Всі ці роки футболка з написом чи малюнком, цей найпростіший елемент вуличної моди та соціальної самопрезентації, має багато важливих завдань: переказати всі меми, описати всі суспільні настрої, згадати старі символи та підсвітити нові, зрештою, невпинно збирати гроші на ЗСУ. А ще – попрацювати рухомим дашбордом з безліччю екранів, на якому відображається непомітна, але дуже важлива стратсесія нашого суспільства: процес обговорення локальної ідентичності, її перезбирання та нове розуміння свого міста і себе в ньому. Як це відбувається, можна подивитись на прикладі Кривого Рогу, рідного міста Президента, міста в чомусь дуже особливого, а в чомусь – дуже типового.
Коли йдеш вулицями Кривого Рогу, наочно бачиш історичні та культурні шари, з яких складається історія міста. Он де-не-де ще дивом збереглися одноповерхові будиночки десь початку ХХ сторіччя, в деяких тільки фасадна стіна цегляна. В їхньому цоколі проглядає знамените криворізьке чорно-червоне каміння – будівництво часів, коли загалом люди ще не розуміли, що тут в них є головним багатством, а руду добували кустарно, деінде, випадково. Втім, збереглись вони лише по ярах та крутих провулках, на кращих місцях центра – будинки 1930-х, часу початку індустріального Кривбасу. Місцеві «старі будинки» – це насправді сталінська забудова, трохи пізнього конструктивізму, переважно неокласика. Поверх цього добротного стилю – повоєнний ампір човникової станції в парку, елегантна споруда в концепції повоєнного щастя і культурного відпочинку всіх трудящих. Мікрорайони панельних багатоповерхівок 1970-х, колись дуже престижні, а нині жахаючі, абсолютно божевільні станції знаменитого криворізького метротраму 1980-х, гротескний постмодерн на тему радянського модернізму, і, нарешті, світ, що із захватом поринає в саморобний капіталізм: безкінечні вивіски та вітрини крамниць, одна на одній, літери ще більше, кольори ще яскравіші, ще більше пластику на спеціально пофарбованих шматках фасадів. Вінчає це все моторошний парк «Щастя», створений вже в кінці 2010-х місцевою чиновницею, що як громадська діячка (!) виграла грант громадського бюджету участі (сподіваюсь, в самої себе). Парк являє собою реалізовану мрію королеви інстаграма місцевого значення і складається з різноманітних та часом дуже несподіваних куточків-фотозон: диванів з килимами і фотошпалерами позаду, трояндовими кущами, металевими соняшниками, двоспальними ліжками в траві, рожевими меблями як з лялькового будиночка, залізною бандурою і купою інших любовно задуманих та старанно виконаних селфі-фантазій частково с патріотичним ухилом, а також чомусь з десятками хусток, що страшно хитаються над саморобною сценою (інсталяція, не для селфі).
І над всім цим подалі – циклопічна Криворіжсталь, величні градирні, труби, гігантські цехи, історія та робота для всього міста протягом вже майже сотні років. А десь там, біля її підніжжя, розташувались «бігуни» 1990-х, 95 квартал 2000-х і міфічний козак Ріг на прізвисько Кривий, створений сторітелерами від історії в межах ідеологічної необхідності. В цілому, доволі типова картина для українського індустріального Сходу та Півдня.
Все це доволі гармонійно, ну або принаймні звично співіснувало в одному часопросторі і, в цілому, не викликало особливих рефлексій у місцевих мешканців – аж поки не почалась велика війна. І рідне місто та рідний дім стали відчуватись особливою цінністю. Його полюбили заново, його довелось покинути, за ним тужили. Нагадування про нього хотілося мати із собою, на собі, хоча б у вигляді напису на футболці.
Ринок миттєво відреагував на новий запит: за останні роки з'явилась ціла індустрія футболок «з містами». Люди, що виїхали і люди, що залишились, однаково хотіли носити на собі якесь нагадування, позначку свого міста і виробники футболок не забарились: є типові варіанти, де назва міста вставляється по запиту. Є більш кастомізовані, але також типові: з офіційним гербом (в випадку Кривого Рогу це ріг-порохівниця), офіційною датою заснування міста (1775), офіційно визнаною найкрасивішою спорудою міста (сталінська човникова станція). Такі типові ідеї іноді народжують фантоми, неконтрольовані глюки – так, одна з нібито «криворізьких» футболок містить зображення з абстрактних індустріальних споруд, в силуеті яких жоден містянин не впізнає ніякої реальної будівлі.
Але загроженість власного дому викликала в містян не тільки тугу та ностальгію. Увага до рідного міста дала людям привід нарешті придивитись до нього уважніше і подумати – що їм робити з усім цим добром, яке в ньому нагромаджено, з усіма цими шматками різних епох, сенсів, держав та ідей? І головне: що з цього всього відповідає для них образу рідного міста сьогодні?
Так крізь шаблони почав проростати неформальний мерч, що йде зсередини міста. Футболка, чи то чорна, чи то червона, з написом «Криворіжжя» шрифтом групи Metallica (металіка, розумієте?) та списком кварталів міста, серед яких є і славнозвісний 95-й. Тут металургія з містоутворюючого елементу стає просто символом, туристичною принадою – на рівні з широко відомими кварталами. Футболка «Криворізький метротрам» зі схемою ліній знаменитого швидкісного трамвая та фірмовим жетоном – один з перших свіжих поглядів на те, що спочатку було звичним, а пізніше вважалось нецікавим. Нарешті, суттєве уточнення офіційного брендінгу: футболка з силуетом міста, дуже-дуже довгим, і напис: «Відстань, що єднає» – це, направду, переосмислене та зігріте емпатією доволі фаталістичне офіційне гасло «Місто довжиною в життя». Особливо складні почуття воно викликає коли написано на тролейбусах міського транспорту. Футболки, на яких так само уважно і з любов'ю розглянуто офіційний герб міста: окрема дубова гілка з жолудями та окремо ріг в стилі Петриківки (ви знали, що вона зовсім недалеко, в тій самій області?).
Але відчувається, що це лише перші підходи до теми. Люди роздивляються своє місто все уважніше, все з більшою любов'ю та щирою цікавістю, намагаються зазирнути далі звичних стереотипів. На обговоренні можливого мерча міста почали з того, що «звісно, що руда – це щось дуже наше. Раніше куди не поїдеш, тебе скрізь питали: а правда, що у вас собаки червоні, горобці червоні? Та звісно правда, бо в нас всі стежки червоні, сам пісок червоний, бо це не пісок, а руда, це й досі так, нічого не змінилось». «Знаєте, як раніше казали? Бійся бога та пацанів з Кривого Рога. Мені здається що оце досі і є головний імідж нашого міста».
І раптом несподіване: «Я живу в центральному районі міста, але при цьому я живу в селі. Причому офіційно. Моя адреса така: Кривий Ріг, Центральний район, село Степове. Колись тут на місці сіл проростало місто, але воно не знищило села, а інтегрувало. Так тепер і є: повноцінні села зі своїм головою, хатами, худобою та городами стали районами міста. По всьому світу села помирають, їх з’їдають міста, а в нас виник новий цілком гармонічний симбіоз. Можливо це і є наша найцікавіша особливість»
І, від іншої людини, задумливо: «Мені здається, що мерч Кривого Рогу ще не створено. В сенсі, старі, які були, вже не підходять, а новий ще не знайдено. Тобто на питання який зараз мерч Кривого рогу, можна відповісти – він в майбутньому»
Так воно і буде. Нові спостереження і нові сенси пройдуть обкатку в головах, в бесідах, жартах. І нарешті зʼявляться на нових футболках – цьому безцензурному народному аналоговому літописі наших цифровізованих часів.
Колонка написана за матеріалами виставкового проєкту та суспільного обговорення «Футболка твого міста», що були проведені авторкою в Кривому Розі в серпні 2026 за підтримки УКФ. Партнер проєкту – Криворізький центр сучасної культури (KRCC)