Плануєте в Харків — розписуйте графік з запасом часу. Найімовірніше, прибудете з непередбачуваним запізненням: або потяг подадуть уже з запізненням (як от Перемишль-Харків, що прямує через Київ і прибув до столиці пізніше на дві години), або російські дрони дорогою виженуть вас із вагонів (а то й не раз). Метро безкоштовне, але поїзди ходять значно рідше, ніж у столиці. Щоправда, таксі тут не таке балуване, як у Києві: дешевше і завжди знайдеться.
Попри все, тут все ще працюють бізнеси і навіть виробники. Та що бізнеси — навіть фонтани.
Харків цього літа — майже мирний, майже нічого не видає в ньому долю північного форпосту на кордоні з ворогом. Працюють фонтани. Огортають пахощами петунії на клумбах. Люди продають на тротуарах помідори надзелень, розфасовані в пакети домашні яблука, букети сухоцвітів і гладіолусів. Один за одним дзеленькають трамваї. Про славнозвісну харківську чистоту вулиць — зовсім не перебільшення. Воєнні роки йдуть, а комунальники марку тримають. Торгові центри повні відвідувачів, і вдалині видно, як зводять новобудови великі крани. Містяни рятуються від спеки, а на постійні набридливі звуки повітряної тривоги не реагують.
В очі кидається, що на вулицях і величезних площах людей замало. Вівторок, восьма ранку, а на платформах і у вагонах метро вільно, хоч танцюй. Рушаючи, поїзди скриплять і щось ногами пасажирів підозріло стукає (якщо порівняти з київськими), наштовхуючи на думку, що не все безкоштовне — якісне і як слід обслуговується. Зате станції підкреслено чистісінькі, аж сяють.
Навпроти культового міського закладу «1654» в центрі — будівля, така побита обстрілами, що ніби ось-ось рухне. Відвідувачі сидять на літньому майданчику ресторану з вишуканими коктейлями і дуже контрастують. Все, що потрощено — або забите ОСП-плитами, або затягнуте тентами. Стіни чиїсь дбайливі руки прикрашають віршами, малюнками і символікою «Хартії».
«У 2022 році до військових тут по-іншому ставились, більш ворожо. Зараз — звикли», — зауважує військовослужбовець, що стоїть із кавою поряд.
Ціни для киянина смішні. Де в столиці купити чай з пиріжком з листкового тіста з сиром сулугуні за 58 гривень? Або великий стакан молочного коктейлю за 45?
«У Києві ціни страшні. Я їздив нещодавно у справах — вжахнувся», — розповідає таксист.
Він везе пасажира чотири кілометри за 144 гривні. Інший майже шість — за 176. Того ж дня за поїздку сім кілометрів плачу у Києві 375 і дякую, що авто знайшлося.
В принципі, побутових складнощів нема, міркує таксист. Але у серйозних справах — наприклад, вибрати автівку — доводиться їхати в Київ. У регіоні ринок, пропозиція вже не ті.
Що сполучення з Києвом надактуальне, зрозуміло з попиту на залізничні квитки: до 16 претендентів на одне місце. Дуже виручають автобуси. Вони збирають людей з усієї області, добивають салон пасажирами на кількох вокзалах по місту і везуть до столиці через Полтаву. Часто це невеличкі «мерседеси-спринтери», а не великі пасажирські красені, як можна собі уявити. У них тісно, душно і ворухнутися ніяк через багаж у проході і на руках та під ногами у сусідів. І так — близько семи годин до Києва. А там деяких пасажирів пересадять в інший транспорт і повезуть до Львова, Ковеля та інших західних міст.
«Краще б я автобусом вже поїхала. Сів і сидиш собі», — нарікає жінка з віялом на залізничному вокзалі.
Бо це якраз те місце, де воєнний стан і близькість бойових дій дуже відчуваються. Інтерсіті з Києва запізнюється вже на півтори години і пасажири, які мали ним же їхати назад до столиці, обліпили вокзал зовні у пошуку прохолоди. В залах очікування наполовину порожньо. Бо постійно лунає тривога, і тоді працівниця вокзалу, яка сидить за стійкою і стежить за порядком, на додачу до диктора встає і кричить із докором у голосі: «пасажири, ну тривога ж, йдіть в укриття!» У залі зітхають, матюкаються, але беруть дітей, собачок і валізи, і сунуть сходами вниз.
Читайте такожУ Харківській області російський дрон поцілив в електричку, є загиблі та поранені (оновлено)
Чекати відбою можна тільки стоячи. Кому набридає підпирати кам’яні стіни, йдуть до пункту незламності. Там затхле повітря і не чути оголошення диктора, довго не всидиш. Зате є комірки, у яких можна безкоштовно залишити гаджет на підзарядку. Вони зазвичай окуповані молоддю. Одна дівчина сидить просто долі і довго радиться з кимось телефоном. З розмови ясно, що вона — переселенка. Вкинула речі у наплічних і приїхала з кількома сотнями гривень до Харкова. Де ночуватиме нині, ще не знає. Удвох обговорюють, де можна запитати про ночівлю для переселенців, і зітхають.
Не встигли дати відбій — знову загроза, і знов пасажири гудуть і покірно спускаються сходами. Запізнюється низка поїздів.
Нарешті прибуває з Києва Інтерсіті. Він не стоїть, як мав би, майже годину: щойно натовп розмістився по вагонах, рушає і запізненням понад дві години. Пасажири розміщуються, допитують стюардів, коли ж, за прогнозом, прибудуть до Києва, комусь розповідають по телефону, що пересадка в Києві під загрозою чи щоб вдома чекали пізніше. Не так сталося, як гадалося: на станції Ромодан за Миргородом оголошують евакуацію поїзда. Пасажири слухняно беруть гаджети і наплічники й сунуть на вихід. Жінка, що сіла в Полтаві, тягне й велику торбу. «Просили ж не брати великих валіз», – їй нагадують. «У мене там харчі. Їсти хочу», — всміхається вона.
Людський потік виливається на перон. Диктор повідомляє, що укриття — справа від вокзалу, і переконує туди йти, бо «підвищена загроза». Хтось намагається знайти те укриття, і, не зорієнтувавшись, де то — «справа», повертається до будівлі вокзалу. Кілька пасажирів, які чекали своїх поїздів на лавках, байдуже дивляться на евакуацію: їх підвищена небезпека, схоже, не стосується. Піднімається різкий холодний вітер. Людям не можна в будівлю вокзалу, вони шукають затишку за нею.
Хвилин 45 станція Ромодан багатолюдна, як ніколи, поки не дають відбій. У вагони повертаються за лічені хвилини. Мами вміло, без допомоги, затягують сходами вгору візочки й малюків. Звідкись біжить жінка з торбою, у якій харчі. Потяг рушає, всі полегшено зітхають.
Та у Гребінці знов евакуація. В Гребінці вже темно. Людей закликають відійти не безпечну відстань від потяга, але куди? Люди туляться на платформі. Ще й дощ пішов. Єдиний на всю платформу дашок майже не рятує. Один по одному пасажири просочуються у темні знеструмлені вагони. Коли дають відбій, виявляється, що вони до вже наполовину заповнені. Якби долетів дрон — хоч у Ромодані, хоч у Гребінці — хтозна, чи порятувала б когось така евакуація.
На Дарницю інтерсіті прибуває після десятої вечора. Три години спізнення, три години пригод і хвилювань. Жінка, що несла з собою харчі в Ромодані, навіть задоволена. Її пересадка — після 23 з центрального: тепер гуляти по вечірньому вокзалу значно менше.
Читайте такожРосійський ударний безпілотник влучив по житловому сектору в Харкові