Пам’ять про тих, хто воював один проти одного
Дата зустрічі має особливе значення для Львова. Саме 1 листопада 1918 року в місті розпочався Листопадовий чин — повстання, метою якого було встановити українську владу у Львові й Галичині. Українські військові частини під керівництвом Дмитра Вітовського зайняли ключові адміністративні об’єкти міста. Однак уже надвечір польські військові організації підняли повстання, почалися вуличні бої. Збройне протистояння переросло в польсько-українську війну 1918–1919 років.
Читайте такожДіячі егалітарних лівих, націонал-демократичних і християнських рухів у назвах вулиць Львова
На Личаківському цвинтарі поруч розташовані меморіали тих, хто воював по різні боки того конфлікту. Польський військовий меморіал, відомий як Цвинтар орлят, або Цвинтар оборонців Львова, облаштували для поховання поляків, які брали участь у боях проти Західноукраїнської Народної Республіки у 1918 році й більшовиків у 1920-му. Перше поховання польського військового на цій території відбулося 24 листопада 1918 року. Згодом сюди перенесли останки загиблих з тимчасових могил. За даними проєкту «Інтерактивний Львів» Центру міської історії, тут поховані 2318 людей.
Польський військовий цвинтар знищила радянська влада в 1971 році. Частково його відбудували протягом 1989–2005 років. Поруч розташований меморіал воїнам Української Галицької Армії, які загинули під час оборони Львова.
Коли частина учасників прибула на польське військове меморіальне поле, там уже тривала римсько-католицька служба польською мовою. Після завершення богослужіння присутні поклали квіти й лампадки до меморіалу. Польські представники принесли букет з біло-червоною стрічкою, українські — вінок із синьо-жовтою, а також поставили лампадку.
Читайте такожПрофесор Богдан Гудь: «Jeszcze Polska nie zginęła значною мірою тому, що ми, українці, живемо та боремося»
З польського меморіального поля учасники вирушили до пам’ятника воїнам Української Галицької Армії. Між цими полями — табличка з текстом: «Ми, Президенти України та Республіки Польща, відкриваючи Меморіал воїнам Української Галицької Армії та Польські військові поховання 1918–1920 років на Личаківському цвинтарі, прагнучи зміцнювати українсько-польську злагоду на благо спільного європейського дому, урочисто проголошуємо про історичне примирення та порозуміння між нашими народами». Її встановили президенти Віктор Ющенко і Александр Кваснєвський.
На пам’ятнику воїнам УГА викарбуваний напис: «Воїнам Української Галицької Армії, полеглим в обороні Львова у 1918–1919 роках». Тут молитва продовжилася українською. Українські й польські представники поклали до меморіалу квіти й лампадки.
«Я бачив іншу Польщу»
На питання, як Україні зберегти порозуміння з поляками, не поступаючись власною гідністю, навіть коли з польського боку лунають вимоги відмовитися від частини історичної пам’яті, Мирослав Маринович відповів, що, на його думку, гідність не означає відповідати на кожен крок іншої сторони такою самою дією.
Він вважає, що нинішній складний період у польській політиці потрібно пережити, не піддаючись спокусі відповідати на суперечливі заяви та дії загостренням відносин. «Треба перетривати, перечекати цей період, захистити свої інтереси, але робити це відповідним, цивілізованим чином», — сказав Маринович.
Ситуацію в Польщі він порівняв з періодом президентства Віктора Януковича в Україні. Тоді іноземці запитували, куди рухається Україна. «Ми тоді казали: повірте, що є інша Україна», — зазначає Маринович.
Читайте такожТарас Стецьків: «Якщо поляки не почнуть трактувати українців як рівних, ми не домовимось»
Він розповів, що нещодавно побував у Польщі на кількох заходах, зокрема з нагоди 50-річчя Комітету захисту робітників, і побачив там іншу частину суспільства, яка прагне діалогу.
«Я бачив іншу Польщу. Вона поки що затиснута, до її голосу не прислухаються. Але був час, коли саме до них прислухалися», — сказав Маринович.
На його думку, важливо не дозволяти політичним суперечкам перекреслити тривалу роботу над порозумінням. «Втримаймо мудрість, і нам усе вдасться», — підсумував публіцист.
Про необхідність зберігати власну позицію, але не перетворювати історичні суперечки на нові конфлікти говорив культуролог і політолог Тарас Возняк. На його думку, в питаннях, які формують українську національну ідентичність, потрібно бути твердими. Водночас це не означає, що кожну суперечність слід супроводжувати гучними заявами чи конфронтацією.
«Треба зберігати гідність і в істотних речах, які формують нашу національну ідентичність, бути твердими. Це не означає бути авантюрними, це не означає скандалити, але бути просто тихо, спокійно твердими», — сказав він.
Читайте такожСвятослав Шеремета, дослідник поховань українців у Польщі: «Мене обмежують у свободі пересування і наукових досліджень»
Возняк зауважив, що і в Україні, і в Польщі є різні середовища й погляди на спільну історію. Одні схильні гостро реагувати на суперечливі питання, інші намагаються дивитися на відносини між країнами в ширшій перспективі й працювати над складним процесом примирення.
Він наголосив, що українцям і полякам важливо не забувати про стратегічне значення партнерства між державами. «Найважливіше не забувати, що союз Польщі й України є насправді стратегічним. І стратегічний не тільки для Польщі й України, але й для всієї Європи», — наголосив Возняк.
«Кожен народ має право визначати своїх героїв»
«На жаль, були українці, які вбивали мирних поляків, як і були поляки, які вбивали мирних українців», — каже в коментарі LB.ua ще один учасник молитви народний депутат Микола Княжицький. На його думку, щоб це не повторилося, важливо не перетворювати на героїв і не виправдовувати тих, хто вбивав цивільних, але водночас зберігати пам’ять про всіх загиблих.
Княжицький розповів про проєкт увічнення пам’яті загиблих в українсько-польському протистоянні, який реалізують професор Ґданського університету і група дослідників з Українського католицького університету. Вони встановлюють імена жертв і працюють над тим, щоб пам’ять про загиблих не залежала від національності.
Читайте такожІсторія під зовнішнім контролем: чим небезпечний прецедент з Львівською облрадою
Політик також згадав слова архієпископа Української греко-католицької церкви Бориса Ґудзяка, який наголошував на спільності втрат обох народів. «Це не польські жертви й українські жертви, це наші жертви», — процитував він.
Водночас народний депутат зауважив, що кожен народ має право визначати своїх героїв і ніхто не може вказувати українцям, кого їм шанувати. «Але кожен народ має право також аналізувати помилки героїв. Бо герої — це не святі. Це люди, які боролися за незалежність, але часом робили щось, за що і їм, можливо, було б соромно, і нам. Але вони так багато зробили для нашої країни, що це дійсно наші герої. І це робота над історією, яку ми повинні зробити над своєю, а поляки над своєю», — сказав Княжицький.
Читайте також«Ми хочемо, щоб їх поховали тут». Як працює польсько-українська місія з пошуку жертв Волинської трагедії
За понад два десятиліття спільна молитва на Личаківському цвинтарі стала традицією, яка щороку повертає українців і поляків до місць поховань українських і польських військових. Маршрут завершився біля могил українських захисників, які загинули вже в сучасній війні за незалежність України. Тут також молились українською, поклали квіти й лампадки. Цей безперервний зв’язок пам’яті про жертв різних воєн — нагадування про необхідність говорити про минуле, визнавати втрати й шукати порозуміння, не перетворюючи пам’ять на привід для нового протистояння.
