Як суспільство сприймає виробників
У суспільстві часто можна почути думку, що буцімто війна вигідна виробникам озброєння. Заступниця міністра оборони Ганна Гвоздяр з цим не погоджується.
«Визнаймо, що «оборонка» як галузь і як місце роботи для людей – точно не найкраще. Попри те, що в галузі чимало грошей, це водночас і небезпека, і не завжди комфортні умови праці. В той же час наші фахівці за свої обігові кошти продовжують впроваджувати інновації, удосконалювати озброєння, працюють з військовими на фронті», – зазначає заступниця міністра.
За її словами, «мабуть, є люди, яким вигідно, щоб війна продовжувалася», але галузь загалом навпаки робить усе, щоб війну закінчити: «Саме так у нас і з'являються інновації». Як приклад, вона наводить відповідь ринку на масштабування російських шахедів з турбореактивним двигуном.
«Озброєння – в принципі складний бізнес. І наші виробники відчувають певні складнощі з комунікацією з партнерами, тому що вони якраз таки працюють на свою державу, на результат», – каже Гвоздяр.
Водночас Павло Єлізаров, засновник підрозділу спецпризначення Lasar’s Group, колишній очільник малої ППО (січень-липень 2026-го) (мобільні вогневі групи, які збивають шахеди кулеметами, дронами-перехоплювачами тощо, – LB.ua), вважає, що значна частина “ринку” дронів – не про перемогу: «Понад 50% виробників дронів — це просто бізнес-проєкти для заробляння грошей. Тому це – шкода країні».
Роль держави у розвитку українського ОПК
Першим завданням держави Ганна Гвоздяр називає юридичні бар'єри:
«Галузь потребує правильних інструкцій, що робити, яким чином, що далі треба для того, щоб бізнес міг розуміти, чого від нього очікує кінцевий споживач».
Другим — фінансування. Гвоздяр описує нинішню систему так: «У нас є гранти та “Brave1”, які розвивають маленьких виробників. Далі – “долина смерті” (період, коли розробка вже вийшла з грантової стадії, але ще не має замовлень для серійного виробництва, – LB.ua), а потім масштабування підприємств державної форми власності. Це те, як, на жаль, на сьогоднішній день ця система влаштована».
У планах Міноборони — почути від військових, чим вони збираються воювати і яким вони бачать своє озброєння, і за прозорими правилами вкладати кошти в розвиток. А також урівняти приватних і державних виробників.
«Якщо ще роки чотири тому це було справедливо, адже основна оборонка була сконцентрована на державних підприємствах, то сьогодні ринок сильно виріс. І для війська без різниці, хто їм постачає озброєння і техніку, приватний чи державний виробник», – вважає Гвоздяр.
Бізнес цю підтримку від держави відчуває, каже Станіслав Хутор, CEO F-Drones. За його словами, держава пліч-о-пліч іде з виробниками всю дорогу і «сказати, що держава не допомагає, це буде відвертою неправдою». Як приклад він наводить бронювання: лише завдяки команді Міноборони вдалося змінити відсоток у постанові, порівняно з початковою версією документа.
«Так, він болючий, так, він не 100%, так, є втрати. Чи це найкращий варіант, виходячи з того, що було? Ні. Але час покаже. Чи буде боляче далі? Я думаю, що може бути», – підсумував Хутор.
Ідеться про постанову Кабміну, яка обмежила бронювання на підприємствах ОПК і паливно-енергетичного комплексу 95% військовозобов'язаних працівників замість попередніх 100%. Квоту понад 95% можна отримати лише за окремим рішенням Міноборони чи Міненерго з урахуванням рекомендацій створеного цією ж постановою Координаційного центру з організації бронювання.
Читайте такожБронювання працівників ОПК: галузь називає пропоновані 85 % загрозливими. Міністерства поки не дають пояснень (ДОПОВНЕНО)
Максим Васильченко, голова правління Ради зброярів згадує, що на початку повномасштабного вторгнення держава досить широко відкрила свої руки до співпраці з виробниками. Але тепер, каже він, людей у Міноборони й вищих кабінетах поменшало.
«Галузь дефенсу велика, а займається нами по суті сьогодні одна людина, яка не може працювати 48 годин на добу, і це правда. Ми як галузь заслуговуємо якесь маленьке міністерство, яке б займалося всіма відкритими питаннями, але ми розуміємо, що сьогодні немає такої можливості», – пояснює Васильченко.
Тому, за його словами, асоціації намагаються давати державі «вже не просто проблематику, а ще й готові рішення».
Щодо оцінки ефективності Української держави учасники із залу мали різні погляди. Єлізаров наголосив: «мені подобаються українці, мені не подобається українська держава, вона дуже неефективна», і оцінив її роботу «по 10-бальній шкалі на двійку». Керівниця фонду Dignitas Любов Шипович не погодилася: «В нашій країні все-таки демократія, і держава – це ми. Давати собі оцінку 2, якось не хочеться». Вона нагадала, що у 2008 році важко було уявити відкриті вакансії в Генштаб чи Міноборони, а тепер там працюють люди, яких оборонний сектор «перетягує до себе».
Гвоздяр відповіла Єлізарову запрошенням:
«Завжди є можливість прийти в державу і робити зміни, це абсолютно не заборонено. Дуже складно набрати людей. Павла чекаємо назад на службу і будемо раді робити з ним великі справи».
Васильченко згадав схоже налаштування щодо цього питання: «Я не раз теж кидав камінь в город Міністерства оборони. Але мені сказали: Максим, ну якщо ти знаєш, як робити, заходь, роби. І я трошки присів».
Як виграти технологічну гонку
Ганна Гвоздяр визнає: за який компонент не візьмися, «Росія завжди на крок попереду», бо її союзники виробляють найбільше озброєння, а демократичні партнери давно згорнули власні виробництва, наприклад вибухівки чи ракетного озброєння. Українська відповідь, на її думку, народжується з дефіциту.
«Як взагалі з'явилися дрони? Закінчилася артилерія, тому в нас з'явилися FPV-дрони. Якби в нас з вами була інша ситуація в морі, то, мабуть, і не з'явилися морські дрони».
Ключ Гвоздяр бачить в єдності та взаємодії, зокрема з розвідками: «У розвідках значно більше інформації про те, що готує ворог, до чого нам треба готуватися, як може виробник до цього підготуватися. Такі платформи для взаємодії ми зараз теж готуємо».
Марія Берлінська відповіла на головне питання дискусії прямо – «Ми не виграємо зараз технологічну війну». Росіяни, каже вона, «дуже чудові в масштабуванні», а там, де відстають, це «питання їхньої корупції та ідіотизму. Але це часто не наш здобуток».
«Будьмо відверті, наша мілтек-галузь на відсотків 80+ побудована з лайна і палок, насправді. І якогось супер-рокет-сайєнсу в нас дуже мало. Переважно це просто ми з дуже простих матеріалів, винахідливості наших бійців, наших інженерів створили оцей технологічний щит. Чи його можна повторити? Звісно, можна», – вважає Берлінська.
Перевагу, на її думку, треба шукати в досвіді: брати найкращі кейси підрозділів, масштабувати їх і вкладати ресурс у те, що працює, а не в те, що звично, «згідно, відповідно, в межах і в спосіб».
Щодо Європи Берлінська тримається тези, що «Україна – це воля без економіки, а Європа – це економіка без волі», тож треба «втягувати їхній ресурс по максимуму». Іноземні інвестори, за її словами, вже кажуть їй: «Знаєте, чому інвестую в український мілтек? Тому що, коли в нас почнеться, я хочу знати, кому дзвонити».
Втім, Берлінська вважає, що Україна втрачає найважливіше.
«Девальвується найцінніша валюта під час війни. Девальвується довіра. Коли ми бачимо всі ці карфагени, всіх цих прокурорів, які з*буються кудись, всіх цих Мідасів, ми перестаємо один одному довіряти (ідеться про антикорупційні операції НАБУ і САП: „Карфаген“ – щодо кришування шахрайських кол-центрів, і „Мідас“ – щодо корупційних схем в енергетиці, – LB.ua). В людей просто опускаються руки, і тоді падає все. Тому що росіяни отримують те, що їм потрібно. Вони не можуть продавити нас на фронті, але суспільство починає капсулюватися всередині, розколюватися».
Читайте такожСистемна (без)відповідальність. Сумна статистика яка уможливила побачене і почуте в «Карфаген-2»
Станіслав Хутор порівнює гонку озброєнь зі «старовинною битвою меча і щита»: колись хтось захищається, колись хтось атакує. Він нагадав, що минулого місяця Сили оборони перетнули позначку в 49 тис. знищених окупантів, «це дуже велика цифра, і ми розвиваємо наш меч».
Водночас, каже він, не можна забувати про захист, зокрема від реактивних засобів: «Це шахова партія, яка буде тривати до фінальної перемоги. Тобто якщо казати, що є якийсь рецепт успіху – він у розвитку».
Сергій Сас вважає, що ситуація «не така безнадійна, як здається на перший погляд». Він згадав «Державу» Платона: жодна армія світу, не підтримана народом, не захистила свою державу: «За часи незалежності народилося покоління, яке, на щастя, не знає ні Росії, ні Радянського Союзу, і воно на сьогодні взяло в руки зброю і бореться за свою державу».
У ДФТГ «Мрія», за його словами, з початку війни контракт уклали 1 400 киян, чоловіки й жінки різного віку. 500 з них мобілізовані до ЗСУ, ще понад 500 «кожної ночі заступають на захист київського неба» у складі мобільних і стаціонарних груп.
Любов Шипович також закликала не применшувати досягнень: «Тільки вдумайтесь, ми воюємо проти 3,5 ядерних держав. І ми ще живі, ми ще плануємо пережити зиму». За її словами, західні країни копіюють Brave1, українські оборонні закупівлі й навіть модель військово-цивільних організацій, які в Україні досі називають благодійними фондами.
Як масштабуватися
За словами Максима Васильченка, виробники вже давно звикли до швидких змін: FPV-дрон, наприклад, «еволюціонує кожні два тижні».
«Деякі виробники зараз працюють над тим, чого ще немає на полі бою, але воно точно буде. І модульність – наше все, це допомагає дуже швидко щось зняти, щось поставити і оперативно змінювати наш виріб», – вважає він.
Водночас, каже, потребу в людях скорочує автоматизація, але «ми бачимо, де та стеля, куди ми можемо впертися». Тому вихід він бачить у спільних підприємствах з європейськими партнерами.
«Я згоден з військовими, які кажуть, що ми мусимо зараз використовувати ресурси партнерів, їхні цехи. Вони розуміють, що коли дійде справа до них, а це справа часу, то і ми зможемо своєю експертизою, своїми знаннями допомогти їм. Це буде дзеркальна взаємодопомога», – міркує Васильченко.
Павло Єлізаров із залу пояснив, чому, на його думку, масштабування гальмує: «У нас досі немає контрактів. Ні трирічних, ні дворічних, ні однорічних. Всі контракти по пів року насправді. Тобто ми в січні укладаємо контракт, влітку треба все вже відвантажити. Влітку тобі якщо дають гроші, до нового року треба закрити замовлення, тому що бюджетний рік. Яке масштабування? Ми можемо все робити. Двигуни, пропелери, камери. Ми цього не робимо, оскільки короткі контракти».
Ганна Гвоздяр визнала проблему: партнери видають кошти так, що «хочуть залишати їх у себе, і тому довгострокові контракти на сьогоднішній день для нас, на жаль, це фантастика».
Щодо залежності від Китаю, Єлізаров вважає, що локалізації в Україні немає: «Якщо китайці вирішуватимуть закінчити війну, вони це зроблять завтра. Зупинять поставки на один місяць камер і двигунів, а в нас нічого немає і ми за п'ять років цього нічого не зробили».
Станіслав Хутор частково погодився, але вважає, що це «дуже гучно сказано»: його компанія займається локалізацією і «майже всі компоненти вже прострахувала собі». За словами Хутора, є технологічні рішення, «які дозволять ще триматися досить довго» і по швидкісних цілях, і по звичайних літальних засобах.
Тим часом, гендиректор «Української бронетехніки» Владислав Бельбас критикував підхід до закупівель: «Раніше в Міноборони був департамент розвитку військових технологій, і якраз цей розвиток полягав у комунікації з виробниками, укладанні контрактів на розробку, на модернізацію, на закупівлю. Зараз закупівля перейшла в Агенцію оборонних закупівель, яка, навпаки, мінімізувала контакти і зводить всі закупівлі до найдешевшої ціни. Але чи добиваємося ми того, що фронт хоче ефективності, коли ми купуємо найдешевше?».
Читайте такожСкандал навколо тендеру на оптоволоконні дрони. Закупівлю таки проведуть, а в Міноборони пояснили, чому вибрали таку процедуру
Як приклад він навів діпстрайк-дрони: з урахуванням відсотка уражень західні ракети, за його розрахунком, «десь в 3-4 рази дешевші». Мова про удари дронами далекої дії по тилових об'єктах противника. Гвоздяр з цим не погодилася: «Українські діпстрайки – це наша можливість уражати далеко, і це можливість, якої на сьогоднішній день немає в наших партнерів. Тому що вони не здатні масштабувати свої засоби дальнього ураження». Вона визнала, що «інколи це сирі засоби, інколи дуже складно досягти цілі», адже територія противника велика, але це спосіб переносити війну на територію ворога.
Сергій Сас нагадав, що війна — це не лише «чим воювати», а й «ким». У ДФТГ «Мрія», каже, у 2022 році створили центр підготовки операторів БпЛА, згодом навчали роботі з ПЗРК, а тепер освоюють роботизовані системи й турелі. «Під час війни в армії завжди не вистачає людей і зброї. Треба максимально залучати людей, які готові сьогодні долучитися до національного спротиву», — вважає він.
Чому потрібне інженерне прогнозування
Представник ГУР Міноборони Ілля Павленко із залу описав, куди рухається Росія: реактивні дрони, масове виробництво FPV, супутникове угруповання. За його словами, торік у росіян було 150 реактивних дронів, «зараз уже півтори тисячі».
Україні, каже він, бракує органу, «який би робив випереджальне планування, чи мав би там функцію радара загроз»: «Про “Рассвєт” (російську низькоорбітальну систему супутникового зв'язку, аналог Starlink, – LB.ua) говорили вже в липні 2023 року. У нас фактично два з половиною роки була би можливість щось думати, розвиватися».
Читайте також«Це не альтернатива Starlink». Як українська компанія взялася будувати власну супутникову мережу
Марія Берлінська погодилася: «Я готова підписатися під кожним словом. Те, що ми зараз бачимо, це просто, насправді, дитячий ще садочок».
Про інженерне прогнозування Берлінська, за її словами, говорить уже п'ятий рік. Вона нагадала про технологічну ставку, яку анонсував президент наприкінці 2024 року, і пояснила, чому, на її думку, ідея не спрацювала: групи інженерного прогнозування спустили на рівень виконавців, а ті перетворили все «на посиденьки у президента».
Читайте такожМарія Берлінська: «Без інженерного прогнозування ми про*бемо війну»
«Це пройшло в медіа як важлива новина, але у реальності ніякого прогнозування не відбулося», – наголошує волонтерка.
Її модель — кілька десятків найкращих фахівців з перспективних напрямків, перевірених на поліграфі, з доступом до розвідінформації: «Щоб доповіді ГУРу і СЗР лягали не в стіл, як часто це відбувається, а фахівці отримували інформацію про те, що росіяни десь там побудували логістичний ланцюжок, бо почали закуповувати ще в 2023-24 роках реактивні двигуни і тестувати. Ага, це може означати, що вони підуть в реактивні шахеди. Складаємо низку ознак в повну картину і маємо кілька найбільш імовірних сценаріїв принаймні на рік вперед».
Такі інженери, каже вона, раз на місяць приходили би до президента і казали, що «через півроку нас чекають умовні вогняні мечі. Це означає, що нам треба на платформі 9 і 3/4 поїхати в Гоґвортс, взяти з допомогою гобітів якусь спеціальну речовину з ока Саурона, яка дозволить нам створити компонент для вогняних щитів». Так, за її словами, можна виграти пів року-рік.
«Ми знаходимо рішення врешті-решт, але ми кожен раз платимо дуже високу ціну за втрачений час. Без інженерного прогнозування, і я як завжди відповідаю за свої слова, ми про*бемо війну. Рано чи пізно», – наголосила Берлінська.
Перспективні домени, які вона назвала: автономність роботів, радари, балістика, дешеві крилаті ракети, супутниковий зв'язок і електромагнітна зброя, в яку вона «особисто дуже вірить». Окремо Берлінська виділила когнітивні технології: «Я вірю в це так, як 12 років тому, у вересні 2014-го, повірила в дрони».
Максим Васильченко вважає, що в країні мав би бути головний конструктор зі стратегією, розробленою разом з виробниками, інститутами й міністерством.
«Цей головний конструктор у державі і мав задавати тренд, скільки у нас і коли мало бути супутників, які мають бути засоби протидії, наступальні засоби, тощо. І от у нас на сьогодні цього всього немає. Якби у нас була така команда, я впевнений, що ми мали би багато чого до 2022 року», – зазначив він.
Берлінська уточнила, що це не може бути одна людина, «бо одна людина не може знати все», а радше група інженерів.
Ганна Гвоздяр погодилася, що планування можна покращити. За її словами, Головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий переглядає стратегію розвитку спроможностей військ, «і ми дуже надіємося, що це приведе нас до якихось прогнозованіших умов роботи на ринку».
Станіслав Хутор додав, що відповіді на швидкісні загрози розробляються, і, мабуть, «добре, що це не висвічується в пресі, бо це буде наступним кроком реакції ворога».
Тим часом, R&D він назвав «великою ямою», ризик якої виробник має брати на себе разом з військом: «Свідомо пішовши на ризик, який коштував десятки мільйонів, вони призвели до чогось хорошого і великого».
Чого бракує виробникам
1. Прозорих правил: «check-in, check-out».
Максим Васильченко вважає, що кожна компанія має знати, куди піти, як проходять процеси і що вона отримає на виході.
Приклад — європейські програми, за якими українські виробники можуть отримувати контракти за європейські гроші. «Ми як виробники не всі знаємо, де і як воно проходить, і що нам треба зробити, щоб туди потрапити. А є виробники, які навпаки все знають, як це робити, але не знають, що ця програма саме зараз триває, і хто ухвалює рішення саме на те, щоб цю компанію додали, і вона отримала це фінансування», – пояснює Васильченко.
2. Довгих контрактів.
Для виробників наземних роботизованих систем це критично, каже Васильченко: термін поставки комплектуючих у них сягає чотирьох місяців.
«Ми в минулому році зазнали краху, не отримуючи контракту, і тому наша армія недоотримувала дрони п'ять місяців, купувала за свої гроші, як могли, збирали з усіх точок, фондів. Напевно, це дуже вдарило по нашим хлопцям, бо логістика – це наше все», – вважає він.
Хоча гроші на розробки з'явилися: Brave1, фонди, доступніші кредити, гранти навіть на ракети. «Один з десяти компенсує всі витрати, це класична така умовна венчурна історія», — каже Васильченко. Але якщо хочеш щось швидко зробити або розробити для держави, «ти знову власні гроші береш і вкладаєш туди. Інакше це не працює».
3. Зрозумілого фінансування.
«Ми не розуміємо, як іде фінансування, нам цього повністю не пояснюють, бо, певно, і сама держава не завжди може планувати це, як воно є», — каже Васильченко.
Владислав Бельбас звернув увагу, що західної фінансової допомоги цього року багато, але, наскільки йому відомо, є «просідання» по програмах на кшталт Ukraine Support Loan (кредит ЄС для України на 90 млрд євро на 2026-2027 роки, з яких 60 млрд призначені на оборонні потреби, — LB.ua): «Немає нормальної взаємодії з західними партнерами по використанню цих коштів і по ефективності використання».
Читайте такожЯк Україна може витратити 60 млрд євро від ЄС на оборону. Головне з аналізу документу
4. Захисту від форс-мажору.
Павло Єлізаров каже, що в законі досі немає норми, яка звільняла би від виконання контракту після удару по заводу: «У нас був приліт минулого року, згоріло тисячу дронів на 20 мільйонів доларів. Плюс обладнання на 15 млн. Ми виконали повністю контракт. Чому ми це зробили? Тому що групі треба було чимось воювати».
5. Людей.
Бельбас каже, що зменшення відсотка бронювання для оборонних підприємств «тригерить сильно»: «Сам же уряд декларує про те, що 2-3 мільйони людей не стоять на обліку. Тобто ми б'ємося з тими людьми, які добросовісно прийшли, зареєструвалися, стали на облік».
«Я багато уваги приділяю роботі з молодими хлопцями, студентами, і я їм декларую: ви ж будете працювати тут, 100% бронювання, оборонна сфера, повертайтеся, закінчуйте університети, не виїжджайте. І тепер ці люди дивляться і кажуть: ти нам там в очі море пускаєш. Це ж не працює. Далі буде тільки гірше», – вважає гендиректор «Української бронетехніки».
6. Стабільності.
Ганна Гвоздяр погодилася, що оборонні компанії сьогодні працюють у дуже нестабільних умовах:
«Наші виробники дійсно працюють сьогодні, як у комп'ютерній грі, де біжить Супермаріо, і тут в тебе приліт, тут змінився курс долара, тут бронювання забрали, тут американці щось відрубали, тут китайці закрили ринок комплектуючих. Тому тут ми з ними абсолютно на одній стороні і намагатимемося створювати більше послуг, більше механізмів для того, щоб виробники розвивалися стабільніше».









