Наука як «сфера витрат» — модель, що себе вичерпала
До початку повномасштабного вторгнення держава фактично розглядала науку як стабільну й пасивну сферу витрат. Її фінансували як атрибут, щоб вона не зникла, але не ставили запитання (навіть самі собі): для чого саме наука потрібна країні? Така модель існувала майже всі роки незалежності й за умов відносного миру могла б існувати ще довго, але стала неприйнятною в умовах повномасштабної війни.
Війна різко змінила фокус. Країна, що воює з технологічно оснащеним противником, не може дозволити собі науку без зворотного зв’язку з реальністю — без сучасних інженерних рішень, нових технологій і методів, активного залучення молоді та глибокої міжнародної інтеграції. У цей момент питання ефективності перестало бути філософським — воно стало екзистенційним. Наука має стати повноцінною частиною нової економіки — економіки знань і доданої вартості.
Чому держава почала з оцінки
Реформи в українській науці часто зводять до одного — збільшення фінансування. Вважається, що найкраща реформа — це просто подвоїти, а краще потроїти обсяги коштів. Фінансування справді критично важливе. І надто важливе, щоб ухвалювати рішення про суттєве збільшення інвестицій без аналізу, аудиту, даних і оцінки наявного стану. Саме тому держава вирішила спочатку подивитися на науку такою, якою вона є сьогодні, а не такою, якою її звикли описувати, апелюючи до минулих здобутків, звань і регалій.
Масштабна державна атестація понад 500 наукових установ і університетів стала не технічною процедурою, а важливим політичним інструментом для нарощування фінансування і перебудови системи. Уперше за три десятиліття держава погодилася зафіксувати нерівність спроможностей усередині системи — і визнати, що підтримка має бути диференційованою, і зосереджуватись на спроможних і результативних інституціях.
Це рішення було ризикованим. Будь-яка система, яка довго існувала без зовнішньої оцінки, чинить опір спробам вимірювання. Але без цієї «інвентаризації реальності» жодна подальша реформа не мала б сенсу.
Від уявної рівності до підтримки кращих
Наслідком атестації має стати принципово нова модель базового фінансування, перша черга якої стартує з січня 2026 року. Уперше в історії української науки майже 3 млрд грн спрямовуються не «на систему загалом», площі, ставки, історичну тяглість, а на ті команди й інституції, які довели свою наукову спроможність. Фінансування вперше за багато років почало виконувати сигнальну функцію: воно не лише підтримує, а й формує поведінку та орієнтацію на результат.
У ширшому сенсі це означає відмову від радянського принципу формальної рівності на користь принципу конкурентності. Держава більше не маскує різницю між різними інституціями — вона починає працювати з нею.
Це особливо важливо в умовах, коли загальний бюджет на науку у 2026 році вже становить 20,1 млрд грн — на 41 % більше, ніж роком раніше. Для країни у стані війни це значна сума і серйозний крок. Питання розвитку науки перестає бути лише фіскальним. Воно стає політичним: як саме держава інвестує в знання і технології.
Технології як нова мова науки
Другий крок року — розбудова і масштабування державного замовлення на науково-технічні розробки як системного інструменту. Йдеться не про мілітаризацію науки, а про повернення їй функції вирішення складних проблем і викликів часу.
35 технологічних розробок, запущені у 2025 році, з яких 20 — у сфері оборонних технологій, стали тестом на здатність науки працювати в режимі конкретного запиту. Цей підхід зближує Україну з моделями, які давно працюють у США та ЄС: держава формує проблему, наука пропонує рішення, бізнес масштабує результат.
У цьому сенсі війна стала каталізатором: українські технології — від безпілотних систем до радіофармпрепаратів — перестали бути внутрішньою справою і стали предметом міжнародного інтересу. Завдання держави — не втратити цей момент.
Євроінтеграція як дисципліна вибору
Європейська інтеграція у сфері науки — це не лише доступ до масштабних програм фінансування, на кшталт Horizon Europe. Це прийняття іншої управлінської і дослідницької культури: концентрації ресурсів, пріоритетів, відповідальності, знаходження власної «ніші», дійсної унікальності та експертності.
Тому розроблений Урядом і прийнятий Парламентом у першому читанні законопроєкт про перехід від системи з понад 500 формальних напрямів до 10–15 чітких наукових та інноваційних пріоритетів, які напрацьовані через аналітику, дані і дослідження — є прямим наслідком цієї логіки. У Європі наука завжди є пріоритетом. Україна у 2025 році вперше зробила крок у цьому ж напрямі, усвідомивши, що стратегія — це не перелік бажань, а іноді й здатність сказати «ні», щоб бути справді конкурентною.
Інституції майбутнього: Science.City і стартап-екосистема
Режим Science.City та Національна мережа стартап-шкіл — інкубаторів — акселераторів — відповідь на ще одну структурну проблему: розрив між знанням і економікою. Успішні наукові системи ХХІ століття працюють не через окремі геніальні інститути, а через екосистеми.
Для університетів це означає зміну ролі — від освітніх фабрик до центрів створення інновацій. Для бізнесу — доступ до результатів досліджень. Для держави — інструмент економічного відновлення без сировинної залежності.
Інфраструктура і людський капітал
Водночас держава робить ставку на розбудову довгострокової дослідницької інфраструктури. Майже 1 000 000 000 грн державного фінансування на дослідницькі центри передового досвіду — це крок до створення просторів, здатних утримувати людей і створювати технології. Залучення до науки близько 3 000 магістрів, аспірантів і дослідників на конкурентних умовах — відповідь на одну з найгостріших проблем: відтік кадрів.
Тут Україна діє в унісон із міжнародними партнерами, зокрема зі Світовим банком, який спільно з державою оголосив про створення унікальних інноваційних університетських кампусів. Адже без інвестицій у людей і середовища жодні реформи не працюють.
Чому це справді важливо
2025 рік не дав відчуття завершеності. Але він дав інше — відчуття чіткого вектору. Держава вперше вибудувала причинно-наслідковий ланцюг: оцінка — фокус — інструменти — міжнародний досвід — бізнес — масштабування.
Саме так виглядають структурні зміни у науковій політиці. Їх рідко помічають одразу. Але саме вони визначають, чи стане наука основою майбутньої економіки, чи залишиться тінню минулого.
У країні, яка одночасно воює, інтегрується в ЄС, намагається не втратити людський капітал та напрацьовувати шляхи швидкого відновлення інший варіант навряд чи існує.