Кейс Полонини Руна може стати негативним прецедентом – боротьба має тривати

Якщо ви справді любите гори, відвідуючи Карпати, відчуєте змішані емоції. З одного боку, буде традиційне захоплення – краєвидами та туристичними можливостями громад, які дає проживання у, здавалося б, “депресивних” регіонах. Такі відчуття виникають, якщо ви перебуваєте саме на не забудованих, не розбитих гірських вершинах. Але паралельно з емоціями захвату ви відчуєте сум і розчарування – передусім через те, що громади готові за безцінь віддати свої стратегічні активи. І не лише готові. Вони вже це роблять. 

– Давайте ми у вас на вершинах поставимо вітряки, збудуємо ще один величезний курорт?

– Звісно, чому б і ні?

А фактично забудовується доступ до лісу і полонин. 

Фото: надане Ярославом Юрчишиним

Серед голів ОТГ та депутатів місцевих рад є ті, хто намагається захистити цінну природу, як-от Полонину Руну, Свидовець та інші. Але мені більше помітна робота Закарпатської влади не в інтересах Закарпаття. Згадаймо чудову ідею – проведення велотуру. Маршрут прокладається незалюдненими місцями, щоб дати поштовх до розвитку, зокрема, інфраструктури. Дороги – це перше, що потрібно для розвитку громади. Але дуже часто це дороги, якими вивозять крадений ліс. То в чиїх інтересах реалізуються такі проєкти? 

Дорогу будували і на полонину Руна. Під час будівництва “довелося” вирубати ділянку пралісів. А коли почали зводити фундаменти на самій вершині, обурена громадськість звернулася до ДІАМу (Державна інспекція архітектури та містобудування) та Екоінспекції. Їхній висновок: фундаменти – це не частина вітряків, це окрема споруда, і вона не потребує процедури оцінки впливу на довкілля. Тож будівництво триває, що ще більше обурює активістів, екологів та тих, кому небайдужа доля Карпат. 

Реклама

На жаль, історії про відведення земель природно-заповідного фонду та незаконне переведення їх в інші статуси, про намагання маніпулювати і не виконувати закон, про корупцію в лісогосподарствах уже стали притчею во язицех. Наша правоохоронна система, прокуратура, служба безпеки більше включені в вертикаль влади. Антикорупційна ж інфраструктура має рівень незалежності, який дозволяє більше розраховувати на їхню ефективність. Тож хотілося б сподіватися, що той рівень суспільної підтримки, який у липні висловили до антикорупційних органів, стимулюватиме їх працювати відповідальніше. Адже що активніше детективи НАБУ включатимуться у процес розслідування справ, які є, то рука не буде здригатися відкривати нові – по високого рівня посадовцям. Як відомо, у справі Каськіва, яку висвітлювали Bihus.info, задіяні і депутати місцевих рад, і керівництво Закарпатської області різних часів, і, ймовірно, парламентарі…

Утім, є і інші питання. Чому місцева влада намагається просувати створення нового курорту на Свидовці, але забуває про існуючі на тому ж самому Драгобраті? Чому не наполягає, щоб бізнес, який приходить у регіон, будував вітряки в долині, а не на вершинах? 

Розуміючи, як активно розвивається низовина (той самий Перечин), видається, що ближча енергетика, напевно, була б більш затребувана. Крім того, не потрібно б було так багато часу інвестувати, щоб дурити громади, боротися з екоактивістами, влаштовувати кампанії булінгу проти журналістів, як-от, проти Олени Мудрої, яка висвітлює тему вітряків. 

Приклад пані Олени демонструє, як у постінформаційну добу можна завдяки фейкам та ботам у соціальних мережах переспрямовувати активність журналістів-розслідувачів та громадських активістів на те, щоб вони витрачали величезну частину свого часу для свого захисту. Я дуже вдячний “Жінкам у Медіа” і “Платформі прав людини”, які взяли на себе юридичний супровід та захист прав пані Олени, добилися відкриття кримінального провадження та намагаються стимулювати поліцію до здійснення слідчих дій.

Як голова Комітету з питань свободи слова я направив звернення до правоохоронних органів з проханням тримати на контролі і інформувати. На рівні Комітету до цього питання є увага і ми не дозволимо його поховати в шухлядах. Маємо добитися справедливості, захистити право пані Олени на професію, на приватність.

А що ж із Карпатами? 

Чітко видно, що частина людей живе одним днем. Не розглядаються можливості інвестицій в зелений туризм, туризм по місцях народних промислів чи використання природних ресурсів (ягід, грибів) для насичення бюджету, хоча ми маємо позитивний приклад Квасів. І Полонина Руна – яскравий приклад, як можна зруйнувати екосистему, якщо слухати лише бізнес. Водночас вітровий потенціал України, достатній для вітряків, є не лише у високогір’ї. Якщо тут будуть вітряки, полонина зникне з туристичної мапи, а ми втратимо унікальну локальну екосистему.

Фото: надане Ярославом Юрчишиним

Уже зараз говорять, що ідеться про енергетику для заводів, частина з яких включена у виробництво зброї. Але позиція активістів не проти вітряків. Позиція активістів – проти вітряків на полонині Руна та у високогір’ї. Чому б не сісти за круглий стіл – бізнесу, екологам, місцевим громадам? Разом можна подивитися, де можна виділити місце так, щоби не руйнувати Руну. Я переконаний, що таких можна знайти величезну кількість. 

Так, бізнес не так швидко поверне вкладені кошти, але держава допомагає, створюючи пільгові можливості для зеленої енергетики. І саме держава має поставити іншу важливу умову: давайте не на вершинах, давайте знайдемо місця; так, ви трохи менше заробите, але ваші діти зможуть ходити в гори, приїжджати пластовими таборами і стояти на Руні, а не під вітряком. 

Ярослав Юрчишин Ярослав Юрчишин , Народний депутат Верховної Ради IX скликання
Реклама
Реклама