З чого починається «ні»
Приблизно у два роки дитина вчиться самостійно досліджувати простір. Вона переживає важливий етап становлення автономії: поступово відкриває, що є окреме «я» та мама. У цьому віці батьки фізично оберігають дитину від небезпеки, а слово «ні» сигналізує про це.
Дитина ще не здатна усвідомити пояснення та одразу прийняти «ні» дорослого, тому це може супроводжуватись супротивом. Але поступово слова та послідовні дії дорослих, які спрямовані на окреслення кордонів, стають для дитини орієнтиром у дослідженні світу та взаємодії з іншими.
Ближче до трьох років дитина сама починає активно говорити «ні» буквально на все. Дорослі часто сприймають це як неповагу, впертість чи складність віку. Однак через заперечення дитина тренує свою автономію: відрізняти власні бажання від інших, вчиться розпізнавати власні відчуття та повідомляти про прагнення.
У цьому віці кордони переважно пізнаються через тілесний досвід. Дитина може намагатись ущипнути батьків, таким чином досліджуючи їхню реакцію та спосіб відстояти свої кордони.
Також у контакті з іншими дитині важливо отримати досвід поваги до власних кордонів, коли вона уникає обіймань, поцілунків і лоскотання. Головне, щоб вона отримала розуміння, що її «ні» щодо власного тіла має значення.
Таким чином дитина поступово засвоює: моє тіло має межі, я можу помічати дискомфорт і повідомляти про нього. Це один із важливих компонентів формування навичок особистої безпеки.
Ще однією важливою навичкою у три роки – вміти приймати відмову іншої дитини. Таким чином діти вперше по-справжньому зустрічаються з думкою, що світ не обертається виключно навколо них, а в інших теж є потреби та кордони.
У молодшому шкільному віці діти вже здатні засвоювати правила та розуміти їхню логіку та наслідки. Замість емоційного «не можна» краще поясніть через правило: «Ти можеш злитись, але є правило – не завдавати шкоду собі та іншим».
Діти цього віку легше сприймають пояснення через ігрові форми навчання та взаємність. Наприклад: «Дівчинка не хоче ділитись іграшкою, й так само і ти можеш сказати іншим «ні», якщо не бажаєш давати свою іграшку». Ще корисним буде перегляд мультику «Кіко та рука» про правило нижньої білизни та тілесні кордони, а також програвання правила переходу дороги за допомогою іграшок.
Підліткове «ні» – це вже спосіб заявити про власну ідентичність, окреслити свої кордони та переосмислити цінності та правила, які раніше сприймалися як даність. Наприклад, дитина починає ставити під сумнів доцільність дотримання певного правила в родині. Для неї це спосіб перевірити правило на стійкість та дослідити власне ставлення до нього.
Найбільша помилка дорослих у цей період – відразу переходити до моралізаторства та повчань. Однак це має працювати інакше: спочатку почути позицію дитини, поставити запитання, а лише потім пояснювати, що можна реалізувати, де можливий компроміс, а що залишається незмінним.
Підлітки можуть не погоджуватись з правилом і водночас бути здатними його прийняти, якщо в них була можливість висловитись та бути почутими. В цьому віці їм важливо не лише почути «так» чи «ні» з обгрунтуваннями, а й мати досвід, що їхню думку заслухали, аргументи взяли до уваги, а встановлені кордони мають зрозуміле для них пояснення.
Коли та як вчити дитину казати та чути «ні»
Ключовий принцип – підтримуйте цю навичку на кожному віковому етапі, не чекаючи, поки дитина підросте та сама зрозуміє. Батьки, які не приймають «ні» дитини через її вік, часто згодом дивуються, чому в підліткову або в дорослому віці людина не самостійна та не вміє поважати свої та чужі кордони. Ця навичка не з'являється сама собою, а формується поступово.
Водночас важливо слідкувати й за зворотньою крайністю: не варто дозволяти дитині абсолютно все під приводом поваги до її «ні». Дитині потрібен досвід витримувати фрустрацію – те відчуття, коли її «ні» не можна реалізовувати тут і зараз.
Наприклад, вона не хоче йти до лікаря, але здоров'я – це сфера відповідальності дорослих. Тут важливо не ігнорувати відмову дитини, а озвучити її: «Я чую, що ти не хочеш йти до лікаря, але це потрібно для твого здоров'я. Як я можу тебе підтримати?» Запропонуйте дитині обійняти її та тримати за руку – таким чином ви допоможете пережити цю фрустрацію.
Так само і в конфліктах з іншими. Коли інша дитина не дає іграшку, скажіть своїй дитині: «Бачу, ти засмутився/засмутилася, що цей хлопчик/дівчинка не хоче ділитися. Ти можеш на нього/неї злитися, але бити його/її не можна». Це і є навичка соціальної взаємодії – вміти проживати відмову, не руйнуючи стосунок.
Коли поважати «ні», а коли наполягати
У підлітковому віці складно повністю прораховувати наслідки власних рішень, тож частина сфери діяльності дитини залишається зоною відповідальності дорослих. Дитина може не любити конкретний предмет у школі, не хотіти йти до лікаря чи протестувати проти встановленого правила. Але в питаннях щодо безпеки та здоров'я є обов'язки, де дорослий може наполягати на цьому.
З настанням підліткового віку має збільшуватись простір, де «ні» може бути реалізоване та має значення. Йдеться про зовнішній вигляд, уподобання або оформлення власної кімнати.
Важливо, аби у житті підлітків були ситуації, де їхнє «ні» має вплив і реалізує потребу, яка за ним стоїть. Такий досвід допомагає відчути власну автономію та значимість.
Як допомогти дитині, коли вона чує «ні»
Найпоширеніша помилка дорослих – намагатись силою нав'язати своє «ні», ігноруючи та знецінюючи емоції дитини під час розчарування. Інша крайність – одразу відволікти, не дозволив пережити це розчарування. Натомість спробуйте побудувати розмову інакше:
-
Назвіть емоцію дитини та визнайте її право так почуватися: «Я бачу, ти засмучений/засмучена, бо хотів/хотіла щоб я дозволила продовжити гру. Але ні, нам час вже йти»;
-
Допоможіть дитині безпечно виразити емоцію: побити подушку, поричати чи потупотіти ногами. Основне завдання – не припинити швидко емоцію, а допомогти дитині поступово її витримувати та врегулювати, не шкодячи собі на іншим;
-
Не поспішайте з поясненнями. Дочекайтеся, поки дитина заспокоїтися, і лише тоді поверніться до них. У стані сильного емоційного збудження дитині складно контролювати свою поведінку, а також чути та сприймати пояснення. Вони викликають лише роздратування та нову хвилю обурень та напруження у дитини.
-
Після заспокоєння поясніть причину свого «ні» з урахуванням віку. Пояснення мають бути чіткими, без довгих лекцій, вимог, погроз і спроб вмовити дитину.
Додатковою підтримкою для батьків може стати безоплатна консультація психолога.
Головний урок для батьків
Жодні правильні слова не спрацюють, якщо дорослі самі не дотримуються принципів у стосунках з дитиною. Діти можуть чути чимало слів, проте насправді вони вчаться на послідовних діях батьків.
Щоб навчити дитину поважати кордони, важливо показувати їй, що вони є в усіх і мають значення. Наприклад, якщо дитина не хоче обійматися, а батьки цього не чують, вона отримує суперечливе повідомлення. Виходить, що на словах дорослі вчать дитину казати «ні», а на практиці не враховують її заперечення, бо їм воно не подобається.
Також це працює і в інший бік. Якщо батьки постійно поступаються власними кордонами, аби тільки не зіткнутися зі сльозами, гнівом чи розчаруванням дитини, їй також складно навчитися поважати чуже «ні».
У ситуації, де остаточне рішення належить дорослому, замовчувати про це не варто. Наприклад, коли йдеться про візит до лікаря. Намагання несподівано поставити дитину перед фактом, сподіваючись таким чином уникнути її страху чи протесту, – не найкращий спосіб. Навпаки, вона може відчути себе обманутою, а довіра до дорослого може постраждати.
Тому навіть у ситуації, де відмова неможлива, варто чесно розповісти дитині про те, що буде, вислухати її страхи з невдоволенням і запропонувати підтримку. Дайте дитині змогу озвучити свої занепокоєння, запропонуйте взяти із собою улюблену іграшку та скажіть їй, що ви будете поруч.
Саме послідовність між словами та діями дорослого, а також чесність та увага до думки й почуттів дитини формують між вами довіру значно краще, ніж будь-які «правильні» пояснення. Це допомагає справитися з розчаруванням через відмову.
Автор: Наталія Пашко, психологиня проєкту “ПОРУЧ” громадської організації “Всеукраїнський громадський центр «Волонтер»”
"ПОРУЧ" – проєкт з психосоціальної підтримки та збереження психічного здоров'я дітей, батьків/осіб, які їх замінюють, та фахівців, що працюють з дітьми, який реалізується ГО "Всеукраїнський громадський центр «Волонтер»" спільно з Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
Читайте також«Як би Ви не хотіли, дитина все одно буде схожою на Вас. Тому, виховуйте себе!» — психологиня Ірина Вельська