Назви вулиць, місця пам’яті, навчальні програми у школах, практики та календар відзначення пам’ятних дат – це лише частина того, що потребує переосмислення і нової стратегії. Декомунізація та деімперіалізація – це очищення, хірургічне видалення чужорідних і токсичних утворень з організму нашої нації. Натомість зцілення прийде разом з новим наповненням.
Ще задовго до 2014 російські окупанти вели супроти нашого народу, пам'яті та культури когнітивну війну з її інформаційними, психологічними та культурними вимірами. І конвенційна війна у 2014-му, і повномасштабна збройна агресія у 2022-му стали можливими тому, що російські загарбники мали певні успіхи у війні когнітивній. Розум, свідомість та національна ідентичність мільйонів українців завжди були полем бою, де російські пропагандисти проводили нескінченні «спеціальні воєнні операції».
Може здатися, що велика війна за Незалежність України розставила все на свої місця. Що українці усвідомили повноту небезпеки і відбивають колоніальну інтервенцію окупантів у нашу пам'ять й ідентичність так само ефективно, як наші воїни-герої відбивають ворожі штурми на фронтах. Хочеться в це вірити, проте окремі факти свідчать про інше.
Для підготовки стратегії ми сформували робочу групу визнаних експертів: публічних істориків, ветеранів, освітян, представників профільних департаментів Львівської ОВА. Щоб зрозуміти актуальний стан справ і дізнатися більше про уявлення нашої молоді щодо минулого і сьогодення, дослідницька агенція «Fama» провела для нас соціологічне дослідження. Вони детально опитали понад тисячу учнів 8-11 класів із 31 школи Львівської області. Відтак, отримавши результати, ми провели стратегічну сесію, залучивши близько 60 фахівців.
Результати проробленої роботи засвідчили: процес очищення пам’яті, ідентичності та публічного простору далеко не завершений. Наведу лише декілька висновків, які насторожують:
- Загальний рівень обізнаності про найважливіші історичні етапи українського державотворення у багатьох людей залишається на низькому рівні.
- Сприйняття української культури також залишається спрощеним, а подекуди обмеженим і часто зводиться до фольклору та «шароварщини».
- Історичні успіхи українців у військовій, культурній, соціальній та підприємницькій сферах загалом залишаються маловідомими. Головними темами національної історії є трагічні сторінки гноблення українського народу.
- Приклади вшанування пам’яті, спорудження меморіальних комплексів, монументів, таблиць, що присвячені як загиблим героям Війни за Незалежність, так і визначним постатям нашої історії свідчать про низький рівень розуміння естетики і масштабу особистостей, яких вшановують. Зустрічаються навіть приклади примітивного калькування радянських зразків монументальної культури в образах українських діячів.
- Залученість жителів, а особливо молоді, до практик вшанування пам’яті українських державних і військових діячів залишається на низькому рівні. Заходи часто зводяться лише до релігійних ритуалів і коротких промов представників місцевої влади. Під час таких заходів акцент робиться на трагедії, натомість героїчний вимір звитяги українських воїнів залишається в тіні. Формується образ «жертви», а не «героя».
Такими є висновки експертів. Проте все це ми можемо спостерігати особисто. Регулярні скандали, спричинені публікаціями в соціальних мережах контенту, де наші діти співають російський реп чи танцюють під музику окупантів, ілюструють проблему яскравіше, аніж будь-які дані соціології. Що вже казати про підпільні школи, де навчаються по радянських підручниках і співають гімн росії, як це виявили нещодавно у Києві. На це не можна закривати очі.
Львівщина була серед лідерів декомунізації ще до того, як це стало трендом. У нашій області, зокрема в Червонограді (тепер Шептицькому), вперше в Україні знесли пам’ятник Леніну – ще у 1990 році. Того ж року у Стрию вперше підняли синьо-жовтий прапор над міською радою. З того часу і до сьогодні мешканці Львівщини проробили значну роботу, спрямовану на очищення регіону від слідів окупаційної присутності. У 2022-2024 роках наша область практично завершила цей процес. Більшість топонімів та інші комуністичні ідеологічні маркери канули в небуття.
Однак простого очищення мало. Національна пам'ять й історія загалом не терплять вакууму і білих плям. Після викорчуваних міфів московської пропаганди з наших вулиць і нашої свідомості, з’являються порожнини. Більше того, є ризик, що деякі з цих «вирв» заповняться примітивними зразками тієї ж таки пропаганди, але адаптованої, тобто такої, що прикидається українською за формою, проте є колоніальною за духом. Росіяни вже працюють у цьому напрямку. Соціальні мережі переповнені нібито проукраїнськими блогерами, які переповідають російські наративи українською мовою.
Ці виклики потребують кваліфікованої відповіді, яка буде системною, чутливою до особливостей регіону й орієнтованою на людей, їхні актуальні переконання та цінності.
Стратегія національної пам’яті Львівської області орієнтується на шість важливих тематичних напрямків: 1) просторові об’єкти національної пам’яті, в тому числі військові некрополі, поодинокі поховання і меморіальні комплекси, присвячені героїзму українських воїнів; 2) збереження історичних джерел і розвиток музеїв у регіоні; 3) популяризація української історії; 4) формування культури пам’яті й комеморативні практики; 5) розвиток історичної науки; 6) розвінчування міфів і відновлення історичної справедливості.
З 2022 року в нашій державі діє закон, спрямований на утвердження української національної та громадянської ідентичності. Є низка інших важливих законів, що стосуються захисту нашої історії та боротьби з імперським колоніалізмом. Стратегія національної пам’яті Львівської області має на меті посилити і розвинути державну політику в цій важливій сфері. Після першого етапу реалізації стратегії (2026-27 роки), ми поділимося набутим досвідом з іншими областями України. Роботи вистачить усім.
Я переконаний, що спільно ми не просто очистимо наш публічний простір і національну пам'ять від ворожих елементів, але також оновимо, захистимо і зміцнимо наші національні цінності – соборність, самобутність, воля, гідність і любов до України – фундамент нашої держави та джерело сили.
Детально зі Стратегією відновлення та збереження національної пам’яті на Львівщині на період до 2030 року можна ознайомитися за посиланням.
P.S. Один із аналітичних висновків, що стали передумовою нашої Стратегії, звучить так: часто через заходи вшанування пам’яті формуються спотворені, однобокі образи видатних українських діячів (передусім літераторів). Наприклад, «Шевченко досі подається як “дід у кожусі, який все життя страждав і писав про “гірку долю” українського селянства”. Це радянський міф, на заміну якому має прийти Шевченко успішний, модерний і стильний. Те саме стосується багатьох інших українських корифеїв літератури і мистецтва».
У лютому в мистецькій галереї ZAG відкриється унікальна виставка творів Тараса Шевченка. Мешканці Львівщини та гості зможуть побачити твори Кобзаря, які до того презентувалися лишень у Києві. Філософія і концепція виставки руйнуватиме цей старий радянський мислевірус про «діда в кожусі». Ми покажемо Шевченка як талановитого і прогресивного художника Східної Європи ХІХ століття. Тарас Шевченко – академік, новатор соціальної графіки і мислитель, який віртуозно працював з темами свободи, гідності, пам’яті та антиімперіалізму. Це теми, що сьогодні такі ж актуальні, як і в часи Тараса.