Які типові емоції переживають ці жінки? Найчастіше це: тривога та напруга: мозок працює “на спрацьовування”. Почуття провини: «Мені байдуже?», «А може я зробила не так». Гнів: на можливість втрати, на несправедливість, на державу або обставини. Безпорадність: «Я нічого не можу зробити». Навіть реальна допомога здається не значущою. Фізичні симптоми: важкий сон, головні болі, розлади шлунку, застуда на нервовому ґрунті.
Є розгубленість перед майбутнім. Часто проявляється безсоння, фізичний виснаження, тривога – немає жодного завершення історії. Це не просто сум. Це різновекторна психологічна драма. Тому дуже важливо розпізнати її вчасно.
Які способи підтримки можна застосовувати самостійно?
Передусім – стабільність у повсякденному. Простий режим: сон, харчування, невеликі ритуали (чай на світанку, коротка прогулянка). Відмінно працює щоденник емоцій: далі ви побачите, що вам дійсно важливо. Коли емоції переповнюють, допомагає дихальна гімнастика та заземлення: фокус на тіло повертає у реальність, знижує інтенсивність паніки. Також корисно виходити у підтримуюче коло – подруги, родина, група підтримки або онлайн‑спільноти. Але часто цього недостатньо.
Невирішені емоції з часом інкапсулюються. Можуть породжувати тривожні розлади, депресії, порушення сну, нав’язливі думки або навіть соматичні симптоми. Від цього страждає родина, страждають діти. Вони втрачають відчуття безпечного простору, а це фундаментальна потреба. Жінка, яка переживає невизначену втрату, живе між надією і страхом. Вона прокидається з думкою: «Може, сьогодні буде звістка», і засинає з провиною за те, що втомилася чекати. Вона водночас дуже сильна, бо тримає себе і близьких, і дуже вразлива, бо живе без відповіді. Її психологічний стан часто схожий на маятник: у ній борються віра й відчай, спокій і паніка. Вона тримається «для інших», але вночі може не спати, згадуючи голос, очі, повідомлення, останній дзвінок. Вона, можливо, навіть не дозволяє собі сумувати, бо «ще нічого не відомо», але водночас не може радіти, бо «як я можу, коли вони там?»
Це жінка, яка часто відчуває провину: за те, що живе, коли хтось у полоні або в невідомості. За те, що сміється. За те, що не зробила чогось «тоді». За те, що не може контролювати ситуацію зараз. Вона може мати труднощі з концентрацією, перепадами настрою, відчуттям порожнечі, соромитися звертатись по допомогу, бо «у когось гірше».
Це донька, дружина, мама або сестра. Вона чекає. І це чекання не пасивне, воно виснажливе, бо щодня доводиться жити без чіткого «так» або «ні».
Саме тому їй так потрібна підтримка. Не поради. Не «тримайся»ти. А простір, де вона зможе побути не сильною, не правильною, не зручною, а собою. Там, де хтось поруч витримає її біль і не відведе погляду.
Якщо ви або ваші близькі переживають невизначену втрату, ви можете отримати фахову безоплатну психологічну допомогу в проєкті GIDNA.
Читайте також«Більш ніж 50 % інформації в реєстрах отримали від рідних». Як співпрацюють держава і сім’ї зниклих безвісти та полонених