Росіяни били балістикою по фізичному ядру мереж мобільних операторів (Київстар, Vodafone, Datagroup) та точках обміну трафіком (UA-IX). Мета була простою — розірвати зв'язність інтернету між регіонами та покласти мобільний зв'язок, щоб паралізувати як цивільних, так і систему оповіщення про ракетні загрози.
Під прицілом опинилися фізичні хаби українських хмарних провайдерів: комерційні дата-центри в Києві (наприклад, інфраструктура рівня КВЦ «Парковий», хаби De Novo, GigaCloud) і на заході України, де зберігалися бекапи державних і великих приватних компаній.
Дісталося й локальним серверним держструктур — удари припали по будівлях міністерств, обласних адміністрацій та МВС, де стояли бази даних і сервери маршрутизації.
Загалом приблизно 10-11 об'єктів різного рівня. Від них пішли «кола по воді». Почалися періодичні жорсткі відвали терміналів у магазинах. Системи ПриватБанку та Монобанку штормило через втрату зв'язку з процесинговими центрами, люди банально не могли розрахуватися за хліб карткою. Зупинялися автоматизовані сортувальні центри «Нової Пошти» — без зв'язку з центральною базою логістика поверталася в кам'яний вік із паперовими накладними.
Збоїло в «Дії»: сам фронтенд працював, але підтягування документів (прав, паспортів, податкових номерів) висіло добами, бо фізичні реєстри Мін'юсту та МВС добряче посікло.
Через відвал eHealth та Helsi лікарі не могли виписати електронні рецепти — видача інсуліну та критичних препаратів в аптеках зупинилася, повернулися паперові рецепти.
Фундаментальна помилка суверенного «Чебурнету»
Росіяни у своїй стратегії припустилися однієї фундаментальної помилки: вони міряли нас по собі і їм потрібна була швидка картинка.
Для Росії втрата ЦОД — це смерть без права на воскресіння. Їхній «суверенний чебурнет» замкнений усередині країни. Вони не можуть перенести бази даних Міноборони, ФСБ або Сбербанку в хмару Amazon чи Google — санкції, параноя та політика ізоляції. У них все фізично стоїть у Рязані, Балаково та Удомлі. Згоріло залізо — згоріли дані. Товариш майор пильнує, щоб нічого не йшло за бугор.
А Україна ще у 2022–2023 роках законодавчо дозволила винести критичні державні бази, реєстри та банківські бекапи у глобальні хмари (AWS, Microsoft Azure, Google Cloud, дата-центри в Польщі та Німеччині). Тому, коли вони били по нашому ЦОДу в Києві, вони знищували просто шматок заліза і локальний кеш. Так, це викликало перебої, провайдерам доводилося добами перебудовувати маршрутизацію.
Але ми піднімали бекапи з Франкфурта чи Варшави, а зв'язок дублювали через розподільну мережу десятків тисяч терміналів Starlink, до яких їхні ракети не дістають. Ми децентралізувалися і пішли у світовий клауд. А вони залишилися сидіти на своїх фізичних серверах у Центральному федеральному окрузі, чекаючи прильоту наших дронів. І дочекалися.
Кінетична денацифікація російського IT
З'ясувалося, що «велика IT-держава» без західних поставок Nvidia, Intel та мережевого обладнання Cisco/Arista не здатна відновлювати свої ЦОД після фізичного знищення. Резервування? Дзеркалювання даних? Ні, не чули. Все трималося на сірому імпорті та соплях.
РФ перебуває під тотальним ембарго на постачання високопродуктивних чипів (Nvidia H100/A100, останні покоління Intel Xeon чи AMD EPYC). Доставити 10-20 «запчастин для ПК» чи споживчих відеокарт через Казахстан — можна. Але притягти контейнери промислових серверних стійок, мультиплексорів та спецплісу (FPGA) для ЦОД — це важка логістична операція, яка займає від 6 до 18 місяців і коштує втроє-впʼятеро дорожче за ринок. Російських аналогів просто немає: процесори «Ельбрус» та «Байкал» фізично не виробляють у потрібних обсягах через відмову тайванської TSMC.
У теорії будь-який IT-гігант повинен мати географічно рознесені ЦОДи зі 100 % резервуванням. Однак в умовах дефіциту заліза росіяни почали економити: основні навантаження згрупували в обмеженій кількості хабів. Одночасне ураження або пошкодження двох ключових вузлів викликало ефект доміно — резервні ЦОДи не витримали перенаправленого трафіку і почали падати під навантаженням.
Разом із ними зникли сотні тисяч ботів, які дуже сильно любили «русский мир» (як свого часу під час бомбардувань Ірану лягла мережа агітаторів за незалежність Шотландії). Дивний новий світ: Росію та Іран можна любити лише за гроші, а правди більше немає — є лише рекламна кампанія з різними бюджетами.
Кола по воді для ВПК та репресивної машини
По РФ також пішли кола по воді, і вдарили вони також в нервову систему. Геоінформаційні сервіси та супутникові знімки «Яндекс.Карти», які використовували їхні логісти, волонтери та військові для маршрутів постачання, відвалилися.
Хмарні потужності Яндекса, задіяні в алгоритмах комп'ютерного зору для російських БПЛА та навчання ШІ трохи підсмажилися.
Системи тотального стеження миттєво осліпли. Інфраструктура ЦОД, що обробляла масиви з камер відеоспостереження («Сфера»/«Оріон»), бази МВС, прикордонників та Єдиний реєстр військовозобов'язаних (ті самі електронні повістки), лягла. Це створило ідеальні сліпі плями для ухилянтів, дезертирів, опозиції та нашої агентури.
Падіння «Яндекс.Пей» та інтеграцій з банківськими API викликало лавиноподібне навантаження на резервні банки (Сбербанк, ВТБ), що призвело до локальних колапсів розрахункових систем.
230 МВт у попіл
У мега-ЦОДі «Яндекса» в Сасово (40 МВт) наші дрони пробили дах прямо над чилерами та генераторами. Без охолодження машзали за 15 хвилин перетворилися на духовку — материнські плати та дефіцитні графічні прискорювачі Nvidia просто стекли на підлогу. У Володимирі (ще 30 МВт) навіть не стали палити саме залізо: просто винесли оптичні колектори й трансформатори, відправивши маршрутизацію всього Центрального округу в мережеву ізоляцію на тижні.
З опорним монстром «Ростелекому» в Удомлі на 80 МВт вийшло ще витонченіше. Оскільки він стоїть впритул до Калінінської АЕС, били не по будівлі, а по високовольтних вузлах і резервуарах із дизелем. Вогонь зжер кабельні естакади, залишивши без охолодження стійки Міноборони — разом із ними поплавилися бази електронних повісток і логістичні накладні ВПК.
Удар по енергоцентру Сбербанку в Балаково (82 МВт) викликав екстрене гасіння серверів і програмний крах масивів даних. Як підсумок — термінали, CRM та внутрішні бази даних компаній, що лежать по всій країні. Смачно, дуже смачно.
Саме виведення з ладу цих конкретних монстрів (загальною потужністю понад 230 МВт) створило той самий апаратний голод. Втрачено десятки тисяч юнітів обчислювальної техніки (зокрема дефіцитні тензорні процесори для ШІ). Заповнити цю дірку сірим імпортом неможливо фізично — потрібні ешелони обладнання, яких виробники зі США та Тайваню Росії просто не продадуть. А якщо й продадуть, то приїде це залізо десь у 2028 році.
Тримайтеся там, у чебурнеті, гарного вам настрою.