Китай і Росія налагодили особливі стосунки з лівим режимом у Каракасі ще за президентства Уго Чавеса. За правління Мадуро ці зв’язки лише поглибилися. Москва і Пекін ніколи не переймалися легітимністю режиму у Венесуелі. Їх цікавив передусім доступ до енергетичних ресурсів латиноамериканської країни. А також можливість створити глобальні проблеми США, закріплюючи свої впливи на континенті.
У рамках особливого партнерства лівий режим у Венесулі отримав від Китаю і Росії численні позики й військову допомогу. Пекін став основним покупцем нафти в латиноамериканської країни. А Москва продала Каракасу зброї на мільярди доларів, зокрема: винищувачі Су-30, системи ППО С-300 і танки.
Крім того, у вересні 2023 року Мадуро під час візиту до Китаю підписав договір про всепогодне стратегічне партнерство. А сьомого травня 2025 року в Москві він уклав договір про стратегічне партнерство та співпрацю між Російською Федерацією та Венесуелою, який, зокрема, передбачав координацію обох сторін у міжнародних питаннях, просування концепції багатополярного світу, опір одностороннім санкціям, підтримку суверенітету і протидію зовнішньому тиску.
Тривалий період романтичних відносин і тісної співпраці між Каракасом, Москвою та Пекіном зазнав дошкульного удару третього січня. Дуже скоро стало зрозуміло, що договори про стратегічну допомогу, підписані з Росією (як і, до речі, з Китаєм) не здатні гарантувати безпеку. Схоже, КНР і РФ були заскочені зухвалою і рішучою американською спецоперацією. Їхня підтримка режиму Мадуро обмежилася риторичними заявами і висловленням глибокої стурбованості, що не справило відчутного враження на Вашингтон. Навпаки, американці не змарнували нагоди позловтішатися з росіян, які загрузли в Україні та втратили ще одного союзника.
Заради справедливості потрібно зазначити, що військова операція США у Венесуелі не припала до вподоби не лише Росії, Китаю та Ірану, який перебуває на порозі громадянського протистояння. Захоплення американцями Мадуро засудили на Кубі, у Колумбії, Гондурасі та Бразилії, де при владі ліві політики. Також акції проти волюнтаристських дій адміністрації Трампа пройшли у США, хоч і малочисельні на фоні демонстрацій вихідців з Венесули, які щиро раділи арешту диктатора.
Реакція більшості європейських країн була обережною. Визнаючи нелегітимність режиму Мадуро, який довів до злиднів народ і утримував владу шляхом фальсифікацій та репресій, європейці також акцентували увагу на дотриманні норм міжнародного права. Натомість українське МЗС поширило заяву очільника відомства про те, що «народ Венесуели повинен мати шанс на нормальне життя, безпеку, процвітання та людську гідність», формально солідаризуючись з діями США.
Цікаво, що в Україні думки про дії американських військових у Венесуелі розділилися. Відносна більшість висловила захоплення блискучою спецоперацією, акцентуючи на тому, що це також чіткий сигнал іншим диктатурам і глобальне приниження Москви. Російська «СВО», яка триває майже чотири роки, демонструє нікчемність претензій РФ на статус світового гравця. Але частина експертів і публічних осіб нарікали, що інші великі держави можуть узяти приклад зі США. І своїми діями Трамп відкрив скриню Пандори. Ці дискусії наклалися на поширені антипатії до сорок сьомого американського президента, зумовлені його неоднозначним ставленням до російської агресії.
Насправді для нас важливіше не моралізаторство і чітке дотримання букви міжнародного права, яке давно не працює, а те, які наслідки матиме повалення Мадуро для України і решти світу. Важливо пам’ятати, що одна вдала військова операція не завжди гарантує зміну політичного курсу.
Для України однозначно було б вигідно, щоб Венесуела звільнилася від комуністичного режиму та повернулася на світові ринки як експортер енергоносіїв. Проте наразі не зрозуміло, коли і як швидко відбудеться демонтаж політичної влади соратників Мадуро.
Очевидно, американці, побоюючись хаосу, в який може зануритися Венесуела внаслідок швидкої зміни керівництва, вирішили діяти обережно і поступово. Для нас важливіше, що Вашингтон чітко задекларував свою мету: Каракас має позбутися російських і китайських впливів, а венесульську нафту слід постачати передусім до Америки. Якщо цей план вдасться реалізувати, він завдасть серйозного удару по амбіціях Росії та КНР.
Операція у Венесуелі також може мати наслідки для внутрішньої американської політики. Вона вже відчутно посилила позиції державного секретаря Марко Рубіо, який завжди виступав за жорстку політику щодо режиму Мадуро. Це однозначно хороша новина для України, оскільки серед найближчого оточення Трампа Рубіо є найадекватнішим у питаннях зовнішньої політики й не має зайвих сентиментів до Кремля.
Дональд Трамп після блискавичної військової операції у Венесуелі, безумовно, отримав потужні козирі. Але як він ними скористається? У американського лідера з’явилася хороша нагода посилити тиск на Росію і Китай, послабити їхні впливи та нівелювати претензії на світове лідерство. Контроль над значною частиною світових запасів нафти — справді вагомий аргумент. Також вдала спецоперація може надихнути Трампа на рішучіші дії з повалення режиму аятол в Ірані. Можливо, Білий дім зверне ретельнішу увагу на інші ліві режими, які існують у Латинській Америці. Принаймні є сигнали, що Вашингтон всерйоз націлився на повалення комуністичного правління на Кубі.
Хоча нинішня американська адміністрація переважно демонструє зацікавлення справами в Західній півкулі та декларує прихильність доктрині Монро, їй навряд чи вдасться локалізувати наслідки своєї політики. Адже витіснення китайського і російського впливу з Латинської Америки неминуче надає таким діям США глобального характеру.
Але не виключено, що Трамп на хвилі ентузіазму і прагнення до величі може звернути на манівці. І спрямувати свою кипучу енергію для встановлення американського контролю над Гренландією, що потенційно призведе до розколу всередині західного блоку. Цілком імовірно, що адміністрація Трампа робитиме усе водночас, посилюючи хаос у міжнародній політиці та провокуючи нестабільність.
