Державна програма існує. То в чому проблема?
В Україні з 2024 року діє програма безоплатної планової стоматологічної допомоги та зубопротезування для військовослужбовців і ветеранів. Її також поширили на людей, які пережили полон.
У медзакладах, що мають договір із Національною службою здоров’я, пацієнти можуть отримати обстеження та лікування зубів, підготовку до протезування та протези.
За перше півріччя 2026 року послугами програми скористалися понад 87 тисяч людей — серед них військовослужбовці, ветерани, звільнені з полону та окремі категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Це важливий результат, було б несправедливо його ігнорувати.
Але гучне слово «безоплатно» не означає «будь-який обсяг лікування». Гранична сума, яку держава може сплатити за планову стоматологічну допомогу одному пацієнтові – 24 952,54 грн, за зубопротезування — 34 966,19 грн.
Йдеться про окремі напрями оплати закладу, а не про обіцянку завершити за ці гроші навіть найскладніший випадок. Держава оплачує закладу окремі, заздалегідь визначені види стоматологічної допомоги, а не бере на себе зобов’язання покрити все лікування, яке може знадобитися пацієнтові. Тож навіть якщо заклад отримує державні кошти, це не означає, що за них обов’язково буде повністю пролікований складний випадок: деякі процедури можуть бути не включені до програми.
Після пережитого полону лікування військового рідко зводиться до однієї коронки. Спочатку потрібно обстежити людину й усунути біль. Потім — вилікувати зуби, які можна зберегти, видалити безнадійно ушкоджені, підготувати порожнину рота й лише після цього відновлювати жування.
У випадку складних травм це кілька послідовних етапів, між якими минають місяці. Єдиної «ціни відновлення після полону» немає: її можна назвати лише після комплексної діагностики та індивідуального плану лікування.
Важливо: лікування може нагадувати про пережите. Стоматологічне крісло, звуки інструментів і відчуття втрати контролю для частини людей стають психологічним випробуванням. Саме тому потрібен зрозумілий план лікування, повага до особистих меж людини і, за потреби, професійна психологічна підтримка.
Імплант — розкіш?
Імплантація потрібна не кожному: лікар має обирати метод за клінічними показаннями. Імплантація потрібна не всім. Чи варто її робити, вирішує лікар залежно від стану зубів і здоров’я пацієнта. Але навіть якщо лікар радить саме імплант, розраховувати на безоплатне встановлення за державною програмою не варто: вона цього не гарантує.
Вартість відновлення тільки з одним імплантом може перевищувати 50 тисяч гривень, складної реконструкції — 200 тисяч. Це приклади можливих витрат, а не універсальний прайс. Вони показують, чому між державною оплатою та повним планом лікування – величезний розрив.
Чи можна назвати реабілітацію завершеною, якщо людина отримала частину допомоги, але досі не може нормально їсти, розмовляти, посміхатися та соціалізуватися?
Різницю між тарифом НСЗУ і потребою не можна списати на «естетику», відновлення жування та мовлення — медична мета, а не забаганка.
Хто відповідає за весь маршрут?
У роботі з пораненими та звільненими з полону ми бачимо, скільки зусиль йде не лише на лікування, а й на його організацію. Потрібно знайти заклад, з’ясувати, що покриває програма, узгодити черговість процедур, а іноді — знайти кошти на наступний етап.
Саме тому ми в Службі супроводу організували систему стоматологічної допомоги з нуля — ініціативу RE:smile, яка об’єднує вже 25 приватних стоматологічних клінік-партнерів по Україні.
У RE:smile ми використовуємо і наявні державні можливості, але в основному залучаємо партнерів там, де їх недостатньо. Та жоден благодійний проєкт не повинен бути єдиною відповіддю на системний розрив. Якщо наші бійці отримують такий шанс на відновлення, як бути іншим?
Чи знаємо ми, скільки військових і звільнених з полону потребують складнішого стоматологічного відновлення, ніж дозволяє профінансувати чинна державна програма? Якщо знаємо — як ці дані впливають на перелік послуг і тарифи? Якщо ні — звідки впевненість, що нинішніх меж достатньо?
Хто проведе людину через весь маршрут, коли право на допомогу є, але план лікування виходить за межі одного пакету НСЗУ?
Чи має ветеран або звільнений з полону сам з’ясовувати, до кого звертатися після вичерпання державного покриття? Чи звертає на це увагу Міністерство ветеранів?
Як підтримати людину, для якої необхідне продовження лікування стало фінансово недосяжним? Чи бачить система ці витрати після того, як медична програма виконала свою частину роботи?
Держава вже визнає, що втрачені через війну функції потрібно відновлювати. Стоматологічна реабілітація потребує такої самої уваги.
Почати варто з обліку складних випадків після поранення й полону: які втручання потрібні, що реально оплачено, скільки коштує завершити лікування. Далі — визначити прозорий маршрут і спосіб фінансування медично обґрунтованих етапів, що не вкладаються в стандартний ліміт. Це може вимагати перегляду умов програми або окремого механізму для складних випадків. Рішення має спиратися на потребу пацієнта та дані, а не на його здатність знайти благодійника. Ліміт державної оплати зрозумілий. Хто візьме відповідальність за те, що відбувається після нього? Шукаймо відповіді разом.
Читайте такожЯк військовому безоплатно отримати стоматологічні послуги та зубопротезування — пояснюють у МОЗ