Останніми роками підходи до гуманітарного реагування в Україні зазнали суттєвих змін. Водночас і надалі невідомо, наскільки масштабними є гуманітарні потреби ветеранів і ветеранок, тому що вони системно не вимірюються в межах гуманітарного оцінювання потреб.
Що таке гуманітарна потреба?
Це потреба, яка виникає, коли внаслідок конфлікту, стихійного лиха й інших криз:
- виживання та гідність людини зазнають ризику;
- людина не може самостійно задовольнити базові потреби в гуманітарному захисті, їжі, воді, прихистку й забезпеченні здоров'я;
- людина має обмежений доступ до необхідних послуг або прав.
Задоволення цих потреб є першим кроком для подальшого відновлення та розвитку в країні.
Які потреби ветеранів і ветеранок можуть бути гуманітарними?
Станом на липень 2026 року відповідно до Єдиного державного реєстру ветеранів війни в Україні близько 1,9 мільйонів ветеранів війни. Кількість ветеранів війни, які повернулися до цивільного життя, невідома, як і їхні потреби, інформацію про які не збирають у формальному порядку.
Водночас з огляду на те, що наразі військовослужбовець або військовослужбовиця може звільнитися з військової служби лише за певних обставин, до цивільного життя повертаються ветерани з інвалідністю, старшого віку, для здійснення догляду за близькими, після полону тощо. Ці люди можуть також нести психологічний тягар участі в бойових діях.
Незважаючи на брак державних даних про потреби ветеранів, окремі дослідження державних і недержавних організацій, які проводяться поза межами загального гуманітарного оцінювання, демонструють значний попит на медичні, психологічні, правничі й інші послуги.
85% ветеранів у межах дослідження ПРООН зазначають, що потребують інформації про права, пільги й доступні виплати. Крім того, 57% ветеранів потребують допомоги, пов'язаної з процедурами звільнення зі служби.
У дослідженнях МОМ й IREX ідеться про те, що 75% респондентів називають негайну психологічну допомогу після звільнення пріоритетом.
Ветерани також суттєво частіше за інші групи населення використовують негативні механізми подолання труднощів, зокрема вони:
- скорочують витрати на освіту;
- відтерміновують виплати боргів;
- покладаються на неформальні й ризиковані джерела доходу.
Це створює замкнене коло: психологічний дистрес зумовлює економічні труднощі, які ще більше погіршують психологічний стан.
Крім того, запит на послуги у сфері охорони здоров'я серед ветеранів залишається значно вищим, ніж серед населення загалом. У 2025 році 40% ветеранів потребували медичних консультацій, лікування або реабілітаційних послуг. Чверть також висловили потребу в допомозі, пов’язаній з інвалідністю, тоді як 35% повідомили про труднощі з доступом до ліків.
Названі потреби в інформуванні, правничій допомозі, психосоціальній підтримці й у сфері здоров'я зумовлені наслідками участі в бойових діях, зокрема психологічним дистресом, необхідністю лікування після поранення та встановлення нових правових статусів як передумови доступу до пільг і прав тощо.
Якщо ветеран або ветеранка не мають доступу до такої підтримки, то виникають ризики для здоров'я та гідності людини, доступу до прав, послуг і пільг, що й зумовлює гуманітарну потребу.
До того ж ці потреби поглиблюються в разі множинних вразливостей, серед яких можуть бути:
- досвід внутрішнього переміщення;
- наявність інвалідності;
- старший вік;
- потреба здійснювати догляд за членом сімʼї.
Хоча даних про це немає, але з огляду на обмежене коло можливих підстав для звільнення з військової служби в умовах воєнного стану, можна припустити, що значна кількість ветеранів і ветеранок можуть мати множинні вразливості.
Яка роль держави в задоволенні гуманітарних потреб ветеранів і ветеранок?
Як і зі задоволенням будь-яких гуманітарних потреб, роль держави є ключовою. Саме держава несе основну відповідальність за реагування на гуманітарну кризу й надання підтримки постраждалому населенню.
Це твердження є правильним як для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), жителів прифронтових територій, постраждалих від обстрілів, так і для ветеранів і ветеранок.
Водночас така відповідальність держави й гуманітарне реагування не є взаємовиключними. Міжнародні й національні гуманітарні організації доповнюють державне реагування там, де потреби населення є значними й / або наявних державних спроможностей недостатньо для їх своєчасного задоволення.
Виклики, які стоять перед Україною, є безпрецедентними, а ветеранська політика формується під час війни, коли кількість військовослужбовців, які повертаються до цивільного життя під час економічної кризи й значного навантаження на систему охорони здоров'я та соціальних послуг, вимірюється сотнями тисяч.
Як і у випадку з ВПО, наявність державної програми підтримки не означає й / або доступність такої підтримки в громадах для конкретної людини. Для гуманітарного реагування важливим є не лише факт існування відповідної послуги, а й те, чи може людина своєчасно й безпечно отримати її.
Читайте такожКорецький: У 2027 році на підтримку ветеранів планують спрямувати 18,5 млрд гривень
Висновки
Ветерани і ветеранки не належать до традиційних отримувачів гуманітарної допомоги. Але й виклики, зумовлені міжнародним збройним конфліктом, не є традиційними. Тому й надалі гуманітарній спільноті варто керуватися саме гуманітарними принципами й ризиками, яких зазнає постраждале населення, зокрема ветерани і ветеранки.
Водночас як і у випадку з ВПО, не всі ветерани і ветеранки потребують гуманітарної підтримки, яка має надаватися в разі наявності відповідної потреби, а не за фактом володіння певним статусом.
Системною відповіддю гуманітарної спільноти на питання, з якого починається цей допис, буде включення ветеранів і ветеранок до багатосекторального оцінювання гуманітарних потреб.