Олеся Островська-Люта
Директорка Мистецького Арсеналу, 2014 року була першою заступницею міністра культури
Об'єднати із чимось чи скасувати Міністерство культури — це помилка. Наприклад, са́ме Міністерство культури займається питаннями реституції, тобто повернення до України втраченої культурної спадщини. Там і зараз був мікроскопічний підрозділ, якому бракувало людей, грошей, повноважень для результативної роботи. Скасування всього міністерства цю роботу підвісить. Або, наприклад, таке: щоб повноцінно відновити УКФ, потрібна політична підтримка, щоденна адвокація Фонду в уряді. Це може робити лише міністр, і бажано міністр, який має вплив серед інших урядовців. Як із цим буде? Чи от плани евакуації музейних колекцій або постатей культури. Потрібно те саме, що й для УКФ. Як ми цього досягнемо?
Тому я сподіваюся, що Мінкульт нікуди не зникне.
Володимир Воробей
Директор PPV Knowledge Networks, консультант зі стратегій, член наглядової ради УКФ
Ліквідація міністерства — будь-якого, не лише культури — це втрата державою здатності впливати на процеси розвитку в певній сфері, це кастрація здатності виробляти й упроваджувати політики (loss of policy-making capabilities). Із кандидатством на вступ у ЄС обсяг вимог до якості державного управління у всіх сферах більшає, і бездумне заподіяння собі шкоди лише віддалить перспективи членства України в ЄС.
Яка мета об'єднання міністерств — підвищення ефективності державного управління? Краща якість політик й управління загалом? Чи економія бюджетних коштів через урізання кількості персоналу? Якщо перше — не факт, що саме об'єднання міністерств є рішенням. Є інші способи підвищувати функціональну ефективність. Якщо друге — то це далеко не найкращий спосіб зекономити кошти, адже персонал міністерств не найбільша стаття витрат у бюджеті України.
Ми ризикуємо втратити навіть ту здатність виробляти та впроваджувати політики, що маємо зараз. Ризикуємо не мати нікого, з ким може вести переговори Європейський Союз у відповідних сферах політики. Натомість отримаємо чергове марнотратство на ліквідаційні комісії, передачу майна й зміну вивісок. Ба більше, знову ризикуємо розмістити вовка й вівцю в одній кошарі. Так свого часу об'єднали міністерства охорони довкілля й енергетики — двох природних ворогів (і ця помилка нам коштувала років відкату в розробці політик і мільйонів, змарнованих на зміну вивісок і статутної документації). Так ми досі тримаємо разом міністерства інфраструктури й регіонального розвитку (перше — про дороги, друге — про те, хто і чому по них має їздити; природні антиподи). Чи ми об'єднаємо культуру, молодь, спорт з економікою й агрополітикою — щоби що? Щоб ми дійшли до комуністичних практик збирання буряків у колгоспах за трудодні, але цього разу з повним оцифруванням у Дії? Це наша мета? Так ми хочемо ввійти в Європейський Союз?
Галина Григоренко
Культурна менеджерка, у 2022–2023 роках була заступницею міністра культури
Наразі уряд анонсував зменшення кількості міністерств і посилення так званого центру уряду (зараз це Секретаріат Кабінету Міністрів), щоб зосередити в ньому функції, однакові для всіх міністерств, такі як бухгалтерія, фінанси. У міністерствах натомість планують залишити лише потужних людей, які вироблятимуть державну політику. Такий підхід має право на життя: так є в деяких країнах Євросоюзу, щоправда, в не дуже великих, як у Латвії. У нас зараз 19 міністерств, у країнах ЄС їх може бути від 12 до 25, тож зменшення на третину не є чимось радикальним.
Інше питання — навіщо. Економії так не досягнути, адже скорочення кількості людей і їхніх зарплат — це дуже мінімальна економія. Водночас це потягне за собою великі витрати фінансів (виплати компенсацій), а також часу (передавання напрацювань і функцій) — від 6 до 12 місяців. Мені здається, зараз ми не можемо собі дозволити це.
Якщо Міністерство культури зникне як окремий орган й увіллється в якесь інше, це означає, що політична вага культури в нашому уряді десь на останньому місці. І це недобрий знак для зовнішніх партнерів і донорів. Адже всі напрацювання Євросоюзу у сфері культури, усі двосторонні домовленості з країнами базувалися на визнанні важливості культури як окремого напрямку збереження, відновлення, убезпечення — це і про спадщину, і про музейні колекції, і про працівників. Це недобре для нашої євроінтеграції, оскільки в усіх країнах Євросоюзу фігурує Міністерство культури — воно може бути об’єднане з іншим (освіта й культура, медіа й культура, наука й культура), але в будь-якому разі слово «культура» завжди звучить. Якщо в нас слово «культура» зникне, це означає, що ми не пріоритизуємо цю сферу, що не буде людини, яка нестиме за неї політичну відповідальність.
Хто буде агентом перемовин з Євросоюзом у сфері культури? Незрозуміло. Анонсовані зміни набудуть чинності з 2025 року, але вже зараз у нас триває реформа держслужби, і ми не наблизили зарплати до ринкового рівня. Це вимиває професіоналів зі сфери. Якщо ще зникне міністерство і його функції розчиняться (спадщину, наприклад, передадуть інфраструктурі; освітні заклади — Міністерству освіти; театри філармонії, цирки — Фонду держмайна), це означає, що не буде політичної уваги на сфері культури, яка в цій війні за ідентичність має не останнє значення.
Ірина Подоляк
Директорка з розвитку NGL.media, членкиня наглядової ради Інституту стратегії культури, у 2019–2020 роках була заступницею міністра культури
Знову ходять чутки про чергове переформатування Міністерства культури й кількох інших, а фактично чергове вибивання по цеглині із системи організації виконавчої влади в Україні й публічної служби. Вказана прем’єром мета — скорочення кількості чиновників у зв’язку з фінансовою неспроможністю держави утримувати їх під час війни. Чи стане скорочення або переміщення чиновників Мінкульту в інші інституції джерелом наповнення бюджету й запорукою наближення нашої перемоги? Звісно — ні. Мінкультінформполітики — одне з найменших міністерств. Зараз, згідно зі штатним розписом, там має працювати близько 350 осіб, реально працює близько 250. Річний бюджет на утримання — 214 млн гривень. Менше лише в Міністерства молоді і спорту.
Якщо якість реалізації нинішніх політик дозволяє змінити або посилити якийсь вектор розвитку держави, то міністерства можуть утворюватися, можуть на певних етапах зникати, можуть виникати нові — це залежить від візії розвитку, від пріоритетів і викликів. Ані візії, ані пріоритетів нам за п’ять років не запропонували ні окремі міністерства, ні уряд загалом. Виклик, звісно, зараз один — вижити. Чи точкове підважування й руйнування Мінкульту допоможе нам вижити? Відповідь очевидна — ні. Якщо виникають питання до ефективності, то перед тим, як щось ліквідовувати, слід проаналізувати й прибрати масу застарілих і непотрібних функцій з нормативно-правових актів: законів, постанов, наказів – сотнями й тисячами яких опікується Мінкульт; слід ліквідувати десятки міжміністерських робочих груп; слід розробити систему відповідей на тисячі запитів і сотні контрольних документів щомісяця; нарешті, слід вибудувати адекватну систему ухвалення рішень і не ставити воза попереду коня.
Такі псевдореформи точно нам не потрібні. Уся система йде під воду, а нової нема.
Юлія Федів
Культурна менеджерка, перша директорка УКФ, у 2023 році Конгрес культури пропонував уряду підтримати її кандидатуру на посаду міністерки культури
Реформа сфери управління культурою має сенс, але мала б врахувати важливість діалогу зі спільнотою та аудиту чинної системи уряду як цілісності взаємоповʼязаних політик.
Публічна комунікація результатів організаційного аудиту й майбутніх реформ могла б сприяти розумінню та підтримці шляху до поліпшення управління, культурними справами в тому числі.
Ліквідація міністерства — це складний і серйозний крок, який потребує ретельного аналізу й обговорення. Перед прийняттям такого рішення потрібно врахувати всі наслідки, забезпечити перехідні процеси та збереження необхідних функцій, щоб уникнути втрати ефективності й забезпечити неперервність діяльності у сфері, яку воно обслуговує. Особливо в розрізі необхідності збереження нашої культурної спадщини.
Головною метою такої реформи мало б бути покращення якості послуг, забезпечення більшої відкритості й прозорості в управлінні, а також оптимізація витрат і ресурсів. І насамкінець гарантування розподілу функцій формування та реалізації політик між міністерством і профільними агенціями в його екосистемі.
Наприклад, створення умовного Міністерства з питань гуманітарної політики було б можливим завдяки створенню екосистеми профільних агенцій, які реалізовували б наскрізні політики у сфері людського капіталу через призму культури, спорту, освіти й науки, дітей і молоді; роботи зі спадщиною та з національною памʼяттю.
Креативні індустрії як частина економіки могли піти в підпорядкування Міністерства економіки й у формі окремої агенції Офісу розвитку креативних індустрій мати свій окремий статус.