«Ми тебе не чекали». Артем Чех
Meridian Czernowitz
Новий роман письменника й військовослужбовця Артема Чеха, у центрі якого — самотність, пам’ять, мистецтво та пошук свого місця після повернення з фронту.
Художник Іван Труш, який став військовим, дивом виживає після бою на сході України, де гине весь його підрозділ. Опритомнівши в госпіталі, він дізнається з новин, що його також вважають загиблим, однак не поспішає виправляти помилку. Труш інкогніто повертається до Києва, де спостерігає за життям, із якого офіційно вже зник, і за тим, як знайомі реагують на звістку про його загибель. Усе навколо залишилося на місці, але для нього вже стало іншим. Герой намагається зрозуміти, чи може знову стати частиною цього життя.
Поштовхом до роману стала реальна історія військового, якого в одному із сіл помилково визнали загиблим і помістили його фотографію на меморіалі разом зі світлинами інших полеглих. Коли чоловік повернувся, його зображення просто закрили чорним целофаном. Спершу Чех задумував цю історію як чорну комедію про посмертне героїзування людей, яких за життя могли не помічати, але під час роботи текст, за словами письменника, переріс у «світлу трагедію». Фронтова частина роману водночас спирається на власний досвід автора під Бахмутом, хоча подальша історія героя є художньою вигадкою.
Ім’я головного героя відсилає до українського художника початку ХХ ст. Івана Труша. Одним із лейтмотивів його творчості була самотня сосна: художник неодноразово звертався до цього образу, малюючи її в різні пори року й дня. У Чеха цей мотив стає образом людини, яка не почувається цілком своєю ані на війні, ані після повернення до цивільного життя.
«Нуль». Щепан Твардох
Фабула
Роман польського письменника Щепана Твардоха про російсько-українську війну, задум якого виріс із численних поїздок автора на фронт. Від кінця 2022 року Твардох допомагає українським військовим, організовує збори та особисто привозить автомобілі, дрони й інше обладнання. Спочатку він працював над нонфікшн-книжкою, яку йому запропонував написати німецький видавець, проте зрештою обрав форму роману.
Головний герой — сорокатрирічний польський історик із позивним Кінь, який воює разом з українськими морпіхами на невеликому плацдармі на лівому березі Дніпра. Відрізаний річкою клаптик землі не можна віддати, хоча врятувати його майже неможливо. Довкола — багнюка, холод, обстріли, постійне дзижчання дронів і бліндаж, що радше нагадує яму в землі. Поруч із Конем — добровольці й мобілізовані, досвідчені військові й ті, хто не хотів опинитися на фронті. Сам він залишив у Польщі зруйноване попереднє життя, але минуле наздоганяє його і тут: у спогадах про людей, яких він утратив або залишив позаду, у складній історії власної родини.
Назва роману походить із військової лексики: «нулем» називають першу лінію українських позицій, за якою починається сіра зона. До цього простору Твардох звужує і перспективу роману: кілька людей поруч, кілька метрів позиції й найближчий відрізок часу, який треба пережити. Страх, виснаження, забобони, короткі моменти близькості й звичайні жести турботи стають частиною фронтової повсякденності. Герої втомлюються, сумніваються, сваряться, бояться і прив’язуються одне до одного, а звичні уявлення про мужність, дружбу й відповідальність поступово змінюються під тиском війни.
Книжка вже отримала кілька помітних відзнак у Польщі. «Нуль» став лауреатом Bestseller Empiku 2025 у категорії «Художня література» та премії Ambasador Nowej Europy 2025, якою відзначають книжки, що осмислюють сучасну Європу й переосмислюють усталені уявлення про неї. У 2026 році роман також увійшов до фінальної сімки Літературної премії Nike — однієї з найвідоміших літературних нагород Польщі.
«Людська нора, голод і Бог на війні». Валерій Пузік
Vivat
Книжка письменника, художника й військовослужбовця Валерія Пузіка про повсякдення української піхоти. В її основі — безпосередній фронтовий досвід автора, зокрема сорок днів, проведених наприкінці 2025 — на початку 2026 року на піхотній позиції.
Центральним образом книжки стає нора — підземне укриття, у якому військові сплять, їдять, чергують і перечікують обстріли. Вона захищає, але водночас зводить увесь доступний простір до кількох метрів і змушує людей тижнями жити пліч-о-пліч. Пузік фіксує цю повсякденність через конкретні деталі: цвілий хліб, протигази на стінах, нестачу води й зв'язку, розмови між побратимами та трьох котів, які також отримують позивні. У цьому замкненому просторі звичний плин часу поступово розмивається, а їжа, тепло, сон, зв'язок із домом і присутність людей поруч набувають особливої ваги.
Фрагментарною є й структура книжки. Датовані щоденникові записи поєднані з есеїстикою, драматургічними фрагментами та поезією, а текст доповнюють фронтові фотографії, малюнки, примітки й коментарі. Через цю мозаїку спостережень, розмов і зафіксованих станів Пузік передає не лише досвід сорока днів на позиції, а й поступове повернення з неї — до іншого відчуття часу, тіла, дому й людей поруч.
«Журавлі, віхалка й абрикосова теніска. Рік зі спогадів про прадіда». Мар’яна Осадчук
Лабораторія
Дебютний роман Мар’яни Осадчук про родинну пам’ять, втрату і зв’язок між поколіннями.
Після смерті прадіда Андрія його правнучка Олеся знову й знову пригадує пов’язані з ним епізоди. Із родинних переказів і побутових деталей поступово постає чоловік, який працював, доглядав сад і пасіку, заварював правнукам жасминовий чай і знаходив для них козяче молоко, а разом із його портретом складається й історія кількох поколінь. Тут є сімейні застілля і давні образи, жарти, пісні біля ставка, старі фотографії та речі, цінність яких стає зрозумілою лише з часом. Через ці невеликі історії роман говорить про втрату, дім і пам’ять про людей, чия присутність продовжує відчуватися в житті родини.
Книжка виросла з особистої історії самої Осадчук. Вона планувала записати розповіді прадіда на диктофон, але не встигла, і перший текст майбутнього роману написала в ніч після його смерті. Згодом авторка почала збирати родинні історії, записувати розмови з прабабою, разом із мамою оцифровувати старі фотографії та вивчати українські діалекти. Першу версію рукопису авторка завершила ще до повномасштабного вторгнення, але у 2022 році повернулася до неї й почала переписувати, змінивши персонажів і структуру. Форму роману Осадчук зрештою вибудувала навколо асоціативної пам’яті — речей, запахів, смаків і слів, за якими відкриваються окремі епізоди минулого
«Тео з Ґолдена». Аллен Левай
Vivat
Камерний роман сучасного американського письменника Аллена Левая про маленьке місто, випадкові зустрічі й зв’язки, що виникають між незнайомими людьми у перекладі Ірини Веремій.
Навесні до невеликого містечка на американському Півдні прибуває 86-річний Тео — португалець, який майже нічого не розповідає про своє минуле й ставить значно більше запитань, ніж дає відповідей. У місцевій кав’ярні він бачить дев’яносто два портрети мешканців, створені місцевим художником, і вирішує купувати їх по одному та дарувати людям, які на них зображені. Кожна така зустріч стає приводом для розмови, і Тео поступово дізнається про чужі втрати, родинні труднощі, самотність і невисловлені почуття. Він дедалі більше зближується з мешканцями Ґолдена, хоча причина його появи в місті довго залишається загадкою.
Не менш цікава й історія появи книжки. Левай писав роман під робочою назвою There Was an Old Man і не планував його публікувати, однак друзі переконали автора не залишати рукопис у шухляді. У жовтні 2023 року роман вийшов самвидавом. Просувати книжку Леваю допомагала його племінниця Арон Річі: вона розповідала про неї у Facebook-групах і зверталася до книжкових клубів, а сам письменник за можливості приїздив на зустрічі з читачами. До кінця 2023 року продали близько трьох тисяч примірників, за 2024-й — вже 25 тисяч, а навесні 2025-го продажі зросли приблизно до тисячі книжок на день. У жовтні того ж року права на роман придбало Atria Books.
«Залізний король». Моріс Дрюон
Апріорі
Перший роман семитомного циклу французького письменника Моріса Дрюона «Прокляті королі» і одна з найвідоміших історичних саг XX століття. Роман уперше вийшов 1955 року; тепер «Залізного короля» вперше вийшов українською (перекладач – Олег Лесько).
Франція, 1314 рік. Країною править Філіп IV Вродливий. Після багаторічного переслідування ордену тамплієрів великого магістра Жака де Моле страчують на вогнищі. Легенда приписує йому прокляття, звернене до короля, папи Климента V та інших причетних до розправи. Тим часом криза назріває і всередині королівської родини: при дворі спалахує скандал через подружню невірність невісток Філіпа, його донька Ізабелла відіграє важливу роль у викритті, а Робер д’Артуа намагається повернути графство Артуа, яке вважає своєю законною спадщиною. Особисті образи, родинні конфлікти й суперечки за майно дедалі тісніше переплітаються з великою політикою та загрожують стабільності династії Капетингів.
Дрюон будує роман як політичну драму з великим ансамблем історичних персонажів. У центрі тут радше придворні інтриги, суди, переговори, родинні союзи та боротьба за спадщину, ніж масштабні битви. Саме здатність перетворити середньовічну династичну історію на напружену прозу згодом привернула до циклу увагу Джорджа Р. Р. Мартіна. Коли цикл перевидали англійською, Мартін написав до нього передмову де назвав серію «оригінальною грою престолів» і згадував романи Дрюона серед джерел натхнення. Цикл також двічі екранізували для французького телебачення.
«Один, ані один і сто тисяч». Луїджі Піранделло
Вавилонська бібліотека
Один із найвідоміших романів італійського письменника кінця ХІХ - початку ХХ ст. Луїджі Піранделло про мінливість людської ідентичності.
Вітанджело Москарда живе цілком упорядкованим життям, доки одного дня дружина мимохідь не зауважує, що його ніс трохи скошений праворуч. Сам Москарда ніколи цього не помічав, і ця дрібниця несподівано змушує його замислитися: якщо навіть власну зовнішність він сприймає інакше, ніж інші, наскільки відрізняються їхні уявлення про його характер і вчинки? Усвідомивши, що в очах оточення існують безліч різних Москардів, герой починає руйнувати усталені уявлення людей про себе. Випадкове зауваження дружини запускає дедалі радикальніший експеримент із власним життям.
Піранделло працював над романом із великими перервами багато років: перші задуми датують 1909-м, а окремою книжкою він вийшов 1926 року. Тут особливо виразно постають теми, що проходять крізь усю творчість письменника: образи й ролі, які закріплюють за людиною інші, множинність особистості та неможливість звести її до єдиного незмінного «я». Філософські питання Піранделло поєднує з комічним і абсурдним.
У 1934 році письменник отримав Нобелівську премію з літератури за за сміливе й винахідливе оновлення драматичного та сценічного мистецтва. Нове видання «Вавилонської бібліотеки», приурочене до сторіччя першого книжкового видання роману, вийшло в перекладі Тараса Лазера.
«Місто перемоги». Салман Рушді
Фабула
Історичний роман із магічними елементами, у якому Салман Рушді переосмислює історію середньовічної Південної Індії через народження, розквіт і занепад вигаданої імперії. Книжка стилізована під скорочений переклад епосу «Джаяпараджая» — «Перемога й поразка», нібито написаного головною героїнею Пампою Кампаною. Реальні історичні події тут сусідять із чарами, вигаданими персонажами та свідомими анахронізмами, а історія постає мінливою оповіддю, яку можна створювати, оскаржувати й переписувати.
Пампі дев’ять років, коли після загибелі матері її обирає своїм вмістилищем богиня й наділяє надзвичайними здібностями та життям завдовжки 247 років. Згодом із подарованого Пампою чарівного насіння постає місто Біснага, а сама вона нашіптує його мешканцям їхнє минуле, спогади та родинні історії. Вона прагне побудувати державу, де жінки матимуть рівні з чоловіками можливості, а різні віри зможуть співіснувати. Протягом наступних століть змінюються правителі, починаються війни, виникають нові союзи й релігійні конфлікти, а Пампа спостерігає, як створене нею місто знову й знову змінюється під впливом боротьби за владу та людських амбіцій.
В основі Біснаги — історія Віджаянагарської імперії та її столиці, що постала на півдні Індії у XIV ст. й пережила розквіт у XV–XVI ст. Рушді використовує історичний матеріал вільно, поєднуючи реальних правителів і події з вигадкою та магією. Попри масштаб у понад два століття, роман зберігає жвавий, іронічний і подекуди авантюрний тон, а неназваний оповідач раз у раз нагадує про умовність будь-якої версії минулого. Серед головних тем книжки — влада, релігійна нетерпимість, становище жінок і роль оповіді у збереженні пам’яті. «Місто перемоги» Рушді завершив ще до нападу на нього в серпні 2022 року. Переклав роман Ігор Андрущенко.
«Масло». Асако Юдзукі
Читаріум
Книжка вийшла в Японії 2017 року й була натхнена реальною справою Канае Кідзіми, відомої в медіа як «вбивця зі шлюбного полювання». Кримінальна історія стає для Юдзукі відправною точкою для розмови про те, як суспільство контролює жіночу зовнішність, апетит і сексуальність. Особливу роль у романі відіграє їжа — як джерело задоволення, спосіб турботи й своєрідна мова, через яку героїні говорять про власні бажання та потреби.
Журналістка Ріка Мачіда хоче написати матеріал про Манако Каджії, засуджену за вбивства кількох самотніх чоловіків. Її справа привертає величезну увагу медіа, причому предметом обговорення стають і злочини, і зовнішність Каджії. Публіку особливо дивує, що повна жінка, далека від усталених стандартів краси, могла привертати увагу заможних чоловіків. Каджії відмовляється спілкуватися з пресою, доки Ріка не надсилає їй листа з проханням поділитися рецептом яловичого рагу. Так починаються їхні зустрічі й розмови про вершкове масло, домашню кухню, ресторани та сезонні продукти. Ріка сподівається через гастрономію наблизитися до історії Каджії, однак розмови поступово впливають і на неї саму — змінюють її ставлення до їжі, власного тіла, роботи та життя, вибудуваного довкола чужих очікувань.
Каджії залишається в романі суперечливою фігурою: вона провокує й маніпулює, а її погляди на жінок часом далекі від феміністичних. Через взаємини двох героїнь Юдзукі досліджує мізогінію й стигматизацію повного тіла, а поруч із ними — працю турботи, дружбу, апетит і право на задоволення. Після виходу англійського перекладу Поллі Бартон у 2024 році «Масло» стало міжнародним бестселером і книжкою року за версією Waterstones. Українською книжку переклала Тетяна Корчук.