Ті, хто намагається подати рішення Львівської облради як «сплановану провокацію», забуває, що воно з'явилося як проєкт ще в липні. І довго не хвилювало органи центральної влади. Та й не мало б, оскільки абсолютно не суперечить чинному законодавству. Навпаки — відповідає нормам Закону України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Закон України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» офіційно визнає борцями за незалежність України членів Української повстанської армії (УПА) й Організації українських націоналістів (ОУН). Згідно з його нормами, держава й органи місцевого самоврядування вживають заходів, спрямованих на підвищення поінформованості суспільства та привернення уваги громадськості до історії боротьби й борців за незалежність України у XX столітті та сприяють увічненню їхньої пам’яті. А шоста стаття зазначає: «громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які публічно виявляють зневажливе ставлення до осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, перешкоджають реалізації прав борців за незалежність України у XX столітті, несуть відповідальність відповідно до законодавства».
З іншого боку, Закон України «Про місцеве самоврядування» надає право обласним радам ухвалювати рішення з питань гуманітарної політики, культури, національно-патріотичного виховання й відзначення пам'ятних дат у межах свого регіону. У тому числі присвячувати певні роки видатним постатям чи подіям національно-історичного значення.
Так сталося, що на 2027 рік припали три ювілеї: 120-річчя від дня народження Романа Шухевича і Олега Ольжича, а також 85-та річниця створення УПА. Дуже сумнівно, що депутати Львівської обласної ради, ухвалюючи рішення, керувалися спекулятивними мотивами й мали на меті зіпсувати стосунки з Польщею. Навпаки, вони діяли в межах чинного законодавства. Але з певного моменту наша держава живе в режимі жорсткого зовнішнього моніторингу і спроб втручання Польщі в українську політику історичної пам'яті. Тож передбачити негативну реакцію Варшави можна було б.
Станом на зараз чергову ескалацію польсько-українських стосунків на міждержавному рівні, здається, вдалося погасити. Проте це зробили надто високою ціною. Якби українські дипломати і високопосадовці діяли непублічно, комунікуючи з обласною радою, це можна було б пояснити тактичними тимчасовими мотивами. Але МЗС перевело комунікацію в публічний формат і влаштувало екзекуцію органу місцевого самоврядування. Чим неабияк потішило самолюбство поляків. І вкрай здивувало й обурило частину українського суспільства.
Виник серйозний прецедент. Українська влада, свідомо чи ні, дала сигнал Варшаві, що віднині буде дослухатися до її позиції в царині історичної пам'яті. Упевнений, що значна частина польського політикуму сприйняла цей скандал як сигнал про готовність Києва запровадити табу на вшанування провідних діячів ОУН і УПА. Ця стратегічна помилка української дипломатії обов'язково матиме наслідки.
Улітку цього року Верховна Рада ухвалила рішення створити Український національний пантеон. Президент Володимир Зеленський на ІХ Міжнародному ветеранському форумі 22 серпня наголосив: тільки українці будуть вирішувати, хто є нашими героями. Однак вже через два місяці реакція українського МЗС на польський демарш з приводу рішення Львівської облради поставила під сумнів цю принципову позицію.
Якщо українська дипломатія публічно стала на бік Польщі під час дискусії щодо року УПА, Шухевича та Ольжича на Львівщині, чи не похоронить це ідею спорудження повноцінного Українського національного пантеону? Адже поява там могил Степана Бандери, Василя Кука чи кенотафа Романа Шухевича спричинить чергову різко негативну реакцію Польщі. Не варто виключати, що й інші історичні постаті, прах яких планують перепоховати на Національному пантеоні, стануть предметом зовнішньої дискусії, викличуть обурення і протест. Як тоді діятиме українське МЗС? Засудить Верховну Раду чи авторитетних членів спеціальної дорадчої комісії, які наважилися роздратувати поляків недоречною пропозицією і поставити під загрозу відносини між двома країнами?
Після публічного остракізму органу місцевого самоврядування за вшанування УПА і її легендарного командира Варшава має підстави розраховувати на продовження такої політики. Хоча на міждержавному рівні градус польського обурення спав, він перекинувся на регіональний рівень. 26 жовтня міська рада Перемишля проголосувала за зупинку співпраці зі Львовом через рішення Львівської облради. Співпрацю можуть відновити, якщо Львівська обласна рада скасує своє рішення, а влада міста Львів відмежується від «прославлення структур, відповідальних за злочини проти цивільного населення». Того самого дня сеймик Люблінського воєводства одностайно розірвав угоду про співпрацю зі Львівською областю. Очевидно, цей список буде поповнюватися.
Зважаючи на негативні тенденції внутрішньополітичного дискурсу Польщі й посилення там позицій популістів-радикалів, Україна на шляху до ЄС може повторити долю Північної Македонії. Спочатку шлях цієї маленької країни до Євросоюзу заблокувала Греція, вимагаючи змінити назву держави. А коли Скоп’є пішло на такий крок, в гру включилася Болгарія. Хоча офіційна Софія визнала незалежність Македонії, але ніколи не визнавала окрему македонську націю, мову й ідентичність. Тому Болгарія поставила вимогу: закріпити в конституції Македонії болгар як державотворчий народ і завдяки роботі історичної комісії виробити спільне трактування історії.
Від сучасної Польщі, яка відверто намагається нав’язати українцям власну версію історичної пам’яті, цілком можна очікувати подібних кроків. Як буде діяти українська влада, коли на шляху до ЄС від неї вимагатимуть на офіційному рівні засудити діяльність ОУН-УПА, переписати підручники з історії, відмовитися від ушанування відомих діячів національно-визвольних змагань середини ХХ століття та визнати «геноцид поляків» на території Західної України?