Інакша політика: заповіді
Від початку другого терміну Президента Трампа з моменту його інавгурації 20 січня 2025 року минуло майже дванадцять місяців. За цей рік безпечно сказати, що зовнішня політика 47 президента США – це точно не серія ексцентричних рішень, а зовсім інакша модель політики.
Інакша не тому, що вона краща чи гірша, а тому, що вона виходить з іншої логіки, яка за цей час проявилась і стала очевидною для ока уважного спостерігача.
Гренландія (так, ця тема спливла ще навіть до інавгурації), конфлікт з Канадою, ліквідація USAID, критичний перегляд політики американських університетів, тарифи, саміт із Путіним в Алясці, дискусія щодо «томагавків», результативна операція США у Венесуелі і ось тепер знову Гренландія.
Хтось емоційно і досі називає все це хаосом, та це лише якщо дивитися на події звичними, але застарілими категоріями. Я пропоную подивитися на це інакше і спробувати побачити цих діях спільну логіку, яка вкладається у чітку схему послідовних дій.
Для занурення в контекст, зупинімось детальніше на найбільш ілюстративних віхах першого року другого терміну Президента Трампа. Саме ці приклади допоможуть нам ідентифікувати спільні риси і певний патерн, який прослідковується у зовнішній політиці нової адміністрації.
Почнемо, як і минулого разу з політики «America First», бо це – наріжний камінь зовнішньополітичного світогляду нової адміністрації, який часто диктує логіку багатьох рішень.
America First: не ізоляціонізм, а рекалібрування
2024: «America First — це взагалі про зменшення ролі США у підтримці наявного ліберального світового порядку […] Трамп відкидає сучасний міжнародний ліберальний порядок, бо переконаний, що в нинішній системі координат США отримують нечесну угоду не тільки від своїх ворогів, але — і це найважливіше — і від своїх друзів. […] Насправді, ідеться про а) вимогу більшої відповідальності від союзників і б) фокусування керівництва країни на конкретних результатах замість нескінченного процесу […]».
Навесні 2025-го ми побачили як ця формула втілилася буквально. Після тимчасової паузи у військовій допомозі Україні Вашингтон відновив її лише тоді, коли ЄС і НАТО погодилися збільшити свої внески на оборону. У ж Азії Японія й Південна Корея підписали угоди про повну оплату утримання американських баз.
Тож Трамп не ізолює США – він перераховує рахунок. І тепер кожен союзник знає: «Америка» у словосполученні «американський захист» більше не означає «безкоштовно». Трамп не відходить від світу. Він лише змінює контракт: він більше не ідеалістичний благодійник, а прагматичний бухгалтер. Це – один великий disruption, який він довів до зміни реальності, яку сьогодні вже всі сприймають як належне. Спитайте у союзників по НАТО та членів ЄС.
Кінець місії: «Нести демократію»
2024: «Трамп відкидає ʼзакордонне державотворенняʼ як каприз купки осіб, що відволікає ресурси від економічної реконструкції США […] Світогляд Трампа, […] надає перевагу конкретним результатам над ціннісно-ідеологічними конструктами […] Мало хто із президентів США був настільки готовий публічно заявити, що цінності американської нації відіграватимуть незначну роль у здійсненні зовнішньої політики його адміністрації […] статус світового охоронця і поліцейського — це неефективні видатки».
Така зміна підходу до зовнішньої політики остаточно закриває сторінку Америки як вісниці демократії і прав людини. Це не означає, що це перестало мати для неї значення, це лише про те, що так зване «закордонне державотворення» за певним лекалом – більше не пріоритет і не інструмент для США.
Цим пояснюється зокрема ліквідація USAID у березні-квітні 2025 року, тобто це – не просто реформа агентства, а демонтаж старої доктрини. США більше не навчатимуть інших, як жити, а дивитимуться, як життя інших можна капіталізувати.
Так, саме в такому контексті можна згадати наш «mineral deal», як спосіб капіталізації власної допомоги, на фоні скорочення гуманітарних програм і згортання ініціатив з підтримки громадянського суспільства по всьому світу.
Американська допомога – більше не місія. Це – контракт. І ми всі памʼятаємо як цей контракт у нас реалізувався. Спочатку порушення усталених очікувань, бо з моральної точки зору ніхто не вірив що так взагалі можна. Потім стадія спостереження за реакцією Києва і ЄС. Далі – візити американських чиновників в Україну, а українських - в Америку, де за зачиненими дверима і Вашингтона і Києва мав місце грубий і агресивний торг. І нарешті – підписання і подальша реалізація, нова реальність, яка виключає повернення до status quo.
Відповідно, коли прагматизм бере гору, не дивно, що перегляду підлягають не лише зовнішні відносини, але і внутрішня політика, наприклад – концепція DEI (різноманіття, справедливість та інклюзія) у збройних силах США або в провідних американських університетах.
Все особисте, тільки бізнес
2024: «міжперсональні стосунки Трампа не потребують спільних цінностей […] лінзи, крізь які можна дивитися на відносини Трампа з іншими лідерами, — це їхня конкуренція із США в тій самій економіці […] питання економічного інтересу США постійно відлунює у зовнішньополітичних рішеннях Трампа […] Трамп вірить не в міжнародний, а в національний капіталізм, заснований передусім на внутрішньому будівництві та виробництві, а не на міжнародній торгівлі та фінансах».
Якщо є перспектива укласти угоду, то різниця сторін у цінностях не може стати цьому на заваді. Зустріч із Путіним у Ер-Ріяді в лютому 2025. Зустріч із Путіним на Алясці в серпні 2025. Обидва рази – без попередніх умов і гарантій, але в процесі досягнення угоди.
Паралельно запланована зустріч з Сі цього року, зустріч з Моді минулого, обережне відновлення контактів із Північною Кореєю і навіть сигнали про можливі переговори з талібами щодо боротьби з тероризмом. Президент Трамп не боїться табу, бо просто не вірить у табу як у категорію політики.
В політиці є лише користь і шкода. За нової адміністрації США зовнішня політика все менше будується на ідеології і все більше – на особистісних стосунках. Цінності більше не є основною валютою зовнішньої політики. Основною валютою знову стала, власне – валюта. Точніше, той її обсяг, який державний бюджет США зможе отримати в результаті тих чи інших зовнішньополітичних операцій. Це – інша політика, яка звільнена від моральних зобовʼязань. Зобовʼязання лишаються лише контрактними.
Цікаво лише що в такій політиці може стати аналогом процедури банкрутства, яка не раз рятувала Трампа-бізнесмена. Поки ж ми можемо спостерігати за знаковим ризик-менеджментом Трампа-президента, шляхом виводу США з 66 міжнародних організацій, більшість з яких повʼязані з архітектурою ООН і можуть стати на заваді економічним інтересам Вашингтона.
Від MAGA ДО DOHA
В цьому ключі можна продовжувати доволі довго, але, напевне, вже наведених прикладів достатньо, щоб виділити деякі спільні риси у зовнішньополітичних (а інколи - і внутрішньополітичних) діях нової адміністрації.
Вони вкладаються помітну і зрозумілу схему, яка має свою логіку, свою послідовність, і свою стратегію.
Дії ці такі: disrupt, observe, hustle, alter.
Відповідно, схему можна назвати DOHA.
В українській мові мені не вдалось знайти точного перекладу цих слів, який би мав настільки ж відповідне емоційно-змістовне навантаження. Можна спробувати перекласти цю послідовність дій як:
Порушення — Спостереження — Тиск — Зміна
Але це – доволі умовний переклад, тому надалі я спробую описати цей modus operandi та уточнити кожен із чотирьох кроків.
Disrupt: свідоме порушення існуючої рівноваги, злам звичного перебігу подій, спростування усталених правил чи звичаїв, вибиття опонента з комфортного режиму. Вводить в стан максимального стресу чи шоку.
Observe: оцінка реакції опонента на перший крок, готовності до поступок, пошук слабких місць. Змушує опонента відкривати карти із найкращими пропозиціями.
Hustle: агресивний торг за результатами попереднього кроку, навʼязування власного темпу, витискання з опонента у максимальні поступки на свою користь. Це переведення реакції опонента у готовність до угоди на невигідних для себе умовах.
Alter: остаточна зміна статусу кво на свою користь і його фіксація. Фактично, це корекція існуючої чи створення нової реальності співіснування із США на їх умовах. Altera realitas, так би мовити.
Символічна велич Америки із політичного слогана MAGA, реалізується і маніфестується Вашингтоном дуже практичними діями за схемою DOHA. Нова адміністрація Білого Дому переформатовує усталені і звичні концепції, правила чи звичаї, спостерігає за реакцією і врешті дотискає та змінює статус-кво на свою користь.
Та ця стратегія не взялась нізвідки. Вона є абсолютно природнім продовженням заявлених вище поглядів і концепцій. Втім, що цікаво, проявляється вона не лише в діях, але і в образах. Президент Трамп знає ще зі свого бізнес-життя: перемога починається не з аргументів, а з атмосфери.
І перша фаза його стратегії DOHA – disrupt – це не лише заяви, а й символи. Оновлений Білий дім після ремонту 2025-го більше нагадує палац, ніж резиденцію демократичного президента. Золото на стінах, позолочені поручні, барокові дзеркала, картини у рамках доби Людовика XIV -– це не ексцентричність. Це меседж: «ти — гість у моїй імперії». І гість має відчути не комфорт, а власну незначущість.
Усе те саме — у соціальних мережах. Фото Президента Трампа на горі Рашмор поруч із Вашингтоном і Лінкольном, у короні імператора, у мілітарній уніформі, FAFO – для когось виглядає як тролінг, але це психологічна підготовка аудиторії.
Він каже світові: «Ви маєте справу не з людиною, а з легендою. Живою легендою». І коли ти сідаєш за стіл переговорів із такою легендою, ти вже не дискутуєш, ти думаєш як догодити. Це – той самий disrupt, тільки естетичний. Так він створює атмосферу, в якій опонент не просто слухає – він підкорюється. Його позолота й постмодерні імперські образи - не кітч, а зброя.
Замість підсумків: Гренландія
Історія з Гренландією з самого початку була прочитана неправильно. Її сприйняли як ексцентричну вихідку чи анекдот, і тим самим пропустили головне. Це був не жарт, а один із перших публічних проявів DOHA, та що головніше - сигналів повернення територіального мислення в американську зовнішню політику.
Для американської дипломатії після Холодної Війни територія перестала бути центральною перемінною. Її замінили правила, інституції, процедури і цінності. Для Трампа ж територія повертається в центр уваги - як джерело сили, контролю і стримування. Переосмислена доктрина Монро.
Гренландія – не «далекий острів». Це ключ до Арктики. А Арктика – це регіон, де сходяться нові торговельні шляхи, військова мобільність, кліматичні зміни і глобальна конкуренція між США, Китаєм і Росією. Танення льодовиків робить Північний морський шлях реальністю, а не академічною гіпотезою. Контроль над цими маршрутами означає контроль над майбутніми потоками товарів, енергії та військової сили.
Гренландія є також елементом ядерного стримування США. Американська інфраструктура на острові – не символ присутності, а інструмент раннього попередження і стратегічної безпеки. Трамп не довіряє абстрактним гарантіям. Він довіряє географії, металу і контролю над простором.
Ще один вимір – Китай. Пекін методично намагався зайти в Гренландію через інвестиції, інфраструктурні проєкти і наукову співпрацю. Так само як Піднебесна заходила в Венесуелу і всю Латинську Америку. Для всіх це виглядало як бізнес. Для Трампа – як повзуче стратегічне проникнення, яке загрожує перш за все інтересам США.
Саме тому історія з Гренландією була реалізацією DOHA ще задовго до того, як цей підхід став очевидним для широкої публіки.
Disrupt - публічна заява, яка шокувала і вибила з рівноваги союзників. Observe - уважне спостереження за реакцією ЄС, НАТО та, звісно - Данії. Hustle - все, що ви чуєте у медійній площині, від потенційної покупки до внесеного в Конгрес США законопроекту про анексію Гренландії - все це частина торгу. Цікаво, що навіть спецоперацію у Венесуелі можна сприймати через цю призму зважаючи на психологічний ефект, який вона мала на союзників. Alter - розвʼязка у якомусь вигляді, яка скоріше за все має фактично заблокувати китайські проєкти на острові і встановити de facto контроль над ним США, навіть якщо угода не буде підписана. Головне – змінити статус-кво.
Висновок
Гренландія, Аляска, Венесуела, торговельні війни і внутрішні символи влади є елементами однієї картини. Це – елементи інакшої політики: не ціннісної, а просторової. Не дарма Президент Трамп має досвід саме в девелопменті, який сконцентрований саме на роботі з простором задля максимізації прибутків.
Та особливо в девелопменті фінальний результат неможливий без долучення до проекту третіх осіб, які виконують найрізноманітніші ролі – від проектантів до будівельників. Не менш важливу роль у девелопменті грають і фінансові партнери та співінвестори. Саме тому Президент Трамп, при всьому враженні його ігнорування інших субʼєктів, насправді чудово розуміє, що самотужки Trump Tower не побудуєш. Звісно, можна спробувати, та навряд це закінчиться успіхом. Особливо в політиці, в якій теж існує своя процедура банкрутства. Та на відміну від бізнесу, вона не дозволяє тобі спробувати ще раз, наче нічого і не було.
Політичне банкрутство ставить хрест на політичному спадку. А в силу різних факторів саме «політичний спадок», є, напевне, одним з визначальних факторів у логіці і діях нинішнього хазяїна Білого Дому на цьому етапі. Тож справжня задача тут – зрозуміти свою роль у можливому партнерстві з Президентом Трампом та запропонувати йому такий компонент у побудові спадку, відмова від якого нашкодить більше, ніж згода.