Кільканадцятеро чоловіків і жінок у строгих ділових костюмах долають рів завглибшки чотири метри, щоб продовжити свій шлях через соняшники й поле кукурудзи. Ландшафт радше схожий на фортифікаційні споруди на Донеччині, а зовнішній вигляд людей більше личить діловій зустрічі в центрі столиці. Це група польських дипломатів, політиків і експертів обходять місце, де колись було селище Острівки (польською — Острувки, Ostrówki).
Зараз складно уявити, що колись на цьому місці були чималі поселення. У серпні 1943 року тут, майже на сучасному кордоні України й Польщі, відбувся один із відомих епізодів Волинської трагедії: масового вбивства цивільних, що стало частиною збройного конфлікту між українцями і поляками.
Селище Острівки було засноване на початку XVI століття, пережило чуму, російську окупацію з 1795 року і бойові дії під час Першої світової війни. На початку Другої світової війни в Острівках мешкало близько 660 людей, здебільшого поляки. Більшість загинула у серпні 1943 року. Село, як і сусідня Воля-Островецька, було знищене.
Якщо спробувати з’ясувати, скільки саме цивільних поляків було вбито в Острівках, побачимо різні оцінки: 474, 521 або й більше. Так само різняться — часом у рази — оцінки загальної кількості цивільних жертв Волинської трагедії. В тому числі для того, щоб з’ясувати її реальні масштаби, Україна й Польща проводять чергову місію з пошуку й ексгумації тіл загиблих.
Посеред невеликої галявини між деревами встановлений саморобний хрест із двох палиць. Ще кілька днів тому на цій ділянці ексгумували 48 тіл. Проте зараз на місці не побачиш ознак розкопок: коли роботи завершують, ділянку закопують за спеціальною процедурою. Після повернення галявини до первісного вигляду тут і встановили хрест, до якого підходять польські посадовці. Тут відбувається вшанування пам’яті — частина програми візиту делегації.
Читайте такожПрофесор Богдан Гудь: «Jeszcze Polska nie zginęła значною мірою тому, що ми, українці, живемо та боремося»
Хрести тут через кожні кількасот метрів. Жертв Волинської трагедії на місці села Острівки шукають і ексгумують ще з дев’яностих, і на кожній знайденій ділянці встановлюють спочатку тимчасовий, а потім і постійний хрест або пам’ятний знак. У 2011 році місцеве кладовище відреставрували, а на вході встановили великий меморіальний знак у пам’ять про місцевих мешканців, загиблих 1943 року. Тоді ж на кладовищі перепоховали ексгумовані в цій місцевості тіла поляків.
Цього літа розкопки відбуваються на тлі посилення напруги в українсько-польських відносинах. У липні 2026 року Володимир Зеленський анонсував відкриття архівних матеріалів спецслужб, пов’язаних із подіями сорокових років на Волині, і додаткові дозволи на пошукові й ексгумаційні роботи. Це могло би стати черговим жестом примирення. Проте у Польщі дедалі більше політиків і посадовців використовують історичну пам’ять про Волинську трагедію як інструмент політичної боротьби. Через це погіршуються не тільки відносини двох держав, а й ставлення поляків до українців, які живуть у їхній країні або приїжджають туди.
Напруга відчувається й під час візиту польської делегації 28 липня. У довгій промові, присвяченій завершенню частини робіт і переходу до наступного етапу, заступник голови польського Інституту національної пам’яті Кароль Полейовський кілька хвилин перелічував понад десяток організацій і польських посадовців, яким дякував за сприяння. Що ж до українців, то Полейовський подякував «місцевій владі за сприяння» і організації «Волинські старожитності», яка безпосередньо займається пошуком і ексгумацією. Центральну українську владу згадав лише в контексті заявок, узгодження яких потребує додаткових зусиль.
«У Києві на розгляді перебуває 14 заяв від Інституту національної пам’яті. Фактично це означає більше 14 локацій, оскільки деякі програми охоплюють більше однієї ділянки. Тож ми чекаємо на обробку цих заявок українською стороною та покладаємо надії на заяву президента Володимира Зеленського, який, серед іншого, анонсував прискорення процедури видачі дозволів на пошук і ексгумацію», — сказав Кароль Полейовський.
Читайте такожВолодимир В’ятрович: «Польща провалюється в яму минулого»
Поки політики й посадовці змагались у дипломатичних (або не дуже) формулюваннях, поруч не припиняли працювати люди, які шукають останки загиблих. Між експертами, науковцями й іншими учасниками місії — українцям й поляками — напруги не відчувається.
«Я працюю в Україні з 1998 року, — розповідає одна з керівників місії з польського боку — археологиня Домініка Сємінська, керівниця Кресового відділу Бюро пошуків та ідентифікації Інституту національної пам'яті Польщі. — Перша експедиція була до Львова і стосувалась поховання «Львівських орлят» (польські військові, які загинули у війні з українцями у 1918–1919 роках, поховані у Львові на Личаківському цвинтарі; облаштування їхнього меморіалу було важливим етапом польсько-українського історичного примирення, — Ред.) Згодом я брала участь в ексгумаціях тут, на Волині, зокрема й в Острівках. Крім того, долучалась до ексгумацій у Биківні під Києвом, у Володимирі, у багатьох місцях по всій Україні. Зараз з’явилось відчуття, що після певних заяв української влади робота активізувалась».
Домініка Сємінська каже, що пошук тіл — це один із завершальних етапів роботи її команди, якому передують роки історичних і картографічних досліджень. Зараз польські науковці мають багато матеріалу й готові шукати тіла в багатьох місцях. «Сподіваюсь, що тенденція до прискорення й масштабування цих процесів збережеться», — говорить дослідниця.
Вона показує нам не лише рештки тіл, які досліджують експерти, а й особисті речі, які вдалося знайти на тілах. Здебільшого це медальйони, натільні хрести, браслети тощо. Під час цього етапу розкопок знайшли кількадесят таких артефактів. За процедурою такі знахідки мають відправляти в музей у Львові, проте Польща збирається звернутись до України з проханням передати ці речі, зокрема для того, щоб доступ до них мали родини загиблих.
Велика частина роботи польського Інституту національної пам’яті — створення бази ДНК, що дозволить ідентифікувати загиблих і знайти їхніх родичів. Українська антропологиня Ольга Мінейко каже, що сучасні технології дозволяють досліджувати ДНК навіть тих тіл, які пробули під землею багато десятків років. У цій місії Ольга безпосередньо працює з ексгумованими рештками. Тримаючи в руці велику кістку, пояснює журналістам, що експерти можуть встановити вік, стать, обставини загибелі й деякі інші деталі. Польські представники додають, що вже багато разів за допомогою ДНК вдавалося знайти родичів і встановити точні дані людей, останки яких ексгумували під час минулих місій.
«У масовому похованні, ексгумація якого завершилась кілька днів тому, останки були розташовані вкрай хаотично. Більшість тіл принесли до могильної ями і просто скинули туди. Найімовірніше, це сталося приблизно за 12–36 годин після смерті. Серед загиблих є чоловіки, жінки і діти. Це все цивільні — нам не вдалося знайти жодних ознак того, що серед загиблих саме тут були військові», — розповідає Ольга Мінейко.
Читайте такожАрунас Бубніс: «Литва зажадала вибачень від Польщі. Можливо, Україні варто було зробити так само»
Роботи на другій локації серед соняшникового поля почались нещодавно. Втім у першу добу вдалось ексгумувати п’ять тіл загиблих, і це, ймовірно, лише початок. Попри те, що місія триває, її учасники вже сперечаються про долю знайдених тіл.
«Де будуть поховані ці жертви — це гарне питання, яке ми обговорюємо з українською стороною, — коментує Кароль Полейовський. — Ми тут не ухвалюємо рішень самостійно. Ми ж, зрештою, перебуваємо на території України. Але наша мета — щоб ті, кого ми знайдемо й ідентифікуємо, були поховані на освяченій землі. Ймовірно, як і в різних куточках України, для цього виділять спеціальні ділянки на кладовищах. У селі Сільце (Ковельського району, — Ред.) на українському греко-католицькому кладовищі є могили двох великих польських родин, убитих у 1943 році. Отже, в нас є прецедент. Але ми хочемо, щоб їх поховали тут, де вони жили, де кожен із них мав мрії і плани, і хотів, щоб його життя розгорталося тут. У цій землі вони повинні спочивати».
Один із варіантів — поховання знайдених тіл на відреставрованому кладовищі біля колишнього села Острівки, де вже перепоховали багато жертв Волинської трагедії.
Роботи в Острівках завершать 8 серпня, а в кінці місяця польська сторона має намір провести перепоховання. 30 серпня відзначають роковини масових убивств у селах цього району, цього року — вісімдесят треті. Спливло багато років, проте, попри спільні конструктивні зусилля фахівців, події Волинської трагедії ще довго впливатимуть на політичне сьогодення.
