«Без дії немає надії. Мемуари про сміливість бути лідеркою». Санна Марін
Основи
У грудні 2019 року 34-річна Санна Марін очолила уряд Фінляндії і стала наймолодшою на той час чинною прем’єр-міністеркою у світі. Вона першою у своїй родині здобула університетську освіту, а згодом очолила урядову коаліцію з п’яти партій, кожною з яких керували жінки. Уже за кілька місяців після її призначення почалася пандемія COVID-19, а у 2022 році Європа зіткнулася з найбільшою безпековою кризою за десятиліття. У мемуарах Марін озирається на чотири роки свого прем’єрства, протягом яких їй довелося ухвалювати складні рішення в умовах постійної невизначеності.
Особливе місце в книжці посідають події, пов’язані з повномасштабним російським вторгненням в Україну. Марін послідовно підтримувала нашу державу, а у 2022 році особисто відвідала Бучу та Ірпінь. Саме за її прем’єрства Фінляндія відмовилася від багаторічної політики військового неприєднання й у квітні 2023 року вступила до НАТО. Поряд із цими історичними рішеннями авторка згадує роботу над реформами у сфері кліматичної політики, соціальної справедливості та рівності.
Водночас Марін відверто розповідає про особисту ціну політичної кар’єри: постійну увагу медіа, втручання у приватне життя та подвійні стандарти, з якими стикаються жінки при владі. Її мемуари дають змогу поглянути на новітню європейську історію очима безпосередньої учасниці подій і водночас простежити, як змінюються уявлення про політичне лідерство. Наскрізна думка книжки, винесена в назву, стосується відповідальності за майбутнє: надію, на переконання Марін, слід підкріплювати конкретними діями.
Читайте такожСанна Марін: «Жодній країні не радила б фінляндизацію»
«Серединні королівства. Нова історія Центральної Європи». Мартін Рейді
Локальна історія
Британський історик Мартін Рейді, професор-емерит Університетського коледжу Лондона, пропонує по-новому поглянути на історію Центральної Європи, розширивши звичні географічні межі регіону. Поряд із Польщею, Чехією та Угорщиною він розглядає історію Німеччини, Швейцарії та України, простежуючи зв’язки між народами, чиї долі впродовж століть тісно перепліталися.
Охоплюючи майже дві тисячі років — від часів Римської імперії до подій початку XXI століття, — Рейді розповідає про постання й занепад держав, суперництво імперій, релігійні конфлікти та постійне перекроювання кордонів. Водночас Центральна Європа постає одним із важливих осередків інтелектуального й культурного життя континенту. Саме тут зародилася Реформація, поширювалися ідеї Просвітництва, розвивалися романтизм і симфонічна музика, формувався модерний націоналізм. Співіснування різних народів, мов і релігій породжувало численні суперечності, але й сприяло культурному обміну та появі нових ідей.
Поряд із масштабними історичними процесами автор знаходить місце для несподіваних сюжетів. Наприклад, звертається до середньовічних уявлень про песиголовців — міфічних істот із собачими головами, в образі яких відбивалися страхи перед чужинцями та невідомими землями. Такі деталі допомагають зрозуміти, як люди різних епох сприймали навколишній світ і тих, хто жив за його уявними межами. Поєднуючи політичну й культурну історію з історією ідей та вірувань, Рейді показує Центральну Європу в усій складності її минулого й пояснює, чому досвід цього регіону настільки важливий для розуміння сучасного континенту.
В епіцентрі бурі: Модернізм в Україні, 1900–1930-ті
ArtHuss
Упродовж десятиліть творчість багатьох митців, які працювали в Україні на початку ХХ століття, зараховували до так званого «російського авангарду», залишаючи поза увагою культурне середовище, у якому митці формувалися. Книжка пропонує переглянути усталені уявлення про мистецтво цього періоду та простежити розвиток українського модернізму в контексті європейських художніх процесів. Видання є українським перекладом каталогу однойменного міжнародного виставкового проєкту, який уперше представили 2022 року в Національному музеї Тіссен-Борнемісса в Мадриді, а згодом — в інших європейських музеях.
У центрі дослідження — мистецьке життя Києва, Харкова та Одеси в перші десятиліття ХХ століття, коли війни, революції, боротьба за українську державність і становлення радянського режиму докорінно змінювали суспільство. Попри політичні потрясіння, цей час позначило виняткове розмаїття художніх пошуків. Олександр Богомазов експериментував із кубофутуризмом, Михайло Бойчук та його послідовники зверталися до візантійського мистецтва й українських народних традицій, а художники «Культур-Ліги» працювали над розвитком сучасної єврейської культури мовою їдиш. У Харкові Василь Єрмілов розвивав конструктивізм, а Вадим Меллер, Анатоль Петрицький та інші сценографи експериментували з оформленням театральних вистав. Книжка охоплює широкий спектр мистецьких практик — від живопису, графіки та скульптури до колажів, театральних декорацій і кінематографа.
Читайте такожХудожники Культур-Ліґи: київський єврейський авангард на карті світового мистецтва
Над виданням працювали дванадцять дослідників мистецтва, зокрема фахівці Національного художнього музею України. Сімнадцять есеїв, доповнених численними репродукціями, дають змогу простежити творчі зв'язки між митцями, розвиток художніх осередків і вплив історичних обставин на їхню діяльність. Окрему увагу приділено сталінським репресіям 1930-х років, унаслідок яких багатьох представників української культури було знищено, а їхні твори вилучено з публічного простору або втрачено. Сьогодні, коли російська агресія знову загрожує українській культурній спадщині, дослідження та належне представлення цього мистецького доробку набувають особливого значення.
Збірка «Бути у світі» (упоряд. Анна Вовченко)
Видавництво Старого Лева
У 2022 році, допомагаючи відбудовувати Чернігівщину, художник Ярослав Футимський помітив на металевих воротах напис російською «Дети». На одній стулці було написано «Де», на іншій — «ти», і звичне слово перетворилося для нього на запитання про власне місце у війні та світі. Із цього епізоду починається вступне слово до збірки «Бути у світі», упорядкованої Анною Вовченко в серії «Бібліотека Українського ПЕН». Видання об’єднує есеї українських письменників, філософів, журналістів і культурних діячів, які раніше опублікували на сайті «Суспільне Культура» в межах фокус-теми Українського ПЕН 2025 року.
Автори звертаються до різних вимірів життя під час повномасштабної війни. Серед порушених тем — досвід окупації, коли звичні моральні оцінки часто не враховують обставин виживання; своєрідна «цензура болю», що змушує людину применшувати власні страждання, порівнюючи їх із чужими; пам’ять про загиблих і пошук слів, якими можна розповісти про втрату. Поряд з особистими свідченнями постають філософські питання про те, як війна змінює межі нашого світу, уявлення про дім, власну ідентичність та стосунки з іншими.
Окрема лінія збірки — присутність України у світовому культурному та інформаційному просторі. Автори розмірковують про вплив російських імперських наративів, особливості висвітлення війни західними медіа та труднощі порозуміння з міжнародними аудиторіями. Водночас вони звертають увагу на щоденну працю письменників, перекладачів, дипломатів і культурних діячів, які через книжки, виставки, дискусії та особисті зустрічі знайомлять світ з Україною. Різні за інтонацією та поглядами, ці есеї порушують спільне питання: як навчитися розповідати про досвід так, щоб бути почутими, і водночас залишатися відкритими до досвіду інших.
«Чому цей світ? Біографія Кларісе Ліспектор» Бенджамін Мозер
Видавництво Анетти Антоненко
У Бразилії Кларісе Ліспектор стала літературною легендою. Її порівнювали з Вірджинією Вулф, називали бразильським сфінксом: виразна зовнішність і небажання розкривати подробиці приватного життя посилювали ореол загадковості довкола письменниці. Проте історія Ліспектор почалася далеко від Південної Америки. Вона народилася 1920 року в містечку Чечельник на Поділлі в єврейській родині, яка невдовзі емігрувала до Бразилії, рятуючись від погромів. Американський письменник і перекладач Бенджамін Мозер простежує її життєвий і творчий шлях, намагаючись з'ясувати, як родинна історія, особисті переживання та культурне середовище вплинули на формування однієї з найвидатніших письменниць ХХ століття.
Ліспектор дебютувала 1943 року романом Perto do coração selvagem («Поряд з диким серцем»), який привернув увагу критиків незвичною для тогочасної бразильської літератури манерою письма. Замість традиційного розвитку сюжету письменниця зосереджувалася на внутрішньому житті людини, її думках, відчуттях і спробах осягнути власне існування. Мозер шукає витоки цієї своєрідності в єврейському корінні Ліспектор, її зацікавленні філософією та в складних родинних обставинах. Він розповідає про роки, які письменниця провела в Європі та США як дружина дипломата, непрості стосунки з близькими, материнство, розлучення й повернення до Бразилії, де вона продовжувала писати романи, оповідання та газетні колонки. Окреме місце в дослідженні посідає єврейська містична традиція, у якій біограф вбачає один із ключів до розуміння її творчості.
Працюючи над книжкою, Мозер збирав матеріали на трьох континентах, досліджував листування, рукописи, інтерв'ю та спогади сучасників. Він прагне відокремити документально підтверджені обставини життя Ліспектор від численних міфів, що виникли навколо її постаті, зокрема за участі самої письменниці. Видана англійською 2009 року, біографія стала фіналісткою премії Національного кола книжкових критиків США.
«Історія України для дорослих». Іван Дерейко, Олег Криштопа
Видавництво Stretovych
Хто і навіщо переписував українську історію? Чому одні історичні постаті перетворилися на національних героїв, а інші залишили по собі суперечливу спадщину? І скільки з того, що ми знаємо про власне минуле, насправді є усталеними міфами? Історик Іван Дерейко та письменник і журналіст Олег Криштопа, відомі також завдяки спільному ютуб-проєкту «Історія для дорослих», пропонують доступний і подекуди іронічний погляд на історію України. Їхня книжка охоплює величезний часовий проміжок — від появи найдавніших людей на українських землях понад мільйон років тому до подій сучасності.
Автори зосереджуються на ключових історичних процесах, що впливали на формування української державності та національної ідентичності. Розповідають про політичні рішення козацьких гетьманів, боротьбу за незалежність, численні спроби знищення української культури та механізми творення імперських історичних міфів. Особливу увагу приділяють розмежуванню документально підтверджених фактів та легенд і пізніших інтерпретацій минулого. Завдяки цьому знайомі зі шкільних років події постають у ширшому контексті, а їхні причини й наслідки стають зрозумілішими.
Прикметна риса видання — поєднання історичного матеріалу з гумором і сучасною популярною культурою. Ілюстрації, карти, інтернет-меми, згадки про пісні та кіно допомагають авторам пояснювати складні теми без надмірної академічності.
«Безбар’єрність. Шлях до універсального суспільства». Масахіто Моріяма
Лабораторія
Наскільки доступним можна вважати місто, якщо частина його мешканців щодня стикається з перешкодами, яких інші навіть не помічають? Японський політик і державний діяч Масахіто Моріяма пропонує поглянути на безбар’єрність як на важливу складову суспільного розвитку. Автор добре знає цю сферу зсередини: працюючи в Міністерстві транспорту Японії, він брав участь у розробленні законодавства щодо доступності громадського транспорту, а згодом долучився до ширших реформ у сфері безбар’єрності. У книжці Моріяма простежує, як Японія поступово переходила від усунення окремих фізичних перешкод до концепції універсального суспільства, що враховує потреби людей різного віку, фізичних можливостей і життєвих обставин.
Спираючись на власний професійний досвід, автор розповідає про практичний бік цих перетворень: встановлення ліфтів та ескалаторів, модернізацію транспортної інфраструктури, розроблення законів і механізмів їхнього впровадження. Значну увагу приділяє труднощам, із якими стикаються реформатори, — від обмеженого фінансування та інституційних суперечностей до необхідності узгоджувати інтереси держави, бізнесу й громадян. Моріяма також пояснює принципи універсального дизайну, за якими простір і послуги від початку проєктують з урахуванням якомога ширшого кола користувачів.
Уперше опублікована в Японії 2011 року, книжка показує, скільки послідовної роботи стоїть за рішеннями, які поступово змінюють повсякденне життя людей. Для України, де війна загострила потребу в доступній інфраструктурі та переосмисленні громадських просторів, японський досвід дає важливий матеріал для роздумів про те, як перетворити принципи інклюзивності на дієву державну політику.
«Гегемонія. ШІ, ChatGPT та перегони, які змінять світ». Пармі Олсон
Vivat
Поява ChatGPT наприкінці 2022 року стала для мільйонів людей першим близьким знайомством із генеративним штучним інтелектом. Проте за технологією, яка стрімко увійшла в повсякденне життя, стояли десятиліття наукових досліджень, значні інвестиції та суперництво компаній, що прагнули здобути лідерство в новій галузі. Британська журналістка Пармі Олсон відтворює історію цих перегонів, зосереджуючись на ключових учасниках — OpenAI та DeepMind.
Авторка простежує, як прагнення розробників створити безпечний і корисний для людства штучний інтелект поступово зіткнулося з комерційними інтересами технологічних корпорацій. Придбання DeepMind компанією Google, багатомільярдні інвестиції Microsoft в OpenAI, боротьба за фінансування та обчислювальні ресурси впливали на напрям досліджень і швидкість упровадження нових розробок. Показовою стала історія Google: її науковці ще 2017 року розробили архітектуру трансформерів, що згодом лягла в основу ChatGPT, однак власний розмовний ШІ-сервіс Bard компанія представила широкій аудиторії вже після успіху конкурента. Авторка також розглядає проблеми, які супроводжують поширення генеративного ШІ: упередження в навчальних даних, ризики дезінформації, недостатню прозорість розробок і концентрацію технологічної влади в руках кількох корпорацій.
Пармі Олсон багато років висвітлює технологічну індустрію: працювала у Forbes і The Wall Street Journal, а нині є оглядачкою Bloomberg Opinion. У цій книжці вона спирається на власні журналістські розслідування та інтерв'ю з учасниками подій, поєднуючи історію технологічних відкриттів із портретами людей, які стоять за ними. Завдяки цьому книжка здається радше хронікою корпоративного суперництва, ніж технічним посібником. У 2024 році вона здобула премію Financial Times та Schroders за найкращу бізнес-книжку року.
«Несподівана подорож. Як знайти силу, надію та не втратити себе у догляді за близькими». Емма Хемінг Вілліс
Yakaboo Publishing
Коли Брюсу Віллісу діагностували лобно-скроневу деменцію, його дружина Емма вийшла з лікарського кабінету з інформаційною брошурою та майже без розуміння, як жити далі. Попереду були організація догляду за чоловіком, виховання двох доньок і поступове усвідомлення того, що звичне родинне життя змінюється. Саме цей досвід ліг в основу книжки. Згодом авторка стала активісткою у сфері підтримки родин, які зіткнулися з лобно-скроневою деменцією, та поширення знань про захворювання.
Особливу увагу Емма приділяє психологічному стану тих, хто здійснює догляд. Страх, розгубленість, почуття провини, виснаження та самотність нерідко супроводжують щоденну турботу про людину з деменцією, однак залишаються поза увагою оточення. Спираючись на особистий досвід, сучасні дослідження та рекомендації лікарів, психологів і фахівців із догляду, авторка пояснює особливості деменції, розповідає, як пристосовуватися до змін у поведінці близької людини, знаходити підтримку та зберігати власні сили. Вона також порушує питання, яке часто викликає внутрішній конфлікт: як дозволити собі відпочинок і особисте життя, коли хтось поруч постійно потребує допомоги?
Уперше видана англійською 2025 року, «Несподівана подорож» увійшла до списку бестселерів The New York Times. Її особливість — поєднання відвертої родинної історії з практичними порадами фахівців. Завдяки цьому книжка виходить за межі досвіду однієї відомої сім’ї та порушує ширшу проблему становища людей, на яких покладається тривалий догляд за рідними. Емма Хемінг Вілліс пропонує переосмислити уявлення про самовідданість і відповідальність, нагадуючи, що потреби людини, яка піклується про інших, також заслуговують на увагу.
«Точка опори». Анастасія Гергеліжіу
Віхола
Застібнути ґудзик, підняти чашку чи зробити кілька кроків — звичні дії, про складність яких більшість людей навіть не замислюється. Однак для людини, яка втратила кінцівку, вони можуть вимагати тривалого навчання та значних зусиль, навіть за наявності сучасного протеза. Наукова журналістка Анастасія Гергеліжіу у книжці «Точка опори» простежує історію протезування від найдавніших знахідок у Стародавньому Єгипті до біонічних конструкцій, здатних реагувати на сигнали м'язів. Авторка розповідає, як змінювалися матеріали й технології, удосконалювали хірургічні методи та підходи до реабілітації.
Окрему увагу Гергеліжіу приділяє можливостям сучасної медицини та перспективним дослідженням. За яких умов можна пришити ампутовану кінцівку або пересадити донорську? Наскільки наука наблизилася до вирощування нових кінцівок? Як працюють протези з електронним керуванням і чи можливо відновити відчуття дотику за допомогою новітніх технологій? Авторка доступно пояснює принципи роботи складних пристроїв, їхні переваги та обмеження. Наукові пояснення доповнюють історії людей, які зуміли пристосуватися до життя після ампутації: наприклад, піаніста Пауля Вітгенштайна, який продовжив музичну кар'єру після втрати правої руки, барабанщика гурту Def Leppard Ріка Аллена та художниці Лоренци Беттнер, яка малювала, тримаючи пензель ротом або ногами.
Книжка охоплює також протезування тварин, розвиток допоміжних технологій і питання суспільного ставлення до інвалідності. Гергеліжіу звертає увагу на проблеми, які неможливо розв’язати самими лише технічними новаціями: недоступність громадських просторів, побутові бар’єри та упереджене ставлення до людей з інвалідністю. В умовах російсько-української війни, коли дедалі більше військових і цивільних потребують протезування та реабілітації, ця тема набуває особливої актуальності.
Читайте такожВід війни до забутих імперій: 9 новинок художньої літератури