена надто захопилася доведенням зворотного.
Викладання критичної расової теорії в освітніх закладах США спричинило гострі дискусії про американську історію та поглибило розколи в суспільства. Згідно зі звітом Фонду індивідуальних прав в освіті (FIRE), 87 % викладачів повідомили, що їм важко вести відкриту та чесну розмову в університетах принаймні на одну гарячу політичну тему. 35 % професорсько-викладацького складу стверджували, що вони цензурують свої письмові роботи.
Значний рівень індоктринації системи американської освіти підтверджує спалах антисемітизму у вузах після нападу ХАМАС на Ізраїль.
Додатковим подразнювальним фактором стали каравани мігрантів, які через Мексику проникали у США. На соціальні обставини наклалися економічні. Висока інфляція, яку не вдалося остаточно приборкати, стала додатковим акордом тріумфу Трампа на виборах.
У Європі відбувалися схожі процеси, але з власною специфікою. Європейський континент як мінімум з початку XXI століття потерпає від потоків неконтрольованої міграції. В окремі кризові роки цифра новоприбулих сягала від двох до трьох мільйонів осіб. Оскільки більшість мігрантів є вихідцям з Азії та Африки, виникла проблема їхньої інтеграції у європейські суспільства. Мультикультурна ідилія, яку обіцяли провідні мейнстримні партії, виявилася просто фантазією. Натомість реальністю стало утворення паралельних суспільств і значне зростання злочинності на колись затишних вулицях європейських міст.
Ускладнює ситуацію економічна стагнація: Європа вже друге десятиліття поспіль демонструє (крім країн колишнього соціалістичного блоку) вкрай низькі темпи економічного росту. У 2008 році держави єврозони та США мали еквівалентний валовий внутрішній продукт (ВВП): 14,2 трлн доларів і 14,8 трлн доларів відповідно. Через 15 років ВВП єврозони лише трохи перевищує 15 трильйонів доларів, тоді як ВВП США зріс до 26,9 трильйона доларів.
У багатьох країнах Європи триває зміна політичних ландшафтів. У Німеччині крайньо права «Альтернатива для Німеччини» утримує друге місце в симпатіях німців за кілька тижнів до виборів.
Марін Ле Пен у Франції впевнено лідирує серед імовірних кандидатів у президенти республіки. Близько 75 % французів не схвалюють політики помірковано ліберального президента Емманюеля Макрона.
А в деяких країнах Європи ультраправі, скориставшись справедливим розчаруванням електорату старими політичними елітами, уже прийшли до влади.
У Нідерландах після тривалих переговорів у липні сформували новий коаліційний уряд, до якого увійшла переможиця останніх виборів — праворадикальна Партія свободи Герта Вілдерса.
Праворадикальна партія «Шведські демократи» на виборах у 2022 році посіла друге місце. Формально вона не увійшла в коаліцію, але її представники отримали неміністерські посади в уряді та здобули можливість впливати на політику влади.
У Австрії на виборах у вересні 2024 року на перше місце вперше в історії вийшла крайньо права Австрійська партія свободи. Спроби інших політичних сил сформувати уряд без її участі зазнали краху. Тож тепер країну може чекати урядова коаліція у складі крайньо правих і помірковано консервативної Австрійської народної партії.
Зміни не оминули навіть політично стабільної Великобританії. Там під загрозою столітнє домінування двох політичних сил — консерваторів і лейбористів. А все тому, що на правому фланзі політики з’явився новий гравець — партія Reform UK Найджела Фараджа. За останніми опитуваннями, її рейтинги зрівнялися з Лейбористською та Консервативною партіями.
Класичні політичні партії в державах Європи не можуть нехтувати суспільними настроями, які змістилися праворуч. Тому вони змушені коригувати програми і змінювати позиції з певних питань. Наприклад, у Німеччині альянс ХДС / ХСС зайняв значно жорсткішу антиміграційну лінію і змістився вправо в боротьбі за виборця. Навіть лівоцентристські та центристські політичні сили на зразок соціал-демократів чи «Вільних демократів» дещо трансформували підходи. У тому числі ставлення до міграції, контролю кордонів, політики ідентичності. Щось подібне відбувається і в інших країнах Європи.
Поки що незрозуміло, чи консервативний ренесанс на Заході є тимчасовим явищем, який мине через кілька років, чи ми перебуваємо на початку його тривалого шляху? Так само складно прогнозувати, які сили в підсумку отримають перевагу в цьому політичному дрейфі: консерватори з відносно чіткою системою цінностей у питаннях внутрішньої та зовнішньої політики чи праві популісти, готові активно співпрацювати з авторитарними диктатурами й домовлятися про нові сфери впливу.
Заради об’єктивності варто відзначити: не всі партії та політики в державах Європи, яких заведено класифікувати як ультраправих, мають нестримний потяг до дружби з Москвою. До найбільших друзів Кремля належать Австрійська партія свободи, «Альтернатива для Німеччини», Fidesz Віктора Орбана, румунська партія SOS Діани Шошоаке.
Водночас частина крайньо правих займає радше невизначену позицію або ж поступово дрейфує від публічної підтримки російського імперіалізму до нейтралітету. 23 січня 2025 року Європейський парламент ухвалив резолюцію щодо дезінформації та історичних фальсифікацій Росії для виправдання її агресивної війни проти України. За цей документ, що засуджує ідеологію «русского міра», голосував у тому числі лідер французького Національного об'єднання Жордан Барделла.
На правому фланзі є й ті, хто загалом позитивно ставиться до підтримки України. До таких належать «Шведські демократи», «Істинні фіни», «Брати Італії» Мелоні, іспанська партія VOX і з певними нюансами португальська Chega.
Для України ця нова дійсність містить і нові можливості, і нові ризики з огляду на сентименти частини крайньо правих сил до Росії.