«Європа відстає від США та Китаю на мільйон миль»
Україна і те, що вона робить, подають величезну надію всій Європі. Бо своїми діями ви показали, що означає справді змінювати ситуацію і не бути слабкою стороною.
Найближчим часом чималим складником нашого буття стануть технології. Штучний інтелект, квантові технології, робототехніка. Європа відстає від США та Китаю на мільйон миль. Дивлячись на цю ситуацію, думаю: «Як ми можемо конкурувати? Як можемо процвітати? Як зможемо жити в майбутньому, якщо так відстаємо?».
А потім дивлюся на Україну і на все, що ви змогли винайти від початку повномасштабного вторгнення. Ви боретеся кожного дня. Платите надзвичайно високу ціну. Але водночас досягаєте успіху. Завдяки вашим неймовірним людям, навичкам і здатності впроваджувати інновації протягом усієї війни.
«Хотіла б, аби дії та мислення європейських лідерів були більш рішучими»
Війна в Україні змінила життя всіх у Європі. У Фінляндії ми знаємо, через що ви проходите. У нас надзвичайно складна історія відносин із Росією. Ми воювали. Втрачали території й життя у війнах із Радянським Союзом (Радянсько-фінські війни тривали в 1939-1940 роках (Зимова війна) та в 1941-1944 роках (Війна-продовження). – Ред.). У різні часи над нами панували Росія, Швеція та інші. Ми неодноразово були під окупацією або правлінням інших держав (з XII до початку XIX століть над фінами панували шведи; в 1809 році правління перейшло до Російської імперії та тривало до 1917 року. – Ред.). Тому знаємо цей біль і відчуваємо те, що переживає Україна.
Гадаю, це (російське повномасштабне вторгнення. – Ред.) значно вплинуло на фінський народ. Не лише через нашу історію. А тому, що ми розуміємо цю загрозу і те, наскільки вона реальна.
Думаю, настав історичний момент, який визначить, чи в нас (Європи. – Ред.) буде світле майбутнє, чи ми йдемо до катастрофи.
Кажу всюди: «якщо Україна не переможе в цій війні, то Європа зіткнеться з нею в майбутньому в надзвичайно потворній формі». Будуть нові війни на європейській землі. Прагнення Росії до розширення лише зростатиме. І це призведе до колосальних людських та економічних втрат для нашого континенту.
Хотіла б, аби дії та мислення європейських лідерів були більш рішучими. Аби вони дійсно усвідомили: це не репетиція, а реальність. Саме це визначить наше майбутнє.
«Думки фінів змінилися за одну ніч – після 24 лютого 2022 року»
До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році більшість громадян Фінляндії та політичних партій у нашому парламенті були проти членства в НАТО. Такою була наша позиція до того, як ми вирішили подати заявку на вступ до Альянсу (Фінляндія подала заявку на членство в НАТО в травні 2022 року. – Ред.). Головним чинником стала війна в Україні.
Мені здається, думки фінів змінилися за одну ніч – після 24 лютого 2022 року. Ми вже давно знали, що Росія – агресивний і небезпечний сусід. Це не було новиною. Але після тієї дати Росія вже була не просто країною, яка намагалась розпочати війну чи робила це в минулому. Вона стала країною, яка робить це сьогодні.
Найважливіше для фінів – безпека та незалежність. Протягом десятиліть ми вважали, що найкращий спосіб забезпечити нашу безпеку – підтримувати робочі відносини з Росією. Не «будити ведмедя». Ми сусіди. Географію змінити не можна. Тому мусимо мати справу з цією країною, навіть якщо розуміємо характер її політичного мислення.
Але після 24 лютого ми відразу побачили: залишатися поза НАТО вже небезпечно. Те, що раніше утримувало нас від вступу (наша безпека, захищеність і незалежність), тепер зробило подання заявки необхідним задля збереження того, що фіни цінують найбільше.
«Не хочу бачити майбутнього, в якому Москва диктує, чи може Україна подати заявку на членство в ЄС»
Жодній країні не радила б фінляндизацію (значна орієнтація на інтереси сусідньої більш могутньої держави, а не на внутрішню політику країни. Термін походить від характеру відносин між Фінляндією та СРСР після Другої світової війни – Ред.). Не певна, що лідери багатьох країн чи просто люди за межами Фінляндії дійсно розуміють, що це означало.
Звісно, нам пощастило більше, ніж країнам Балтії, які перебували під окупацією (Радянська окупація балтійських країн відбулась у 1940 році; у 1941-му році ці території окупували нацисти; а з 1944 року їх повторно окупував СРСР. – Ред.), або країнам, що були під радянською владою. Бо ми були незалежними і могли функціонувати як держава з цієї позиції.
Але все одно не могли ухвалювати рішення, зважаючи лише на власні інтереси. І чітко усвідомлювали: якби ухвалили певні рішення, які не сподобалися б Росії або СРСР, це мало б серйозні наслідки. І це отруювало нашу культуру, політичну культуру, медіакультуру та інші сфери протягом десятиліть.
Не хочу бачити майбутнього, в якому Москва диктує, чи може Україна подати заявку на членство в ЄС чи ні. Це не незалежність. Не суверенітет.
І коли якісь розумники – по той бік Атлантики чи деінде кажуть: «Фінляндизація могла б бути вдалою моделлю або способом завершити цю війну», – ні, не могла б.
«Європейці вірять, що можуть надалі мати торговельні зв’язки і вести бізнес у західному світі так, як колись»
Є ілюзія (в Європі. – Ред.), що все може повернутися до колишньої «норми».
Ми (європейці. – Ред.) віримо, що можемо й надалі мати торговельні зв’язки і вести бізнес у західному світі так, як колись. Йдеться не лише про Росію. А про Китай та інші країни з подібним авторитарним способом мислення. Думаю, саме тут криється найбільша пастка.
Ми повинні зрозуміти, що боротьба цінностей реальна. У світі існують різні ідеології та способи мислення. У цьому немає нічого поганого. Люди можуть мислити по-різному.
Але демократії не повинні ставити себе в ситуацію, як наприклад, з енергетикою. Протягом тривалого часу ми настільки залежали від дешевого російського викопного палива, що опинилися у вкрай скрутному становищі, коли Росія почала скорочувати постачання енергоносіїв до Європи і використовувати це як інструмент тиску, аби зменшити підтримку України.
Не хочу, щоб така ситуація виникла в контексті технологій. Бо ми не можемо змінити все за кілька днів, місяців чи навіть років. Готуватися потрібно заздалегідь.
Якщо ми, європейці, надамо ті важелі впливу, які протягом років уже надавали Китаю та США, то станемо дуже вразливими. Йдеться про ситуацію, коли суспільство стане повністю цифровізованими – не як сьогодні, а повністю.
Боюсь, попри розуміння того, якою є Росія, ми не дійшли належних висновків щодо цієї війни. Не зробили їх частиною свого мислення і не навчилися не створювати таких критичних зв’язків та залежності від інших авторитарних країн.
«Географія вже не єдиний визначальний чинник. Бо є нові технології»
В Європі є усвідомлення загрози. Є спільне розуміння того, що необхідно розбудовувати оборонні спроможності. Але чи відчувають нагальність? Поки не бачу цього.
Ми вважаємо, що в нас багато часу. Але не думаю, що його стільки, скільки здається.
Не випадково по всій Європі відбуваються різні атаки. Росія перевіряє наші реакції й вивчає, як ми будемо чинити в різних ситуаціях. Вони намагаються зрозуміти, чи готові ми захищати себе, чи лише спостерігаємо: «О, там дрон. Як шкода. Він зіпсував розклад авіарейсів» чи щось подібне.
Ми не сприймаємо загрозу достатньо серйозно. Особливо, йдеться про тих, хто перебуває далеко від кордону. Бо вони не відчувають загрози, болю й страху, які є поблизу Росії.
Я завжди підкреслюю: географія вже не єдиний визначальний чинник. Бо є нові технології (дрони та штучний інтелект), які надають можливість дуже швидко картографувати критичну інфраструктуру та завдати колосальних руйнувань, не відправивши жодного солдата.
«Необхідно переконатися, що Росія заплатить високу ціну»
Вважаю, необхідно зробити так, щоб Росія заплатила надзвичайно високу економічну ціну за цю війну.
Заморожені російські активи мають бути використані в Україні. Я використала б їх ще під час війни, аби Україна могла захищати себе. А також після – для відновлення й побудови кращого майбутнього. Саме ці гроші мають бути джерелом.
Якщо ми надішлемо будь-який сигнал про те, що їм (росіянам. – Ред.) може зійти з рук те, що вони почали, це призведе до подальшої агресії. Тому необхідно переконатися, що Росія заплатить високу ціну.
Знаю, що постійно триває дискусія про те, чи варто спілкуватися з Путіним, чи потрібно запрошувати Росію за стіл переговорів. Не думаю, що це спрацює. Бо Путін – нечесний гравець. Ми не можемо йому довіряти. Він бреше. Вважаю, він використовує кожну крихту тих важелів і влади, які ми власноруч надали йому.
Як на мене, США припустилися великої помилки, створивши такі… Я навіть сказала б, дружні зв’язки з Путіним. Не думаю, що це спрацює.