«Ми не виграємо зараз технологічну війну», — вважає Марія Берлінська, волонтерка, співзасновниця БФ Dignitas і керівниця Victory Drones.
За її словами, країні бракує інженерного прогнозування: держава має бачити загрози за пів року-рік наперед, а не реагувати, коли вони вже з'явилися на фронті. «В росіян — реактивні шахеди, в нас — реактивна тільки реакція», — сказала вона.
Щоб зрозуміти, що із цим робити, 5 листопада на майданчику LB.Talks відбулася дискусія «Чим воювати завтра. Як Україні виграти технологічну гонку».
Участь у ній взяли:
-
Ганна Гвоздяр, заступниця міністра оборони, відповідальна за розвиток ОПК, масштабування виробництва та експорт;
Ганна Гвоздяр
-
Максим Васильченко, голова правління Української ради зброярів, співзасновник й CEO Tencore;
Максим Васильченко
-
Марія Берлінська, волонтерка, керівниця Victory Drones, співзасновниця БФ Dignitas;
Марія Берлінська
-
Станіслав Хутор, генеральний директор (CEO) української оборонно-технологічної компанії F-Drones.
Станіслав Хутор
- Сергій Сас, суддя Конституційного Суду у відставці, командир столичного Добровольчого формування територіальної громади «Мрія».
- Із залу виступили також військові, виробники й волонтери
Одним із перших питань у межах дискусії обговорили проблему сприйняття галузі ОПК суспільством, де побутує думка, що війна вигідна виробникам озброєння. На думку заступниці міністра оборони Ганни Гвоздяр, оборонна галузь «точно не найкраще місце» для роботи через безпекову ситуацію.
«Водночас люди продовжують за свої обігові кошти розробляти інновації, удосконалювати озброєння, працюють на фронті з нашими військовими. Тому, мабуть, є хтось, кому вигідно, щоб війна продовжувалася, але, мені здається, що наша галузь, навпаки, робить усе, щоб цю війну закінчити якнайшвидше», – пояснила Гвоздяр.
Щодо ролі держави у розвитку українського ОПК, на думку голови правління Української ради зброярів Максима Васильченка, держава від початку війни була відкрита до співпраці, але тепер у Міноборони й вищих кабінетах людей поменшало, і галуззю «по суті займається одна людина». Виробникам бракує прозорих правил, каже він: щоб кожна компанія розуміла, куди йти і що отримає на виході. Гроші на розробки з'явилися (гранти, інвестори), але прямих державних замовлень на розробку немає, тож хто хоче швидко — вкладає власні.
Гвоздяр визнала, що довгострокові контракти «на сьогоднішній день для нас, на жаль, це фантастика»: партнери видають кошти нерівномірно, а бюджет невеликий. Міноборони, за її словами, хоче почути від військових, чим вони збираються воювати, і вкладати в озброєння за прозорими правилами, а також урівняти можливості приватних і державних виробників.
Генеральний директор F-Drones Станіслав Хутор зауважив, що виробники підтримку держави відчувають, і нагадав, що «світ вирішив скопіювати наш Brave1 Market».
Також прозвучало важливе питання, як прогнозувати загрози, а виробникам планувати масштабування в умовах, коли технологія живе на полі бою місяці, а то й тижні. В цьому контексті Марія Берлінська вважає, що потрібно створити групу профільних інженерів з доступом до розвідданих, яка раз на місяць доповідала б військово-політичному керівництву, до чого готуватися.
Максим Васильченко висловив переконання, що галузь заслуговує на власне міністерство.
Водночас майбутній розвиток він бачить за спільними підприємствами з закордонними партнерами.
Ілля Павленко, представник Головного управління розвідки Міноборони, із залу зазначив, що Росія масштабує реактивні дрони й розбудовує супутникове угруповання, а в Україні бракує органу, який робив би випереджальне планування, так званого «радара загроз».
Щодо того, як Україні виграти технологічну війну, відповіді на головне питання дискусії різнилися, але стосувалися кількох напрямків:
-
Ефективність замість ресурсної рівності. Відтак, на думку Гвоздяр, відповідь — у якості взаємодії держави і виробників.
-
Асиметричні рішення й масштабування того, що працює. За словами Берлінської, український мілтек переважно виріс на простих матеріалах і винахідливості інженерів та військових. Таку перевагу, на її думку, повторити можна.
-
Швидкість змін. Станіслав Хутор порівняв гонку озброєнь із битвою меча й щита, де захист і напад змінюють один одного: «шахова партія, яка буде тривати до фінальної перемоги». Рецепт успіху, за його словами, — у постійному розвитку.
Щодо переваги у технологічній війні на сьогодні CEO F-Drones зазначив: «Наша сильна сторона – тримання лінії фронту, збільшення кіл зони, ефективне використання мідл страйків. Як наслідок – у жовтні Сили Оборони України знищили рекордну кількість ворогу – 49 тис., з яких більше 80% було уражено саме дронами».
У фіналі Марія Берлінська назвала ще один напрямок — когнітивні технології. Росіяни, за її словами, вкладають мільярди, щоб «перепрограмувати» українське суспільство, тож захист від цього важливіший за дрони.
У залі був присутній Павло Єлізаров, колишній командувач малої ППО. На його думку, українська держава неефективна, а залежність від Китаю одного дня може зіграти проти українців.
Щодо низької оцінки ефективності держави з ним не погодилася Любов Шипович, волонтерка, керівниця фонду Dignitas: «Не згодна з оцінкою держави на 2 з 10, тому що в нашій країні в нас все-таки демократія, і держава – це ми».
Любов Шипович підтримав Сергій Сас, командир підрозділу ДФТГ. На його думку, ситуація не така безнадійна, як здається на перший погляд: «За часи незалежності в Україні виросло покоління, яке не знає ні Росії, ні Радянського Союзу і сьогодні зі зброєю в руках бореться за свою державу. Лише в нашому добровольчому формуванні з початку повномасштабної війни контракт підписали 1400 киян — чоловіки й жінки різного віку. 500 із них мобілізувалися до Збройних сил України, ще понад 500 щоночі захищають київське небо у складі мобільних і стаціонарних груп».
Повну текстову версію дискусії очікуйте незабаром на LB.ua.
