16-річна Вікторія приїхала влітку до Одеси з тимчасово окупованого Скадовська, що на Херсонщині. Одна, без рідних – вони залишилися там. Одинадцятикласниця хоче закінчити саме українську школу, отримати атестат. Без інтернету навчатися на дистанційці, зізнається, важкувато, але перебої з електрикою в Одесі – ніщо порівняно з життям в окупації:
– Страшніше щодня бачити обличчя ворога, сидіти постійно по підвалах. В Одесі можна перетерпіти трохи без світла. Чекаю на звільнення тих територій, щоб повернутися до батьків, обійняти їх. Дуже сумую за ними. Фронт у тому напрямку рухається так швидко, що може статися, Новий рік зустрінемо разом з рідними.
Вікторія прибігає до бібліотеки зранку, йде звідти ближче до закриття. Робить домашні завдання, підключається до онлайн-уроків. Так само й інші відвідувачі.
Одеситка Світлана працює віддалено, до бібліотеки бере зі собою сина. Микита – майбутній морський рятувальник. Не просто рятувальник, а саме морський. І не для чергування на пляжі, а для виходів на катері по акваторії – це принципово, наголошує хлопчик. На запитання, чи вдасться ворогові ударами по енергетичній інфраструктурі психологічно зломити українців, мама Світлана каже:
– Деморалізувати нас не вийде. Бо ми підтримуємо одне одного. Бачите, як нас зустріли в бібліотеці? Зробили гарячий чай, дали печиво. Сиди собі, працюй. Як кажуть, «разом до перемоги».
Співробітники бібліотеки дійсно дбають про кожного – перевірено за пів дня перебування там. Вони готують чай, каву, какао, наливають у термоси окріп. Підігрівають у мікрохвильовій пічці їжу, яку відвідувачі приносять із собою, адже деякі одеські будинки неподалік бібліотеки взагалі не мають газу, лише електрику.
У спробах противника уразити енергетичну інфраструктуру України очільниця найстарішої в країні публічної книгозбірні Ірина Бірюкова вбачає намагання зламати спротив цивільного населення на порозі зими:
– Вони намагаються вдарити в саме серце, забрати нашу ідентичність, пам’ять. Те, що відбувається, для мене виглядає взагалі зіткненням двох культур – насилля та культури опору цьому насиллю. Українці демонструють, що є нацією нескорених людей із запасом міцності, що століттями боротьби привчилися швидко гуртуватися.
Тому нехай наша, спеціалістів бібліотечної справи, ініціатива прихистити людей із побутовими негараздами стане крихітним, але внеском у багатогранний суспільний рух українців у протидії навалі. Зараз ми відпрацювали дії. Якщо повториться біда й місто знову накриє пітьма, знаємо, що здатні продовжувати світити.
З 24 лютого Національна наукова бібліотека в Одесі ані на день не припиняла роботи. Щоправда, довелося тимчасово зупинити деякі сервіси – наприклад, читачів перестали обслуговувати у великій читальній залі із чималими вікнами, адже під час ракетних атак і вибухів там небезпечно перебувати. Натомість саме за умов війни з’явилися нові сервіси. На допомогу читачам прийшли цифрові ресурси бібліотеки, відкрився абонемент художньої літератури.
– Попри все, що відбувається навколо, читачі не зупиняють свого наукового пошуку, власного інтелектуального розвитку, – каже Ірина Бірюкова. – Тому наше завдання – працювати, бути стійкими та підтримувати стійкість в інших.
На фасаді вишуканої будівлі, де розміщується Одеська наукова бібліотека, а також на ще понад 50 пам'ятках архітектури в місті віднедавна розміщено відмітний знак Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей – «Блакитний щит». Ця міжнародна неурядова організація, як і спеціалізована установа ЮНЕСКО, має компетенцію діяти у справі захисту культурних цінностей під час збройного конфлікту. Напад на будівлі з позначкою «Блакитний щит» вважатиметься воєнним злочином.
